«Дніпрові» пороги

26.03.2008
«Дніпрові» пороги

Відтепер це княже «шотландське шале» на території «Дніпра» — капітал відомих українців та їхніх нащадків. (Фото автора.)

Зовні в цьому чи не найпривабливішому санаторії курортної Місхорської зони нічого не змінилося. Ті ж ажурні пальми у внутрішньому дворику його адміністративного корпусу, унікальний Харакський парк, до речі, національного значення, з руїнами однойменної фортеці римських легіонерів І—ІІІ віків н.е.; оточена з усіх боків субтропічною флорою — нараховується понад 270 видів рослин — розкішна вілла великого князя Георгія Романова (двоюрідного дядька останнього російського царя. — Авт.), у стилі «шотландського шале», з якої рукою подати до знаменитого Ластівчиного гнізда. І на крутий скелястий західний виступ мису Ай–Тодор, в який природно вписався весь цей живий і екзотичний релакс «Дніпра», так само накочує оксамитова хвиля моря. Хоча посвячені люди ладні дещо розчарувати: добра третина «дніпровської» території площею 21 гектар разом із історичною нерухомістю посередині та заповідним ялівцевим гаєм — відтепер приватна власність. Але не ця проза життя головним чином «надихнула» на написання матеріалу.

 

Справа Бакая живе

Узагалі ж цілеспрямовано шматувати спеціалізований лікувально–оздоровчий заклад кардіо–пульмонологічного профілю, як і чимало більш–менш привабливих оздоровниць Південного Берегу Криму ( ПБК), приміром, «Зорі України», «Пушкіно», «Форос», «Чорноморський», «Гліцинія», певна річ, під відволікаючою вивіскою реставрації та реконструкції почали майже відразу, як він опинився у структурному підпорядкуванні президентського Держуправління справами часів Леоніда Кучми. А тривав цей процес до жовтня 2004 року включно, тобто до моменту передачі «полегшеного» «Дніпра» управлінню Державної податкової адміністрації України.

Свіжі у пам’яті прес–конференції, виїзні колегії Генпрокуратури, засідання РНБО у кримській столиці, рішення парламентської Рахункової палати тощо. Їхні очільники у праведному викривальному гніві детально розповідали про хитрі схеми відчуження ДУСом під орудою мого всюдисущого земляка Ігоря Бакая південнобережної власності. Скажімо, про «класику жанру», за якою лікувальні корпуси, їдальня, гуртожиток та інші об’єкти передавали створеному при цьому ж відомстві держпідприємству «Укрінвестбуд», причому без будь–яких умов і зобов’язань. «Укрінвестбуд», той самий, що недавно «засвітився» в скандалі навколо будівництва на території Музею народної архітектури і побуту в Пирогові розважального центру, у свою чергу, нашвидкуруч, без узгодження з Фондом дер­жмайна України уклав 11 договорів продажу «неконкурентним способом» із неназваними комерційними структурами. Як наслідок, державний бюджет реально втратив мінімум сім мільйонів гривень. Поки наші доблесні прокурори різних рівнів розслідували, чи законне відчуження землі та об’єктів, готували позови, навіть намагалися розшукати причетних до оборудок липкоруких посадовців, включно з невловимим Бакаєм, майно санаторію ще декілька разів поміняло своїх господарів. І у такий вірний спосіб перекочувало до нинішніх «сумлінних покупців» — ТОВ «Харакс–інвест», «Зорич», «Антарекс» і «Терра–інвест». Тож тепер шукай вітра в полі. Але що цікаво: більшість отих та інших фірм, що за статутом займаються загальним будівництвом, купівлею і продажем нерухомого майна, з минулого року зареєстровані переважно на вихідців із Донецької області за однією і тією ж адресою в Печерському районі Києва. Особливо підфартило «Харакс–інвесту». За неофіційними даними, його «дніпровський» шмат разом із вищезгаданою романовською віллою ( вже нібито виставленою на продаж) за сьогоднішніми мірками потягне не на один десяток мільйонів баксів. Як подейкують у самому санаторії, за фірмами стоїть відомий нардеп–«регіонал» Микола Азаров та його син.

Крах чергової оборудки

Однак, судячи з усього, у держпідприємстві «Санаторій «Дніпро» остаточно змирились з наслідками «хімії» Бакая і сусід­ством з новоявленими «інвесторами» з шахтарського краю, які, до слова, заявили про свої законні права лише минулої осені. Почув від працівників оздоровниці таке: мовляв, ми — люди маленькі, а «тут такі ешелони влади були задіяні». Тому змушені «дніпровці» зосередитись суто на проблемі, котра їм «по зубах». Свої почуття і слушні міркування найбільш небайдужі до долі рідного підприємства висловили у колективному листі на ім’я Прем’єр–міністра Юлії Тимошенко, міністра МВС Юрія Луценка, у СБУ і Генпрокуратуру, а також звернулися до «УМ». Фактично все зводиться до того ж самого: жадібні «київські дядьки» вкотре накинули оком на ласий південнобережний «пиріг», точніше, його залишки. І так само підвели під свій апетит офіційне обгрунтування, тобто розпорядження екс–голови уряду Віктора Януковича від 8 жовтня 2004 року. Першим пунктом цього документа санаторій переводили з управління ДУСу до ДПА, а в другому — містилася рекомендація передати його в оренду на 49 років Всеукраїнській профспілковій організації працівників податкових органів. Задля цього через два місяці зацікавлені посадовці центрального апарату ДПА нашвидкуруч створюють «міжсобойчик» у вигляді «Підприємства Всеукраїнської організації органів Державної податкової адміністрації «Санаторій «Дніпро». Але тоді витівка з орендою у них все ж не вигоріла, насамперед через мораторій, накладений Кабміном Юлії Тимошенко першої каденції. Друга ж спроба була здійснена за згоди попереднього керівника ДПА Анатолія Брезвіна, знову ж таки, під «завісу» урядового головування лідера ПРУ наприкінці минулого року. Проте настирливі активісти профспілкового руху знову дещо забарились, а нове керівництво податкової і ФДМ у січні–лютому цього року взагалі зняли питання про оренду з розгляду: як таке, що «не має законних підстав».

Чому «з’їли» директора?

Сам же директор одразу двох підприємств одночасно — реального державного і «паперового» профспілкового, — відставний міліцейський полковник Леонід Годунов запевняв мене, що насправді за мету ставилось буцімто благе діло — «щоб більше санаторій не «дерибанили». Також він мав намір підняти на вищий рівень роботу «Дніпра», вивести на чисту воду окремих «непрофесіоналів», тому ініціював численні перевірки. Як доказ, пан Годунов показав мені документальний «земельний» компромат на свого попередника та заступників. Проте нічого більше у Леоніда Васильовича за цих п’ять місяців перебування на посаді так і не вийшло. Принаймні в колективі його не зрозуміли, відтак не підтримали, у підсумку висловили недовіру та ще й попросили голову ДПА України Сергія Буряка розірвати з ним контракт. У листі на ім’я головного податківця країни перераховано всі гріхи пана Годунова на межі криміналу. Причому їх чимало. Цитую: «Свідоме банкрутство державного підприємства з метою подальшого продажу приватним структурам. На покриття збитків четвертого кварталу 2007 року пішов увесь зароблений за сезон прибуток. Збитки за січень і лютий 2008 року ставлять під загрозу своєчасну виплату заробітної платні, податків, комунальних платежів. Порушення трудового законодавства: незаконне звільнення співробітників, примушування до звільнення спеціалістів, залякування, погрози, наклепи і брехня, нецензурна лайка на адресу співробітників. Незаконні дії з передачі санаторію в оренду підприємству, де Л. Годунов, ігноруючи думку колективу, сфальсифікував наші підписи на протоколі зборів трудового колективу, що не відбулись. Низький професійний рівень директора, незнання і недотримання законів, фактичне відсторонення від роботи грамотних спеціалістів... ДП «Санаторій «Дніпро», що мав протягом десятирічь бездоганну репутацію, займав перші місця за рейтингом у сфері охорони здоров’я, з приходом Годунова Л. В. перетворився на тюрму, де правлять беззаконня, свавілля, які завдають непоправної шкоди іміджу оздоровниці та Державної податкової адміністрації України».

Виклики залишаються

Нинішнє керівництво ДПА таки пристало на пропозицію «дніпровців» і 19 березня розірвало контракт із паном Годуновим. Замість нього директором призначено Володимира Власова. Коли писались ці рядки, його мали представити трудовому колективу. Либонь, нудьгувати йому не доведеться. Адже на даний час у санаторії, по суті, зірвано початок курортного сезону: не укладено договори на реалізацію путівок у 2008 році, постачання продуктів, товарів, не завершено капітальний ремонт клубу–їдальні тощо. І що не менш важливо — досі не укладено договори з власниками колишніх корпусів санаторію, тобто вищезгаданими ТОВ. «Хапонути» історичну нерухомість і пам’ятку садово–паркового мистецтва загальнодержавного значення, історичну нерухомість «донецькі» зуміли, а от доглядати за нею і компенсувати експлуатаційні послуги не спромоглися. Точніше, скинули все на плечі держпідприємства. Хоча плани у «Харакс–інвеста» і Ко масштабні. В санаторії не воліють навіть передбачити, на що перетвориться відпочинок і лікування, якщо візьмуться втілювати їх у життя. Тільки уявіть собі картину: посеред Харакського парку, що складає єдиний природно–історичний заповідний комплекс і оздоровчий центр, удень і вночі снуватимуть самоскиди і бетономішалки, бо нові власники надумали звести тут 12—18–поверхові будинки. Це зовсім не припущення — на карті–схемі території «Дніпра», яку мені вдалося роздобути, все чітко визначено. Неймовірно, але факт: рекреакційна забудова на продаж розгорнеться навіть у єдиному на ПБК ялівцевому гаю. У тому самому, де окремі екземпляри рідкісного ялівцю високого мають вік тисячу років. А у їхньому затишку справді добре почувається. Тим паче що клімат у цьому районі Південнобережжя, як стверджують фахівці, за своїми цілющими властивостями близький до клімату Французької та Італійської Рів’єри. Тож, звісно ж, знайдуться бажаючі обзавестися тут «хатинкою» будь–що. Щоправда, на цьому грунті можливий і конфлікт інтересів. У тому сенсі, що послугами «Дніпра» користуються теж люди поважні — народні депутати, працівники міністерств, Верховного та Конституційного Судів. Тож навряд чи хтось із них буде у захваті та спокійно спатиме, коли поруч гримітиме і блискатиме чиєсь «народне будівництво».

І наостанок. Торік 21 грудня (менш ніж за тиждень до призначення нового голови ДПА України) службовці відомчого санаторію уклали угоду з севастопольським ТОВ на суму 4,5 млн. грн. про виконання робіт із реконструкції захисних берегових споруд пляжної зони на 2007 рік. Як встановили оперативники УБОЗ, використання бюджетних коштів на обумовлені обсяги не було затверджене ДПА, а також не погоджувалося Міністерством фінансів та Державним казначейством України. Попри це, посадові особи ДП «Санаторій Дніпро» 25 грудня (!) підписали акт приймання виконаних робіт на всю суму, хоча робіт зі зміцнення берега севастопольська будівельна фірма навіть не починала.

Як повідомляє прес–служба ГУБОЗ МВС України, на підставі цього акту та виставленого підрядником рахунку було складено відповідне платіжне доручення, яке було подано до управління Держказначейства в Ялті. Таким чином унаслідок умисних дій керівництва санаторію було утворено кредиторську заборгованість та використано бюджетні кошти за нецільовим призначенням. За матеріалами Управління боротьби з організованою злочинністю ГУМВС України в Криму, порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 210 (Порушення законодавства про бюджетну систему України) — стосовно посадовців державного підприємства «Санаторій Дніпро».

  • Бізнес на безробітті

    Арешт директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького та його дружків і вилучення у них за один раз валюти, коштовностей і золотих злитків на 7 млн. доларів наробив великого галасу. Цю подію восени 2011 року висвітлили чи не всі ЗМІ України. Наприкінці року завершилася ревізія КРУ всіх центрів зайнятості України та Фонду загальнообов’язково­го державного соціального страхування на випадок безробіття, через який вони фінансуються. Чогось серйозного ревізори КРУ не виявили, бо всі оборудки мають вміло побудоване юридичне прикриття. Як це робиться, можна легко простежити у будь–якому міському чи районному центрі зайнятості. Візьмемо для прикладу Бродівський районний центр зайнятості (РЦЗ) на Львівщині. >>

  • Геть із пляжу! «Прокурорського»...

    Влітку полтавці здавна заздрять мешканцям села Петрівка, що за якийсь десяток кілометрів від обласного центру. Ще б пак! Якщо спільна для всіх Ворскла протікає через місто добряче забрудненою відходами, то розташоване «під боком» у нього, але вище за течією село розкошує біля чистої води. Тож саме сюди, у Петрівку, сусідні Кротенки та інші довколишні села, у спеку щодня вирушають сотні чи навіть тисячі полтавців. Пляжі тут вважаються найчистішими. Тож ця місцина ще з радянських часів обростала базами відпочинку, «дачами» і «дачниками», відсоток яких у порівнянні з аборигенами зараз лише збільшується. Тож лист до «УМ», підписаний 33 жителями Петрівки, тамтешніми «дачниками», їхніми дітьми та внуками, на перший погляд, видається парадоксальним. Адже йдеться про фактичну втрату їхнього головного «козиря» — річки... >>

  • Цвинтарні війни

    Жити нині нелегко, але й відійти на той світ часто–густо теж непросто. У тому розумінні, що багато кому на цьому так і хочеться по­гріти руки. У Кривому Розі людей допекли настільки, що іншого виходу вони не бачать, як ініціювати всеукраїнський рух проти монополізації ринку ритуальних послуг. Бо де монополізація, там і цінова сваволя. Певна річ, відбувається це не без протекції з боку влади. >>

  • Утопія «закритого типу»

    Місто Ірпінь на Київщині ставало «героєм» публікацій «УМ» уже неодноразово. На жаль, йшлося не про досягнення тамтешньої владної верхівки, яка руками представників провладної партії міцно тримає штурвал колись мальовничого населеного пункту за курсом «роздай, що залишилося». Цього разу нашу увагу привернули не розбиті круглий рік дороги, посипати які взимку влада, схоже, просто не бачить потреби. І навіть не безкарний дерибан сакральних для міста земель — ділянки в районі парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів. Ідеться про місцеву загальноосвітню школу №3. Точніше про частину її приміщення в центрі міста, яке дивним чином відділили від цілісного майнового комплексу навчального закладу і передали у приватні руки. Причина, як завжди, банальна: у бюджеті немає коштів на ремонт чималої частини школи з надбудовою під дитячий басейн. >>

  • Земля мерців і землекрадів

    Навіть герої вже пішли «по руках», а корінні ірпінцi й досі виборюють право стати законними власниками декількох соток міської землі. Нещодавній скандал із розбитими на ділянки і розданими невідомим людям землями навколо святого для міста місця — парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів, сколихнув широку спільноту. >>

  • Чи є життя на «острові невезіння»?

    Місяць тому «УМ» розповіла про проблеми мешканців донецького «острова невезіння», оточеного залізничними коліями. За кілька днів ми отримали роз’яснення від прес–служби ДП «Донецька залізниця» із запевненням, що підприємство не усунулося від проблем мешканців цих будинків. Відтак кореспондент «УМ» вирішив на власні очі подивитися, як живеться мешканцям так званих колійних казарм.

    Із Донецького залізничного вокзалу переходжу підземним переходом на протилежний бік. До «острова невезіння» вирішую йти пішки. «Тут недалеко — приблизно кілометр», — на диво досконалою українською підказує один з аборигенів. За якихось десять хвилин повз мене пролітає кілька вантажних ешелонів, шокуючи як швидкістю пересування, так і висотою децибел. Аж ось помічаю три будинки, що виглядають із–за бетонного паркану. Поруч одразу 12(!) колій, причому з обох боків. >>