Колегія суддів палати з кримінальних справ Апеляційного суду Києва нарешті поставила крапку в судовому процесі по відокремленій справі виконавців убивства редактора «Української правди» Георгія Гонгадзе. Сам процес тривав більше двох років, а на оголошення вироку трьом колишнім співробітникам Департаменту зовнішнього спостереження і кримінальної розвідки МВС головуюча, суддя Ірина Григор’єва, минулої суботи витратила близько п’яти годин. Вирок суворий: Микола Протасов отримав 13 років ув’язнення, Валерій Костенко й Олександр Попович — по 12. Також у них забрали офіцерські погони — перші двоє більше не полковники міліції, останній — не майор. Крім того, всіх трьох позбавили права обіймати посади в органах влади, адже суд вирішив, що своїми діями міліціянти завдали істотної шкоди інтересам держави та репутації МВС.
Ще більшої шкоди завдали замовники цього вбивства. Хто вони? Коли будуть покарані в другій і головній частині цієї карної справи? Плівки із записом голосу Кучми, який віддає розпорядження «вивезти його в Чечню», усе ще звучать...
Оголошення вироку відзначилося значним посиленням охорони будівлі суду бійцями «Грифона» та збільшенням чисельності конвою. Лише в коридорі біля входу до судової зали кореспондент «УМ» нарахував близько десятка бійців Внутрішніх військ. Хлопці в бронежилетах та з шоломами помітно нудьгували й цікавилися у журналістів, котрі виходили за ковтком свіжого повітря, чи довго це ще триватиме. Конвой був підсилений кінологом із службовим собакою. Пес почав нервувати вже після другої години оголошення, вставав із підлоги й, заглядаючи в очі господарю, немов питав: ну скільки ще?
Почути останнє слово Феміди не прийшли вдова Гії Мирослава Гонгадзе та його мати Леся Теодорівна. Їхня позиція відома: крапку в резонансній справі буде поставлено лише тоді, коли по заслузі отримають і високопоставлені організатори вбивства, а не лише «опричники».
Натомість через журналістів було не протовпитися. Адже слухання були закриті, й лише оголошення вироку зробили публічним. Водночас дивно, що засноване Георгієм Гонгадзе інтернет–видання «Українська правда» повідомило про вирок не одразу, а з посиланням на дані інформагенцій.
...Кілька десятків журналістів центральних ЗМІ з жадібністю ловили кожне слово вироку та намагалися спіймати в об’єктив обличчя підсудних. Але Протасов та Костенко кілька годин так само вперто закривали обличчя від колег своєї жертви руками. Символічно, що під час викрадення Георгія сім із половиною років тому, як зазначено в обвинувальній частині вироку, вони облич не ховали, «маски–шоу» не влаштовували... Це дало суду змогу зробити висновок про попередній злий умисел, свідому й узгоджену підготовку до вбивства. Адже якби збиралися лише налякати, то не «світилися» б. Тим більше — не намагалися б приховати сліди злочину, відрубавши голову й підпаливши труп жертви.
Єдиний, хто не ховав обличчя, — це Попович. Він сидів не в клітці, а на першій лаві з дебелими охоронцями у цивільному з обох боків. До цього дня він перебував під охороною та на підписці про невиїзд. Підсудний нервово розминав зап’ястки, немов би приміряючись до наручників. Одразу після оголошення вироку Попович приєднався до колишніх колег у клітці, миттю прикрив обличчя кепкою й почав активно спілкуватися з Протасовим. З уривків фраз було зрозуміло, що обидва вкрай незадоволені вироком.
Жоден із доводів підсудних, за допомогою яких вони та їхні захисники намагалися пом’якшити вирок, не пройшов. Обвинувачені визнали свою провину частково й заперечували, що вбивство було скоєно за попередньою змовою. Мовляв, ми діяли за вказівкою начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача й думали, що, затримавши Гонгадзе (про те, що він журналіст, нібито не знали. — Авт.), доставимо його до райвідділу міліції. Крім цього, Протасову не вдалося довести, ніби він скоював злочин як простий громадянин, а не міліціонер при виконанні службових обов’язків (він тоді перебував у відпустці).
«Заперечення Протасова, що він не завдав таким чином шкоди інтересам держави, не обґрунтовані, бо він вийшов із відпустки за викликом як службова особа, виконував накази керівництва й три дні брав участь у стеженні за журналістом», — зазначено у вироку. Так само Феміда відкинула доводи Олександра Поповича, який стверджував, що був лише водієм генерала Пукача й «крутив баранку» куди накажуть. Адже Попович мав доступ до відомчої таємниці й, узагалі давав присягу.
Звісно, в ситуації коли основний убивця й виконавець замовлення — генерал Пукач — досі перебуває в розшуку, й невідомо, чи ще живий, його колишнім підлеглим зручно все «валити» на нього.
Хай там як, а суд дійшов висновку, що зібрані докази та свідчення самих підсудних свідчать, що «злочин вчинений із явним перевищенням службових повноважень, з мотивації особистої зацікавленості, оскільки пізніше всі троє отримали позачергові звання та посади». Підполковник Протасов невдовзі став полковником, а старші лейтенанти Костенко та Попович з часом «дослужилися» до полковника й майора. Усі троє отримували відомчі нагороди — відзнаки МВС, «хрести слави» тощо. Відтак окремою ухвалою суд зобов’язав міністра внутрішніх справ Юрія Луценка протягом місяця розглянути питання про позбавлення засуджених нагород та відзнак МВС й повідомити про це суд.
«Доводи підсудних про неусвідомленість своїх дій і відсутність умислу в діях є безпідставними, — зазначається в ухвалі суду. — Натомість суд вважає, що підсудні діяли узгоджено, умисно та за попередньою змовою, а тому, зазначається в рішенні суду, їхня вина повністю доведена».
Олександр Попович, який останнім з усієї трійці потрапив за ґрати, швидше за все, останнім вийде й на волю. Адже Протасов і Костенко після арешту в лютому 2005 року провели в СІЗО вже три роки, тож їм лишилося відсидіти 10 і 9 років відповідно.
Звісно, якщо Верховний Суд не перегляне терміни ув’язнення для кожного з них. Адже адвокат Костенка Юрій Григоренко одразу заявив, що вирок дуже суворий і вони обов’язково будуть його оскаржувати в касаційному порядку. Тієї ж думки притримується й адвокат Протасова Віктор Чевгуз: «Цей вирок несправедливий. Кваліфікація дій мого підзахисного не зовсім вірна. Не доведена попередня змова, бо навіть із вироку випливає, що вони виконували наказ генерала. А Пукач не посвячував їх у плани вбивства, він їх обманув! І вже в лісі вони зрозуміли, що їх підставили».
Хоча після уточнюючого запитання пан Чевгуз визнав: «До виїзду в ліс, можна казати, що їх обманули. Але коли вже в ліс звернули, почали копати могилу, зв’язувати — ви ж розумієте, що тверезо мислячі люди мали розуміти, що вони роблять. І вони розуміли, бо казати протилежне, з мого боку, — це буде фарисейством. Я питав їх... Генерал... Генерал наказав, і все...»
У свою чергу Валентина Теличенко, представниця інтересів удови журналіста Мирослави Гонгадзе, каже, що потерпіла сторона оскаржувати вирок не буде, хоча зауваження є. «На нашу думку, міра вини на той час старших лейтенантів Костенка і Поповича істотно менша, ніж міра вини тоді підполковника Протасова, — зазначає Теличенко. — Тому у своїх виступах, дебатах ми просили таке покарання: 14 років ув’язнення Протасову, 10 років — Поповичу і вісім із половиною років — Костенку. Сталося інакше».
Пані Теличенко заявляє: вдова Георгія Мирослава вважає, що на лаву підсудних мають сісти організатори та замовники вбивства журналіста. Адже покарання виконавців злочину не можна вважати завершенням справи. «Поки покарання не понесуть усі причетні до вбивства Георгія, ні Президент, ні інші високопосадовці не мають права сказати суспільству та міжнародній спільноті, що справа Гонгадзе завершена», — наголошується в заяві Мирослави Гонгадзе.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
