Досягши пенсійного віку, люди зазвичай заспокоюються і до ризикованих кримінальних ескапад, що можуть коштувати волі, вдаються рідко. На жаль, ці слова не стосуються мешканки селища Тиврів на Вінниччині Антоніни Джиги. Свої законні «пенсійні» 55 років вона зустріла в ролі обвинуваченої у кримінальній справі.
Ще у 80–ті роки батьки Антоніни дали гроші іншій дочці — Ользі, на які вона разом із чоловіком купила трикімнатну кооперативну квартиру в типовій «панельці» спального району Вінниці. Час минув, помер чоловік Ольги, а в 2002–му — й вона сама. Квартиру успадкував їхній син Руслан, який разом із дружиною Аллою виховував двох дітей — спільного сина та сина від першого шлюбу дружини. Після смерті Русланових батьків сім’я перебралась із Тивріва до Вінниці. І ось тут вийшла на авансцену тітка Антоніна, яка мала власні плани на квартиру.
Як згодом Алла розповідала на слідстві, Руслан не надто переймався сімейними обов’язками, нерідко приходив додому п’яний і кидався з кулаками. Як правило, це траплялося після гостин у тітки, де йому розказували, за словами Алли, «що я гуляю і йому зраджую». До того ж Руслана переконували: друга дитина — не від нього. Далекосяжна інтрига мала корисливу мету — розлучити сім’ю, а затим продати квартиру. Тітка обіцяла, що натомість купить племінникові двокімнатну. Втім не вдаватимемося в усі перипетії родинних стосунків. Зазначимо тільки, що частково Джига свого домоглася — сімейне життя Руслана дало тріщину. Але виникли й несподівані проблеми: оскільки чоловік мав борг з аліментів, то, щоб погасити його, він переписав частину квартири на дружину і сина, і цю мирову угоду затвердив суд.
Однак тітка Антоніна не відступила й переконала Руслана видати їй генеральне доручення на право діяти від його імені в усіх квартирних питаннях — аж до продажу помешкання. Поки племінник їздив на заробітки, вона судилася, намагаючись позбавити дружину племінника права на житло. І треба ж такому статися — Руслан знову зійшовся з Аллою й передумав продавати квартиру! Мало цього, міг анулювати генеральне доручення. Джигу, що вже витратила на суди 12 тисяч гривень, почала «душити жаба». Вислизала з рук така омріяна здобич: аналогічні квартири на ту пору коштували близько 70 тисяч доларів.
Тоді розсерджена тітка відважується на кримінал. У агента з нерухомості, котрий допомагав їй, спитала, чи не має знайомих, котрі «прибрали» б Руслана. (З протоколу допиту: «Я повідомила, що піду на все заради квартири і знайду хлопців, які зможуть його вбити, можливо, навіть із Тиврова»). Працівник агентства зрозумів, що жінка не жартує. А щоб вона справді не найняла вбивцю, то обіцяв звести з кілером, що на днях нібито приїде з Москви. Натомість сам звернувся із заявою в міліцію. На зустріч з Антоніною Джигою прийшов оперативник УБОЗу, який і представився кілером. Сторгувалися за півтори тисячі доларів, причому «кілер» погодився частину грошей узяти одразу, а решту — після продажу квартири. Не підозрюючи, що має справу з підставною особою і що всі її розмови фіксуються, жінка розгорнула бурхливу діяльність: зняла з банківського рахунку і віддала «кілеру» 200 доларів, власноруч написала обидві адреси (вінницьку і тиврівську) й навіть возила виконавця на таксі, щоб показати, де живе майбутня жертва. Доказом виконаної роботи мало бути фото трупа.
Через тиждень «кілер» повідомив, що не може знайти Руслана і виконає замовлення після того, як знайде (чоловіка справді не було — він знову поїхав на заробітки). Як на це реагує замовниця? Читаємо протокол допиту: «Я повідомила, що краще було б убити дружину Руслана Аллу, яка також претендує на вказану квартиру». Це коштуватиме ще півтори тисячі? Нічого, вона згодна заплатити. І додає, що непогано було б Аллу трохи «покатувати». Оперативні аудіозаписи зафіксували й інші можливі кримінальні сюжети. Джига явно відчула смак нового способу вирішувати проблеми. Це ж так просто: півтори штуки «зелених» — і все... У Алли двоє малих дітей, а значить... почати можна з них, аби сильніше вплинути на матір! Замовниця ніби між іншим повідомила, що в неї є ще один племінник, і вона також ним дуже незадоволена. Мовляв, непогано було б і... Відтак кількість можливих жертв зросла до п’яти!
Але зайнятися другим племінником Джизі не дали. Наступного дня співробітники УБОЗу приїхали до Алли і ввели її в курс справи. Потім жінку повезли до річки, де загримували під вбиту, вимазали свинячою кров’ю, накинули на шию мотузку і сфотографували. Увечері «кілер» передав Джизі світлину:
— Це та, яку ви замовляли?
— Так. — У розрахунок вона дала ще невелику грошову суму. А через лічені хвилини замовницю затримали, вилучивши у присутності свідків фотографію нібито вбитої Алли.
Закінчилась ця історія в Апеляційному суді Вінницької області, де Антоніну Джигу нещодавно було засуджено до 11 років ув’язнення за організацію вбивства двох людей. Коли вона вийде на волю, їй уже буде під сімдесят.
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
