«Правильний курс — на Переяслав!»

      Позавчора вздовж доріг у Переяславі чатувала міліція, а працівники ДАІ раз по раз зупиняли машини. «Знову якась конференція», — зметикувала пані в маршрутці. На закид, що це, мабуть, чекають на Табачника, переяславці здивувалися: «А баяністові що тут треба?». Мешканці міста в останні місяці звикли до візитів: 19 січня чекали Кучму, хоча й марно. Зате тут побували Наталя Вітренко і Петро Симоненко зі своїми невеличкими командами (до речі, нардеп-комуніст Леонід Грач у зверненні з нагоди 350-річчя Переяславської ради назвав її «одним із найбільших досягнень російського світу»). І от, 3 лютого — офіційна конференція «Переяславська рада 1654 року: історичне значення та політичні наслідки» у Переяслав-Хмельницькому педагогічному інституті ім. Григорія Сковороди (яку віце-прем'єр Дмитро Табачник так і не відвідав). Зі 130 запрошених прибули близько 80, з них 6 — із Росії. Власну програму мали «козаки» під командуванням Анатолія Шевченка: в час обіду вони влаштували «сценку» — «козацьку раду».

      На відкритті конференції директор Інституту загальної історії РАН академік Олександр Чубар'ян зачитав привітання від Володимира Путіна зі словами: «Символічно, що 350-річний ювілей Переяславської ради відзначався у рамках Року Росії в Україні. Ця символічна дата — ще одне нагадування про переплетiння доль двох братських народів». Академік зазначив, що між українськими й російськими істориками «є деякі відмінності в думках, і це абсолютно нормально», і що вже затверджено план засідань українських і російських істориків на 2004 рік. Так, наприкiнцi лютого до Москви приїдуть 10 істориків та представники Міносвіти для «узгодження» шкільних підручників. На конференцію прибули представники посольств — Росії, США, Німеччини й Азербайджану. Слово мав тільки пан посол Алієв, чомусь переконаний, що «розглядається важливе питання для державності України». Не відставали від братнього Азербайджану й українські «живі пам'ятники СРСР». Так, міський голова Переяслава Григорій Сокур похвалився, що ще в 2001 році звертався до столичних істориків із пропозицією гідно відзначити ювілей. Перший заступник міністра освіти України Андрій Гуржій захоплювався, що «глибини конференції надає те, що вона відбувається у колисці, де 350 років тому відбулася ця визначна подія». Ще один представник Міносвіти Станіслав Яковенко порівняв «знаменну подію» з сесією Верховної Ради, висловивши сподівання, що «і парламент спільно з науковцями вибере правильний курс». Однак науковці взяли непередбачений курс, адже за кільканадцять років свободи опанували нові методики досліджень, вчаться дивитися на події крізь призму європейської історії. Як зазначив у доповіді директор Інституту історії України НАНУ академік Валерій Смолій, «українські вчені відмовилися від ідеології тез «Про 300-ліття возз'єднання України з Росією», схвалених ЦК КПРС, що її у багатомільйонних тиражах доносили до свідомості школярів» і нагадав, що мета визвольної війни Хмельницького полягала не у возз'єднанні з Росією, а у створенні Української держави. На жаль, щирого діалогу між українськими й російськими істориками не вийшло. А нинішня влада в Україні, вочевидь, книжок не читає, живучи відомостями, почерпнутими ще зі старих, радянських, підручників.