Нові багнети в полку Залізних Мамаїв

Дійство видалося урочистим і серйозним, хоча ця премія — народний варіант існуючої державної Шевченківської премії, найбільш престижної творчої відзнаки в галузях літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики. Лауреатів, що притискали до грудей статуетку Залізного Мамая, проводжали з постаменту потрійним «Слава!». Олексій Яриш, балетмейстер вистави «Берестечко», зазначив, що така подвійна нагорода — від державного комітету і народу — накладає ще більшу відповідальність на її авторів і необхідність виправдати довіру глядачів. Ігор Павлюк читав вірші, Отковичі розповідали про своє дослідження і реконструкторську роботу, дякували Софії Київській за висунення на здобуття премії. Юрко Зелений, який отримав Залізного Мамая, аби передати його Олегу Скрипці, нагадав, що останній свого часу відмовився від звання заслуженого артиста саме через чиновницький механізм присудження звання, але з радістю прийняв звістку про вручення Залізного Мамая і з гордістю її отримує.

Нагадаємо, що Премію імені Т. Г. Шевченка було впроваджено в далекому 1961 році за постановою Ради Міністрів УССР під проводом Щербицького. В положеннях серед іншого зазначалося, що подання кандидатів здійснюється комітетом, який складається з 25 осіб. Для тогочасного адміністративно–командного способу прийняття рішень це було нормальним. Біда в тім, що в указі, підготовленому в 2005 році О. Рибачуком, на той час головою секретаріату Президента, це положення зберігалось. Єдиний етап, на якому бодай якось можна опосередковано вплинути на прийнятття рішень, — це вивчення комітетом відгуків преси після публікації в «Урядовому кур’єрі» списку творів і робіт, допущенних до третього туру. Навряд чи це можна назвати врахуванням думки громадськості в повному розумінні цього слова.

Минулого року знайшлися люди, котрі спробували щось змінити. Вирішивши, що на закостенілий чиновницький шаблон присудження державної премії годі й пробувати впливати, ініціативна група створила свій варіант — Народну Шевченківську премію. «Ми не називаємо себе, коли в нас просять пояснити, хто організатор. Чому? Нам не потрібен піар. Головне — щоб відбувалося те, що ми задумали», — каже симпатична представниця оргкомітету.

Вони не отримують за це зарплат і грантів. На питання, чому це роблять, відповідають, що втілюють задум кола однодумців, а для цього не завжди потрібна матеріальна зацікавленість.

«Програмування сайту зробив для нас один товариш, дизайн — знайома дівчина, церемонію вручення готуємо і проводимо разом — а що ще треба?» — розкриває секрет організаційної діяльності дівчина.

А виявилось, що потрібні ще й нагороди для лауреатів премії. Вирішили вручати Залізного Мамая — символ «медитуючого воїна», що, за віруваннями наших дідів–прадідів, «приходить тоді, коли не лишається вже навіть і надії на перемогу, і вкладає в наші серця віру, а в наші руки шаблю». Саме таким Мамаєм, на думку організаторів, був свого часу Шевченко. Втім і ситуацію зі статуетками було легко вирішено. Автор проекту, Нестор, розповідає, що намучились разом із ковалем Дмитром Лебеденком над Залізним Мамаєм добряче: «Ну не те, щоб я малював... Та так, накидав просто. То коваль більше робив», — «скромнічає» Нестор.

На здобуття Народної Шевченківської премії висуваються ті ж претенденти, які проходять до третього туру державної нагороди. А далі — головна відмінність нагород. Державну премію присуджує в режимі закритого засідання комітет. А от переможців Народної премії визначають голосуванням на сайті taras.co.ua.

«Представники комітету державної премії ставляться до нас зверхньо, — каже член оргкомітету Народної премії. — Якось нам розказували, що питання про нашу альтернативну премію розглядалось на засіданні. Загалом члени комітету поставились до ініціативи з цікавістю, але тут же засудили її за «відсутність елітарності» — мовляв, «кожна прибиральниця може проголосувати».

Утім до голосування за лауреатів народної премії організатори просять ставитись з усією серйозністю і роблять максимум від них залежне для цього. Наприклад, на сайті є графік перегляду більшості висунутих конкурсних робіт із розкладами спектаклів, виставок тощо. Також людина, що голосує, робить це лише в тих галузях, у яких є компетентною, — для цього передбаченні такі форми «голосувалок» на сайті, які можна заповнювати лише в обраних галузях.

На цікаву закономірність розраховували і лауреати, що отримали премію цього року. Ігор Павлюк, лауреат цьогорічної Народної премії, наприклад, вважає це першим кроком до державної нагороди: «Я спочатку засмутився, що не отримав державну премію, а мені колеги кажуть: «Ти ще ж молодий, ще не час тобі, значить». А як узнав, що отримав Народну, то зрадів, бо думка простих людей багато важить».

Ольга ХУДЕЦЬКА

ДОШКА ПОШАНИ

Цьогоріч Народну Шевченківську премію отримали:

у галузі літератури — Ігор Павлюк за збірки поезій «Магма» і «Бунт»;

у галузі мистецтва — Мирослав Откович
за особистий вклад у відродження унікальної пам’ятки української національної культури — іконостаса з церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря «Скит Манявський»
і Тарас Откович — за культурологічні та мистецькі дослідження іконопису Йова Кондзелевичі;

у галузі музики — Олег Скрипка,
творець етнічного фестивалю «Країна мрій»;

у галузі театру — Олександр Дзекун (режисер–постановник) і Володимир Петрів (виконавець ролі Богдана Хмельницького) за виставу «Берестечко» Рівненського обласного академічного українського музично–драматичного театру.