Досягши пенсійного віку, люди зазвичай заспокоюються і до ризикованих кримінальних ескапад, що можуть коштувати волі, вдаються рідко. На жаль, ці слова не стосуються мешканки селища Тиврів на Вінниччині Антоніни Джиги. Свої законні «пенсійні» 55 років вона зустріла в ролі обвинуваченої у кримінальній справі.
Судилась тітка за квартиру
Ще у 80–ті роки батьки Антоніни дали гроші іншій дочці — Ользі, на які вона разом із чоловіком купила трикімнатну кооперативну квартиру в типовій «панельці» спального району Вінниці. Час минув, помер чоловік Ольги, а в 2002–му — й вона сама. Квартиру успадкував їхній син Руслан, який разом із дружиною Аллою виховував двох дітей — спільного сина та сина від першого шлюбу дружини. Після смерті Русланових батьків сім’я перебралась із Тивріва до Вінниці. І ось тут вийшла на авансцену тітка Антоніна, яка мала власні плани на квартиру.
Як згодом Алла розповідала на слідстві, Руслан не надто переймався сімейними обов’язками, нерідко приходив додому п’яний і кидався з кулаками. Як правило, це траплялося після гостин у тітки, де йому розказували, за словами Алли, «що я гуляю і йому зраджую». До того ж Руслана переконували: друга дитина — не від нього. Далекосяжна інтрига мала корисливу мету — розлучити сім’ю, а затим продати квартиру. Тітка обіцяла, що натомість купить племінникові двокімнатну. Втім не вдаватимемося в усі перипетії родинних стосунків. Зазначимо тільки, що частково Джига свого домоглася — сімейне життя Руслана дало тріщину. Але виникли й несподівані проблеми: оскільки чоловік мав борг з аліментів, то, щоб погасити його, він переписав частину квартири на дружину і сина, і цю мирову угоду затвердив суд.
Однак тітка Антоніна не відступила й переконала Руслана видати їй генеральне доручення на право діяти від його імені в усіх квартирних питаннях — аж до продажу помешкання. Поки племінник їздив на заробітки, вона судилася, намагаючись позбавити дружину племінника права на житло. І треба ж такому статися — Руслан знову зійшовся з Аллою й передумав продавати квартиру! Мало цього, міг анулювати генеральне доручення. Джигу, що вже витратила на суди 12 тисяч гривень, почала «душити жаба». Вислизала з рук така омріяна здобич: аналогічні квартири на ту пору коштували близько 70 тисяч доларів.
Піду на все!
Тоді розсерджена тітка відважується на кримінал. У агента з нерухомості, котрий допомагав їй, спитала, чи не має знайомих, котрі «прибрали» б Руслана. (З протоколу допиту: «Я повідомила, що піду на все заради квартири і знайду хлопців, які зможуть його вбити, можливо, навіть із Тиврова»). Працівник агентства зрозумів, що жінка не жартує. А щоб вона справді не найняла вбивцю, то обіцяв звести з кілером, що на днях нібито приїде з Москви. Натомість сам звернувся із заявою в міліцію. На зустріч з Антоніною Джигою прийшов оперативник УБОЗу, який і представився кілером. Сторгувалися за півтори тисячі доларів, причому «кілер» погодився частину грошей узяти одразу, а решту — після продажу квартири. Не підозрюючи, що має справу з підставною особою і що всі її розмови фіксуються, жінка розгорнула бурхливу діяльність: зняла з банківського рахунку і віддала «кілеру» 200 доларів, власноруч написала обидві адреси (вінницьку і тиврівську) й навіть возила виконавця на таксі, щоб показати, де живе майбутня жертва. Доказом виконаної роботи мало бути фото трупа.
Через тиждень «кілер» повідомив, що не може знайти Руслана і виконає замовлення після того, як знайде (чоловіка справді не було — він знову поїхав на заробітки). Як на це реагує замовниця? Читаємо протокол допиту: «Я повідомила, що краще було б убити дружину Руслана Аллу, яка також претендує на вказану квартиру». Це коштуватиме ще півтори тисячі? Нічого, вона згодна заплатити. І додає, що непогано було б Аллу трохи «покатувати». Оперативні аудіозаписи зафіксували й інші можливі кримінальні сюжети. Джига явно відчула смак нового способу вирішувати проблеми. Це ж так просто: півтори штуки «зелених» — і все... У Алли двоє малих дітей, а значить... почати можна з них, аби сильніше вплинути на матір! Замовниця ніби між іншим повідомила, що в неї є ще один племінник, і вона також ним дуже незадоволена. Мовляв, непогано було б і... Відтак кількість можливих жертв зросла до п’яти!
Але зайнятися другим племінником Джизі не дали. Наступного дня співробітники УБОЗу приїхали до Алли і ввели її в курс справи. Потім жінку повезли до річки, де загримували під вбиту, вимазали свинячою кров’ю, накинули на шию мотузку і сфотографували. Увечері «кілер» передав Джизі світлину:
— Це та, яку ви замовляли?
— Так. — У розрахунок вона дала ще невелику грошову суму. А через лічені хвилини замовницю затримали, вилучивши у присутності свідків фотографію нібито вбитої Алли.
Закінчилась ця історія в Апеляційному суді Вінницької області, де Антоніну Джигу нещодавно було засуджено до 11 років ув’язнення за організацію вбивства двох людей. Коли вона вийде на волю, їй уже буде під сімдесят.