Надія на диво

28.03.2008
Надія на диво

Китайські водолази готуються до чергового занурення. (Фото Рейтер.)

Друге занурення водолазів, яке вони здійснили в середу пізно ввечері, знову не дало результатів. Рятувальники працювали і вночі. Двоє з них мало не загинули.

Учора зранку спеціалісти української комісії, яка на місці допомагає китайським водолазам, повідомили телефоном керівнику оперативного штабу Валерієві Коваленку, що умови роботи залишаються вкрай складними: сильний вітер і туман над водою, а у воді — видимість 30—40 сантиметрів і сильна течія, яка в каналі, де сталася аварія, двічі на добу змінює напрям. Це створювало ризик, що крани не витримають і течія переверне судно, яке вони утримують у припіднятому стані, тож пірнальники працювали дуже обережно. Загалом, станом на вчорашній день було обстежено п’ять кімнат із 32, які є на судні.

Учора готували місце під великий кран, який має прибути сьогодні й підняти судно. Приблизно в середині дня за київським часом планувалося останнє занурення, під час якого посилені групи водолазів мали спробувати ще раз проникнути всередину «Нафтогазу–67».

Уже вчора вранці з’явилася інформація, що китайська сторона зняла з операції статус рятувальної, що означало: до приходу великого крана ризикувати життям своїх водолазів вони не будуть. Співробітники української комісії не підтвердили цієї інформації — за їхніми словами, роботи велися у таких самих масштабах і темпах, як і в попередні дні. Про це, мовляв, українцям удалося домовитися з китайською стороною.

Тим часом у дві родини, Олек­сандра Піскунова та Олександра Кардаша, вже принесли сумну звістку. Зважаючи, який це удар для рідних, вдома у них залишили чергувати медсестер. В Олександра Піскунова залишилися дружина на четвертому місяці вагітності й ще одне дитя.

Узагалі, за кожною родиною моряків закріплені окремі співробітники «Чорноморнафтогазу», які мають опікуватися і допомагати рідним морально і матеріально. За китайськими законами, тіла моряків можуть відправити на батьківщину не менш як за тиждень.

Родичі решти моряків сподіваються до останнього. «У нас недавно померла бабуся, а після цього приходить отака звістка, — кажуть рідні матроса Дмитра Акуленка. — Але ми навмисно зняли траур, аби не притягати негатив. Ми віримо, що їх знайдуть живими, інакше й бути не може». Мати матроса Дмитра Назарця взагалі є прикладом, який підносить дух решті. Вона одягла на шию білу шаль і тримає таку тверду впевненість, яка зробила б честь будь–якому чоловікові: «Я вірю, що він повернеться, моє материнське серце мені каже, що він живий, — каже мужня жінка. — Я не думаю про погане, у мене просто немає такого передчуття!».

Спільна біда поріднила всіх цих людей. Сидячи в оперативному штабі у Чорноморському, вони разом зі співробітниками «Чорноморнафтогазу» постійно обговорюють можливість порятунку своїх рідних, хапаючись за кожну соломинку. «Адже вони не могли спати, на приладах було видно зближення кораблів, там була прекрасна професійна команда і найкращий капітан, який, напевно, ще до зіткнення дав команду задраювати люки і герметизувати приміщення, а значить, там залишилася повітряна подушка, і вони можуть сидіти, дихати й чекати порятунку. Ті ж, які були на палубі, напевно, зіскочили у море — вони ж моряки, вміють собі дати раду в морі», — така єдино прийнятна логіка тих батьків, дружин, матерів, братів і сестер, які зібралися у невеличкій актовій залі у Чорноморському. Певності їм додає і звістка, що Олександра Піскунова та Олександра Кардаша знайшли в каюті та в коридорі біля люків, які ті, напевно, задраювали під час удару.

Родичі чекають на кожен випуск новин, і їх дуже ранить, коли з екранів диктори заявляють про «пошук тіл моряків». На один із телеканалів обурені родичі навіть телефонували, і там пообіцяли врахувати їхнє зауваження.

 

А ТИМ ЧАСОМ...

Їх ще шукають

Шістнадцятеро моряків офіційно вважаються зниклими безвісти. Списки з їхніми прізвищами вивішено в оперативному штабі.

1. Андрій Губін, старший помічник капітана, 1965

2. Дмитро Макаров, другий помічник капітана, 1981

3. Микола Іваниченко, боцман, 1957

4. Віталій Великий, старший механік, 1972

5. Володимир Івченко, другий механік, 1975

6. Дмитро Анісімов, четвертий механік, 1987

7. Ігор Дирда, електромеханік

8. Микола Кінюк, старший електрик, 1954

9. Андрій Баранович, старший моторист, 1962

10. Максим Таран, моторист першого класу, 1982

11. Віталій Бондар, моторист першого класу, 1975

12. Едем Анетов, моторист першого класу, 1964

13. Максим Ніженський, матрос першого класу, 1983

14. Дмитро Назарець, матрос першого класу, 1979

15. Дмитро Акуленко, матрос першого класу, 1983

16. Ольга Марсова, кухар, 1957

  • Як сніг на голову!..

    Таких страшних снігопадів о цiй порi року в Україні не було більш як століття, звітує директор «Укргідрометцентру» Микола Кульбіда. У середньому по країні випало за день 40—50 мм опадів. Можливо, надзвичайність ситуації є певною мірою виправданням тієї розгубленості, яку продемонструвала влада, і насамперед у Києві. Дивно, хоч рясних снігопадів синоптики не обіцяють у найближчі дні, але столичний голова міськдержадміністрації Олександр Попов позавчора оголосив, що надзвичайний стан продовжено до п’ятниці. Це означає тільки одне: комунальних ресурсів у Києва вкрай мало, а ще менше — організаційних здiбностей грамотно керувати ними і тими додатковими технічними засобами, які «позичили» на час негоди у Міністерства оборони та Держслужби з надзвичайних ситуацій. Негода підмочила репутацію столичного очільника (втім, якщо вибори мера таки не відбудуться найближчого літа, то про це буде забуто).

    Постає низка запитань і до «Укргідрометцентру», який прогнозував силу опадів удвічі меншу, ніж випало насправді. Утім як би там не було, але на тлі інших регіонів, зокрема західних областей країни, які вже «призвичаїлися» до боротьби з березневими заметами, Київ виглядає просто–таки ганебно.

    Тим часом снігопади припинилися — дають можливість рятувальникам працювати в уже не настільки екстремальних умовах. За даними Держслужби з надзвичайних ситуацій, станом на вчора загалом по країні було розчищено всі дороги державного та обласного значення, поновлено подачу електроенергії у більшість iз близько 600 «відрізаних від світла» населених пунктів. До вчора без електрики залишалося ще 161 село.

    Стихія зіпсувала канікули дітям, адже тільки «на підступах» до Києва рятувальники визволили зі снігового полону п’ять автобусів зі школярами, які їхали до столиці на екскурсію, але, звісно, змушені були повернути додому. Наприклад, два такі автобуси стояли в корці на Житомирській трасі понад 12 годин!

    Сніговії зіпсували і ЗНО майбутнім випускникам. У Міносвіти заспокоюють: учням, які через негоду не змогли дістатися до пунктів пробного тестування, буде виділено інший день. У міністерстві кажуть, що регіональні центри оцінювання якості освіти зв’яжуться з кожним зареєстрованим учасником особисто та повідомлять, коли і де він зможе пройти пробне ЗНО. >>

  • Білий апокаліпсис

    У вихiднi Київ став справжнісінькою декорацією постапокаліптичного фільму. Тут менш ніж за добу випала місячна з лишком кількість опадів. За повідомленнями «Гідрометцентру», такого сніговію не було вже століття. І якщо столична влада не виявила розторопності в боротьбі з попередніми снігопадами, то цей — рекорд століття — вона зустріла, здається, цілковитою бездіяльністю. >>

  • Коли все це розтане...

    Маси снігу, які «осіли» в Україні, швидко не розтануть, заспокоює директор «Укргідрометцентру» Микола Кульбіда. До речі, завдяки такій великій кількості снігу потепління не буде таким відчутним. Стабільне тепло, за прогнозами синоптиків, прийде лише у першій п’ятиденці квітня. А «покращення» наставатиме з 30 березня. «Температура більш–менш суттєво підвищуватиметься, але ми не чекаємо стрімкого зростання температури, — каже пан Кульбіда. — Все–таки це буде повільний процес». >>

  • Лелеки ще принесуть щастя

    «Необізнані» зі штормовими попере­дженнями рятувальників, лелеки повернулися з теплих країв на Прикарпаття, керуючись століттями апробованим графіком, i несподівано для себе опинилися в епіцентрі негоди. На щастя, люди не кинули птахів напризволяще. >>

  • «Небезпека лише додала мені сил»

    Іменний годинник, великий торт у формі футбольного м’яча та почесну грамоту особисто вручив чотирнадцятирічному підлітку з села Токарівка начальник управління МНС у Херсонській області Віталій Кропивницький. Його тезка, дев’ятикласник Віталій Коломієць, ризикуючи життям, зумів витягти з палаючого будинку чотирьох людей: 83–річну бабусю, дво– та трирічного полемінників, а також допоміг вийти 21–річній сестрі. Тепер Віталика номінують на звання «Герой–рятівник року». >>

  • «Нас крутило, немов у м’ясорубці»

    Як повідомили iнтернет–джерела, приблизно опівночі з 31 серпня на 1 вересня під Дніпродзержинськом сталася страшна аварія, внаслідок якої мікроавтобус із людьми тричі перевернувся. Двоє пасажирок загинули.

    Проте, як вдалося з’ясувати автору цих рядків, все сталося не зовсім так. І насамперед — місце аварії «під Дніпродзержинськом» не можна назвати навіть з натяжкою. Біда сталася на шляху з міста Прометея — під віадуком автомагістралі Кривий Ріг — Дніпропетровськ, на яку «Мерседес–спринтер» мав вирулювати, здійснивши лівий поворот. Однак авто у поворот не вписалося і покотилося шкереберть, тричі перевернувшись. >>