«Антипод Харкова — в Iндійському океані»,

      Харків — початковий пункт шляху українців до Антарктиди. Саме звідси, пройшовши курс випробувань, вони вирушають на край світу в льодове безгоміння. У селі Мартова під Харковом мала вишкіл чергова група українських дослідників Антарктиди. В останній день зими вони знову вирушать в експедицію на скутий кригою материк. Харківський етап тренувальних двотижневих зборів — найгустіше сито вітчизняної системи відбору, крізь яке вдається пройти лише обраним. Українська навчально-тренувальна база зимівників існує в Мартовій уже четвертий рік. Відкрили її на одній з обсерваторій Радіоастрономічного інституту НАН iз цілком зрозумілої причини. Умови роботи і життя тут максимально наближені до тих, які є на єдиній вітчизняній антарктичній станції «Академік Вернадський»: подібне обладнання, автономна система життєзабезпечення, лекційний зал, побутовий сектор і, зрештою, відірваність від світу. Рік життя серед вічної криги, коли ти в замкненому просторі станції, крім облич членів свого екіпажу, можеш зрідка спіймати хіба що усмішку цікавого туриста або наївний погляд неквапливого пінгвіна, вимагає особливого стану душі. Тому, окрім фахової і фізичної підготовки, майбутні зимівники проходять досить суворий тест на психологічну сумісність. Досвідчені психологи в Мартовій на два тижні стають ледве не сновними експертами у справі нелегкого відбору.

      Місію вчених-дослідників у Антарктиді можна порівняти хіба що з польотом у космос. Адже таку розкіш, як утримання полярної станції (і з матеріальної, і з наукової точки зору) сьогодні дозволяють собі лише вісімднадцять держав світу. Стільки ж країн нині беруть участь у міжнародних і власних програмах освоєння космічного простору. Україна завдяки ентузіазму і незламному інстинкту iнтелектуального самозбереження окремих науковців і понині не залишила це елітне товариство. Більше того, свою роботу на Південному полюсі зуміла вберегти від неминаючого в країні хаосу і безладдя. Той факт, що цим напрямом роботи опікується окрема державна структура — Український антарктичний центр, — багато важить. Адже така структурованість під егідою Міністерства освіти та науки дозволяє Центру мати постійну статтю витрат у державному бюджеті. І хоча ця сума разів у двадцять менша за ту, що виділяють на антарктичні дослідження багатші країни світу, за українськими мірками, ентузіазм наших зимівників підкріплений таки доброю копійкою. Вільна від податків тисяча доларів плюс повний «пансіон» із прекрасними умовами для роботи особливо приваблюють молодих учених. Щороку кандидати на поїздку витримують величезний конкурс, де на одне станційне місце — з десяток охочих.

      Сьогодні важко повірити в те, що шлях до крижаного материка для наших учених міг бути закритий назавжди. На краю світу синьо-жовтий двоколор з'явився завдяки щасливому збігу обставин. Тобто намір Великобританії передати в чиїсь надійні руки свою станцію «Майкл Фарадей» збігся з повною науковою готовністю наших учених продовжити розпочаті англійцями дослідження електромагнітних полів у високих полярних частотах. Однією з умов володіння об'єктом була вимога зберігати цю тематику протягом десяти років, передаючи отриману інформацію до Британської антарктичної служби. Таким чином волею долі Україна стала активною учасницею міжнародного наукового процесу.

      Проводити в Антарктиді такі дослідження дуже зручно, бо там надзвичайно чистий електромагнітний клімат. Цей материк вільний від будь-якої промислової діяльності та джерел електромагнітного випромінювання. Але не все так просто, як може видатися на перший погляд.

      «Українські вчені вперше помітили ось яку особливість, — розповів один із наукових керівників антарктичних досліджень професор Юрій Ямпольський. — За рахунок потужних циклонічних фронтів, що існують на материку, збурюється магнітне поле. І оскільки через кожну точку на Землі проходить своя магнітна силова лінія, то об'єкт у Південній півкулі обов'язково має магнітосполучений антипод у Північній. Наприклад, антипод Харкова міститься в Індійському океані».

      Цьому фундаментальному дослідженню наші вчені знайшли застосування. Оскільки магнітосполучений регіон «Академіка Вернадського» розташований у районі північно-східного узбережжя Америки, українці переконали своїх колег зі США встановити поблизу міста Бостон аналогічні вимірювальні прилади. Спільні дослідження допомогли зробити цікаві висновки: все, що люди роблять на одному кінці земної кулі, впливає на інший. Наприклад, про перебої з подачею електроенергії, які у США трапляються під час розгулу природної стихії, наші вчені дізнаються не лише з новин, а й з «картинок» на власних приладах. За таким же принципом до Антарктиди долітає й увесь електромагнітний бруд земної цивілізації. Тобто, коли вчені та інженери проектують черговий передавач, вони мало цікавляться тим, якої сили випромінювання йтиме в інших напрямках. Для них головне — з мінімальними фінансовими втратами й максимальною економічною вигодою доставити кореспонденцію. Отож уже настав той час, коли електромагнітний клімат навіть найвіддаленішого від бурхливої цивілізації материка важко назвати чистим, а тим більше — первісним.

      Аби врятувати ситуацію, українські дослідники виступили з ініціативою, яка нині на слуху, і її активно підтримує науковий світ. «Ми хочемо домогтися, — сказав професор Ямпольський, — щоб до числа технічних умов експлуатації передавачів входили і такі, що не дозволяють їм створювати вражаючі фонові випромінювання в певних напрямках. Поставити такий заслін у принципі можна. Принаймні наша пропозиція допоможе звернути увагу на цей згубний вплив і змусить людей глибше його вивчити. Це теж дуже важливо».

      І хоча практично реалізація тієї чи іншої ініціативи на міжнародному рівні — справа доволі затяжна і копітка, кінцева мета клопотання українських учених має глибокий сенс. Антарктида сьогодні — єдиний материк земної кулі, який не частково, а повністю світовою спільнотою оголошений заповідником. Тут законом охороняється повітря, вода, надра, тваринний світ. Наші ж дослідники запропонували включити до цього переліку ще й електромагнітний клімат континенту. Зрештою, має ж бути на планеті бодай один куточок, щодо якого людина поводила б себе справді по-людськи.

      Свідоме стримання власної ненаситності згодом повернеться сторицею. І понині Антарктида завдяки суворому клімату, територіальній віддаленості і статусу заповідника зберігає найбільші запаси прісної води і вісімдесят відсотків рибного багатства планети. Її надра багаті на корисні копалини, а сама вона, завдяки все тій же незайманості, таїть у собі достовірну інформацію про первісний стан планети. Можливо, саме цей еталон змусить колись людство вжахнутися від наслідків своєї діяльності і породить зовсім іншу філософію земного буття?

      А втім, у процес збереження єдиного еталону теперішня цивілізація вже встигла внести свою гігантську ложку дьогтю. Скажімо, до берегів континенту почали стікатися нафтові плями і пестицидна отрута. Над тією ж станцією «Академік Вернадський» з неймовірною швидкістю тоншає шар озону, через що потік ультрафіолетового випромінювання зростає майже в десять разів. Тут найпомітніший сьогодні процес танненя вічного льоду, що є прямим передвісником майбутнього потепління на планеті. Цілком можливо, що саме дослідники Антарктиди першими помітять і особливості навколоземної метушні людства. Адже близький космос, до якого звідси рукою подати і який є ще одним предметом вивчення науковців-зимівників, теж став сферою активної діяльності людини. «Те, що вчора здавалося чистою наукою, — каже Юрій Ямпольський, — сьогодні стає інструментом життєзабезпечення людини».

      Антарктида теж перестає бути предметом інтересу лише науковців. Численні туристи щороку платять шалені гроші, аби ступити на південний край землі чи привітатися за крило з довірливим пінгвіном. З накопиченими надлишками адреналіну тут теж можна розстатися без проблем: сильнющий мороз, згубний ультрафіолет, ілюзорне сприйняття відстані, гігантські замети. Словом, повний зимовий екстрім у квадраті, який вдома на знайдеш за жодним прейскурантом. І вже зовсім цікаво виглядає той факт, що антарктичний бренд давно потрапив до сфери інтересів невгамовних рекламодавців. Вигукнути в ефірі «З нашим товаром, хоч на край світу!» сьогодні прагне чимало фірм. Українські — теж не виняток. Юрій Ямпольський каже, що вітчизняні товаровиробники (він пригадав київських та львівських) вже не раз передавали через зимівників на Антарктиду одяг, продукти та ліки власного виробництва. Так звана апробація холодом, незважаючи на свою дороговизну, реально спрацьовує на споживчому ринку як рекламна родзинка. Посилає доля дослідникам крижаного материка і серйозних партнерів. Харківський інститут лазерної терапії, скажімо, передавав на станцію «Академік Вернадський» свої прилади для лікування забитих місць, порізів, саден. У такий спосіб автори сучасної техніки намагаються розширити можливості своїх універсальних новинок і викликати до них інтерес потенційних покупців.

      Експедиція, в яку невдовзі вирушать українські дослідники в історії незалежної України, дев'ята за рахунком. Уперше наші співвітчизники висадилися на крижаний материк приблизно сорок років тому. Ще й зараз ветерани полярного «руху» пам'ятають снігові всюдиходи «Харків'янка», що випускав вітчизняний танкоград — завод імені Малишева. Саме ці надійні машини допомогли свого часу освоїти полюс холоду — станцію «Восток», переправляючи санотракторні потяги до місць зимівлі від станції «Мирний». Нинішні дослідники Антарктиди серед вічного льоду теж не віники в'яжуть. «Англійці свій об'єкт передали нам у дуже хорошому стані, — каже професор Ямпольський. — Але вже минуло сім років. І ввесь цей час ми намагаємося не лише підтримувати апаратуру в робочому стані, а й оновлювати її. Скажімо, три нових комплекси для «Академіка Вернадського» розробили і виготовили в Харкові. Кількома надчутливими приладами (ці магнітометри сьогодні вважають найкращими у світі) переобладнали магнітну обсерваторію станції наші колеги з львівського Центру космічних досліджень. Тому життя там дійсно вирує, чого, на жаль, не скажеш про ситуацію в Україні, де науковці часто не знаходять для себе місця».

      Під час дев'ятої експедиції наших зимівників чекає, крім усього, і спільна робота з польськими колегами. На їхній станції, що розташована за триста кілометрів від «Академіка Вернадського», встановлять наш діагностичний передавач. Приймальна установка з українського боку вже готова до роботи. Отже, протягом двох місяців вчені проводитимуть спільні дослідження, пов'язані з проходженням у верхній атмосфері хвильових процесів. У такий спосіб вони спробують з'ясувати, що відбувається над Антарктидою на висоті триста кілометрів.

      Елітність цих захмарних досліджень на пересічного обивателя може навести безпросвітну нудьгу. Невмотивованим здається й прагнення зимівників на довгий рік добровільно заточити себе у скутому кригою просторі. На вічне запитання «кому це потрібно більше — окремій людині чи людству в цілому?» — досі немає відповіді.