Навряд чи пересічному українцю до снаги було розібратися в суті чергового повороту політреформи 3 лютого. У здогадах губляться навіть обізнані люди й безпосередні учасники дійства. Позавчорашній бліц із голосуванням нового ситуативного складу парламентської більшості (плюс до Компартії ще й Соцпартія) майже всі депутати, журналісти, політологи тощо витлумачують передусім із погляду фракційно-виборчих пертурбацій: чи справді соціаліст Мороз «кинув» «нашоукраїнця» Ющенка; чи розкололася «трійка»; хто кого перехитрив — Мороз Медведчука чи Медведчук із кількома членами СПУ Мороза; що далі робитиме і чому пручатиметься «Наша Україна», якщо пункт Конституції про всенародне обрання Президента залишатиметься в силі... Й у вирі цих міжособистісних розборок майже не говорять про суть злощасного законопроекту 4105. Як саме він у разі схвалення Конституційним Судом та в останньому читанні, постатейно, Верховною Радою змінюватиме реалії політичного життя? Який розклад сил та владних важелів ми отримаємо в «сухому залишку»?