Усю минулу середу незалежні журналісти Білорусі перебували у шоковому стані. «Що це було?» — запитували ми один одного. Чому раптом по всій країні КДБ почало «пресувати» співробітників іноземних ЗМІ? Акумулятори мобільних телефонів, ще повністю заряджені зранку, ближче до першої години дня просто не витримули і переставали працювати. І ось увечері ми таки дочекалися офіційної реакції влади. «Ідеться про деяких приватних осіб, що тривалий час за іноземні гроші незаконно займалися журналістською діяльністю на території Білорусі», — заявила начальник відділу прес–служби білоруського міністерства закордонних справ Марія Ваньшина.
Для неї не стало несподіванкою, що «відповідні інстанції» одночасно провели обшуки і конфіскували апаратуру майже в усіх іноземних журналістів, які є громадянами Білорусі. Ваньшина також натякнула, що для подальшої діяльності ми повинні отримати акредитацію в МЗС. Проте білоруська влада або забула, або не хоче пам’ятати про статтю 34 Конституції Білорусі, яка гарантує громадянам «право на доступ, зберігання і розповсюдження повної, точної і своєчасної інформації», у тому числі й щодо політичного життя держави. А для реалізації цього права брати дозволи не потрібно навіть у такій поважній установі, як МЗС.
Офіційно всіх журналістів «трясли» через кримінальну справу, порушену в 2005 році проти авторів гумористичних мультфільмів про президента Лукашенка. Нині їх продовження вже показують на новому незалежному телеканалі «Белсат». Тоді незрозуміло, навіщо робити рейвах у квартирах, які орендують співробітники радіостанцій? Чи, може, вже винайшли нову технологію, яка дозволяє демонструвати мультики по радіо?
Очевидно, що «мультиплікаційна справа» була лише офіційним приводом для ордера, виписаного заступником прокурора Мінська на проведення обшуків, мета яких — залякати нас, незалежних журналістів. Видається, влада сподівалася, що після них ми або взагалі перестанемо працювати, або писатимемо про події у Білорусі менш об’єктивно. Та незалежні журналісти Білорусі — це люди, які займаються своєю професією свідомо, а не тому, що більше немає де працювати. Ми розуміємо всі можливі наслідки і загрози. Саме тому навряд чи хтось злякається і відмовиться працювати. Налякати можна лише тих, хто усвідомлено йде на порушення закону, а ми діємо винятково в рамках Конституції.
Події середи також продемонстрували високий рівень солідарності у незалежному білоруському співтоваристві: редактори тих небагатьох незалежних газет, що ще залишилися, телефонували нам, пропонуючи допомогу й підтримку. Навіть були готові надати власну офісну площу для тих, хто б після обшуків залишився «без даху над головою». Зрозуміло, що редакцію «Радянської Білорусі» КДБ навряд чи перевірятиме так, як незалежні радіостанції. Та цікаво інше: якби приміщення «РБ» затопило, то чи запропонували б допомогу її журналістам редактори інших державних видань? Чи й для цього їм була б потрібна вказівка згори?