«Зорепад» під куполом парашута

Заявлена висота від початку здавалася надто амбітною для міста, яке міжнародний джазовий фестиваль проводить лише вдруге. В Україні існує кілька джазових форумів з давнішими традиціями і соліднішим досвідом, проте навіть їхні промоутери досі не зважувалися піднімати планку власних можливостей настільки високо. Харків’яни ризикнули — і на їхнє запрошення відгукнулися дві живі легенди світового джазу — Рон Картер та Марсьяль Соляль, які вважаються еталоном смаку і вишуканості музичного стилю.

Це не сон, це — Рон Картер

Клуб «Пентагон» ледве вміщає журналістську братію: хедлайнер «За джаз фест», унікальний контрабасист, дворазовий володар «Греммі» та багатьох інших престижних премій, який 15 років поспіль грав із самим Майлзом Девісом, але ще жодного разу не виступав ні в Україні, ні в Росії, викликав особливий пієтет.

Високий, літній, темношкірий джентльмен Рон Картер виявився справжнім філософом. Він давно вже пройшов випробування мідними трубами і тепер найбільше цінує саму можливість вийти на сцену. «Я нікому не заздрю, не тримаю ні на кого зла, — каже він. — Я граю класичний джаз, але на свій лад. І взагалі–то, люблю свою справу понад усе на світі».

Контрабасу Рона Картера сто років. Він не ризикнув везти «старого» через океан, але навіть на віддалі не проминув нагоди висловити йому свою прихильність. «Так, мій бас — більше ніж на двох тисячах платівок. Він забирає дуже багато сил. Фізичних. Але тут є і певна мудрість, метод проб і помилок. Після концерту він розслабляє тебе, дає сили для нової гри. Щоразу ти мусиш боротися за свій власний звук. Сьогодні ти маєш відбити у вічності те, що видав учора ввечері».

Найвищі нагороди, за словами музиканта, ніскільки не змінили його життя і не додали концертів. Тому вчитися джазу треба все життя, використовуючи будь–який шанс не лише покращити свою майстерність, а й відкривати для себе щось нове. Сам він шукає цей шанс постійно. Його музиканти — класичні в усьому, навіть в одязі — смокінги та краватки–метелики. Коли слухаєш Рона Картера, розумієш, що таке справжній, хрестоматійний джаз. Це якась дивна, незнайома тобі досі внутрішня свобода, що дає безмежну волю емоціям, але не позбавляє при цьому почуття міри. Долоні печуть від оплесків. У якусь мить посеред суцільного драйву тобі здається, що великий музикант прислухається саме до тебе і що йому важливо, аби ти не тільки слухав його гру, а ще й почув.

Марсьяль Соляль: джаз перемагає вік

Вісімдесятирічному французькому піаністу ведучі допомагають піднятися на сцену: переїзд до іншої країни тепер для літнього музиканта — чимала проблема. Але, як тільки пальці маестро торкнулися клавіш, у залі харківського «Радмір Експохолу» з’явилася справжня зірка. Фахівці стверджують, що за півстоліття кар’єри він жодного разу не зрадив вишуканому музичному стилю. Як його перший альбом, виданий ще у 1957 році й досі вважається значною віхою в історії світового джазу, так і його тогорічна платівка Solitude (саундтрек до фільму Годара «На останньому диханні»): так само була визнана однією з кращих у світовому кіно. Організатори «За джаз фесту» побоювалися, що непросту музику прямого спадкоємця Арта Татума і кращого джазового піаніста Європи можуть не сприйняти непосвячені слухачі. За 10 хвилин стало зрозуміло, що таких у залі просто немає. Маестро кілька разів викликали на біс і він, чемно порадившись із ведучими концерту, знову і знову повертався до гри.

Завдяки Марсьялю Солялю Харків тепер має справжній концертний рояль японської фірми «Ямаха». Загалом досить скромний райдер великого музиканта містив дуже конкретні вимоги до клавішного інструменту. Тому спонсорам фестивалю, аби отримати згоду маестро, довелося докласти зусиль. Зрештою чорний вишуканий красень таки прибув морем через Одесу з Німеччини і його презентація перетворилася на самодостатню мистецьку подію.

Заміна на майстер–класі

Четвертий день фестивалю був присвячений Солялю–педагогу, який уже багато років опікується «іменним» конкурсом молодих піаністів, а в Харкові мав провести майстер–клас для вихованців кафедри джазу дер­жавного університету мистецтв. Але вечірній концерт для літнього музиканта став серйозним випробуванням, тому на виручку маестро прийшли американський саксофоніст, бенд–лідер і композитор Джед Леві та один із найвідоміших російських джазменів (до речі, виходець із Дніпропетровська), піаніст Андрій Кондаков. Вони вміють слухати один одного і дозволяють собі почуватися в музиці вільними. Леві з Кондаковим уже через кілька хвилин майстер–класу якимсь дивовижним чином грають одну мелодію, викликаючи захват у молодих музикантів. «Ми інтерпретуємо музику, беремо шматки і збираємо їх спонтанно, — каже Джед. — У нас у пам’яті репертуар. З нього щоразу створюємо щось нове».

Переважна більшість молодих джазменів на фесті — колишні студенти доцента вищезгаданого університету мистецтв, арт–директора фестивалю Сергія Давидова. Серед його вихованців — вже відомі Володимир Шабалтас, Дмитро Олександров, Денис Дудко і Олександр Лебеденко, які вийшли на сцену «Радмір Експохолу» у складі тепер вже столичного «Схід — Side». А Олексій Саранчин та Євген Селезньов виступили разом зі своїм наставником у групі «Давидов Quintet», де грають також саксофоніст Олександр Рукомойников і контрабасист Євген Онищенко. Між іншим, гітарист відомого «Океану Ельзи» і джазовий контрабасист «Сходу...» — один і той же Денис Дудко, але два абсолютно різних музиканти. Відкриттям першого харківського джазфесту і надією другого фахівці назвали теж вихованців Сергія Давидова — учасників колективу «Акустик Квартет». На піаніста і композитора групи Єфима Чупахіна покладають особливі надії.

Хай живе джазовий інтернаціонал!

Джазмени — космополіти. Класичним прикладом може бути, скажімо, один із найяскравіших музикантів, композитор та імпровізатор, що блискуче володіє вібраційною та губною гармонікою, Хендрік Меркенс. Німець за походженням, він давно живе у США і виконує переважно бразильські пісні, пропущені через призму джазового мислення. На харківську сцену він вийшов у складі New York Samba Jazz Quartet, разом, до речі, з колишнім харків’янином, піаністом Мішею Цигановим та бразильцями Густаво Амаранте (контрабас) і Андріо Сантос (барабанщик). Перед виступом до них несподівано приєднався саксофоніст Джед Леві, який вже зірвав бурхливі оплески у другий день фестивалю разом із барабанщиком Адамом Нуссбаумом (ще один претендент на статус хедлайнера «За джаз фесту»), басистом Югоном Окегво та піаністом Сергієм Давидовим. Виступ харків’янина у складі знаменитого нью–йоркського тріо став сюрпризом для учасників фестивалю. А його ж таки гра з найвідомішим російським саксофоністом Анатолієм Герасимовим і польським контрабасистом та композитором Маріушем Богдановичем — взірець підготовленого експромту. Пан Маріуш приїхав за кілька днів до початку фестивалю і провів із Сергієм Давидовим кілька спільних репетицій.

Під куполом парашутів (щоб «відрегулювати» у просторому «Радмір Експохолі» акустику, звукорежисери розправили під його стелею вісім парашутних парасольок) зіграли також польський скрипаль Томаш Муха, провідний саксофоніст самобутньої литовської джазової школи Пятрас Вишняускас, ірландський піаніст Джон Вольф Бреннан. Останній у Харкові прославився не лише віртуозною грою, а й пригодою із втраченим багажем.

Три дні фестивалю пройшли з повним аншлагом. Уже на відкритті «За джаз фесту» стало зрозуміло, що Харків вміє слухати джаз, і він сюди повернеться менш ніж через місяць. Столичний продюсерський центр Jazz in Kiev та організатор Kharkiv za jazz fest — Харківський театральний центр — влаштують у Києві, Харкові та Одесі концерти видатного джазового саксофоніста Біла Еванса.