Образ водія «маршрутки» (з цигаркою та лайкою в зубах, слухача «Шансону», відвертого хама, а подекуди — й п’яниці) стає таким же хрестоматійним, як і образ радянської продавщиці. Звісно, всі люди — різні, та переважають чомусь завжди ті, хто бере участь у формуванні певного стереотипу. Не раз була свідком того, як у розпалі «їздових дискусій» розлючені пасажири кидали погрозу поскаржитися керівництву перевізників. Водії ніколи не переймалися перспективою заробити догану абощо. Як, мабуть, і перспективою втратити роботу взагалі: якщо не на цьому, так на іншому маршруті обов’язково знайдуться рекрутери, які наймуть зайву пару рук крутити кермо. Та якось лайка припинилась після пророцтва: от ліквідують вас, «маршруточників», взагалі, будете тоді знати... Вочевидь, «взагалі» — слово в даній ситуації магічне. Все–таки відмова від такого бізнесу створить проблему — як для приватників, так і для армії вже найнятих на роботу водіїв. Та головне тут те, чи створить це проблему для киян?