З історії питання: Черепанова гора — це відріг Печерського плато. Свою назву топонім отримав у ХІХ столітті — від прізвища генерала Черепанова, який володів у тій місцевості земельною ділянкою. Слава Богу, що генералові не спало на думку зводити на своїй землі багатоповерхові будинки — це відтермінувало руйнацію гори ще на добрих сто років. Оминула чаша ця гору і за радянської влади: щоправда, у 1937 році було розпочате будівництво Республіканського стадіону (нині — НСК «Олімпійський»), а пізніше, у повоєнні роки, житлові квартали почали впритул наближатися до Черепанової гори. Та все ж тодішня влада гору не чіпала і, власне, не надто нею цікавилась, хоч і фіксувала у довідниках та путівниках її оборонне значення. Адже Черепанова гора межувала з Госпітальним укріпленням та Косим капоніром (нині — частина музею «Київська фортеця», про який «УМ» неодноразово писала). На початку ХІХ століття біля підніжжя гори ще зберігалась широка еспланадна зона (тобто незабудований простір між містом та фортецею), яка пізніше дала назву вулиці Еспланадній. Із втратою військових позицій Черепанова гора стала просто «зеленими легенями» Києва, розкішним місцем відпочинку для городян, яке давало можливість подихати свіжим повітрям і помилуватися краєвидами. Та, як це заведено в Києві, все добре коли–небудь руйнують...
І закружляли в небі сови...
У 1978 році вулиця Анрі Барбюса (одна з «черепанівських») ризикнула трохи «піднятися в повітря». Будинок №5–Б побудований, власне, на горі — до нього треба підніматися різнорівневими сходами, йти вузькими асфальтними «коридорами». «Біля нашого будинку, — кажуть мешканці, — не зможуть розминутися дві пожежні машини, якщо, не дай Бог, станеться лихо». Це, звісно, недолік планування, але й водночас вимушена скутість — майданчик, на якому 30 років тому розгорнули будівництво, й справді малий та вузький. Академія наук України, яка тоді виступала замовником цього дому, з великим трудом отримала дозвіл на його зведення. Тодішнє радянське «буквоїдство» можна вважати плюсом на тлі сьогоднішнього порушення всіх норм та приписів: влада довго вагалася, вимагала проведення серйозних дренажних робіт, аж поки будинок не отримав «добро».
«Як показало наше подальше життя в цьому домі, таке рішення було все ж неправильним: ми постійно стикалися з проблемами, які виникали через близькість ґрунтових вод, — розповідає «УМ» мешканка дому Лоліта Самсонова. — Ґрунти у нас зсувні, тож тільки на створення лише стрічкового фундаменту пішло близько двох років. А зараз ми маємо додаткову проблему: останнім часом навесні, незважаючи на дренажну систему, в підвалі регулярно з’являється вода. На думку фахівців, це є наслідком побудови чергового «гіганта», хоч він і знаходиться на горі нижче нас».
Про «чергового гіганта» «УМ» писала ще в номері від 26 травня 2007 року — на розі вулиць Анрі Барбюса, 5–В, та Димитрова, 2, нашу увагу привернув величезний котлован, заготовлений для нового будівництва. І щит над ним, де було зазначено, що замовником житлового комплексу виступає підприємство «Печерськ–Інвест», а генеральним підрядником — Управління справами Верховної Ради. Керуючий справами управління Дмитро Рудковський дав відповідь на наш письмовий запит, якою заперечив причетність ВР до «реалізації квартир» у новому будинку. Проте старожили вулиці твердять, що знайомі з телеекранів обличчя нардепів час від часу з’являються на близькій відстані від нього. Хоча просто гуляти будмайданчиками столиці нікому, звісно, не заборонено.
Проте будівництво на розі Анрі Барбюса та Димитрова — не єдине на Черепановій горі. Існує й проблема з поступовим урізанням площі НСК «Олімпійський». Не так давно на території стадіону з’явився Дім футболу з підземним тунелем і виходом просто на ігрове поле. Це, по суті, один з офісів Григорія Суркіса й Футбольної федерації. В головному управлінні містобудування при Київській держадміністрації «УМ» відмовились коментувати чутки про те, що для зведення цього об’єкта Суркіс узагалі не отримував жодних дозволів. Утім цей секрет Полішинеля вартий уваги лише з огляду на те, що після появи Дому зі стадіону зник тренувальний майданчик для метальників молота.
Прикро, звісно, хоча значно більш небезпечним для Черепанової гори є те, що й поза стадіоном на ній проростають нові об’єкти — житлово–офісні комплекси тощо: будучи на стадії «напівфабрикату», вони ще не прив’язані до нумерації вулиці. Подейкують, що в одній із земельних ділянок зацікавлена Генеральна прокуратура України. Щоправда, чи розташована ця ділянка саме на Черепановій горі — питання спірне, але народний депутат Володимир Бондаренко (фракція БЮТ) свого часу ділився з нашою газетою даними про те, що міська влада «подарувала» ГПУ до кількох десятків землевідводів, отримавши натомість запоруку невтручання прокурорів у будь–які будівельно–земельні конфлікти.
А сполохана важкою будівельною технікою «дичина» Черепанової гори розповзається тим часом у різні боки, й особливо шкода сов, які здавна селилися на ній. Мешканка вулиці Анрі Барбюса Валентина Шовкун розповіла «УМ», що одна сова завітала до неї просто на балкон. Але поки хазяйка квартири шукала фотоапарат, крилата гостя зникла...
Фірма–фантом із трьома ліцензіями
Однак усе, сказане вище, було, так би мовити, приказкою, а «казка» — про будівництво біля дому №5–Б по вулиці Анрі Барбюса — ще попереду. Чому ми так детально зупиняємось саме на цьому об’єкті? Та тому, що досі колупання Черепанової гори ще не мало фатальних наслідків. І одна, і друга, і третя новобудови спотворювали ландшафт гори, знищували зелені насадження, спричинювали підняття ґрунтових вод, проте жодна з них не призвела до трагедії. Очевидно, тому що всі вони були нижче будинку №5–Б, за яким — останній «редут» і найвищий схил Черепанової гори, стримуваний багатолітніми деревами. Якщо ж викорчувати насадження і почати рити на місці схилу котлован, гора попросту поповзе вниз, тягнучи у прірву і дорогі елітні, і «дешеві» звичайні будинки. І це не істерика і не перебільшення, а просто закономірність, заснована як на цілком очевидних фактах (бо не можуть зсувні ґрунти витримати такої кількості новобудов!), так і на метафізичному переконанні, що природа буде мстити. Рано чи пізно місто саме, мабуть, розставить крапки над «і». Зчинивши самогубство.
На картинках (бо експлікацією це назвати не можна), які фірма–забудовник — товариство з обмеженою відповідальністю «Міська будівельна компанія» — показувала жителям дому №5–Б, усе виглядає ідеально: між згаданим будинком та гірничорозвідувальним технікумом (є й така установа на Черепановій горі) якимсь дивом акуратно вписаний новий житлово–офісний комплекс. При цьому на двовимірному малюнку не видно ландшафту, і все скидається на те, що три означені об’єкти розташовані на одній висоті, на такому собі згладженому пласкому майданчику. Насправді ж це не відповідає дійсності: гору (якщо таки дійде до риття котловану) доведеться «стесувати».
Є ще одна небезпека — із зовсім іншої «опери». Окрім того, що Черепанова гора ризикує повторити долю київської Куренівки (якщо прорвуться назовні ґрунтові води, а їх на горі не бракує, тим більше що під гірничорозвідувальним технікумом — ціле підземне озеро), інвестори нового будівництва можуть піти слідами вкладників «Еліти–Центру». Народний депутат України, «нашоукраїнець» Микола Кульчинський провів власне розслідування діяльності «Міської будівельної компанії» і з’ясував, що... ніякої діяльності, власне, і нема.
За чотири роки свого існування МБК не збудувала нічого. Зате отримала щонайменше три різні ідентифікаційні номери та ліцензії — у 2004, 2006 і 2007 роках. «Усе це викликає багато запитань, і я хочу попередити киян, щоб вони не укладали з компанією ніяких угод, бо будинок не буде побудований, — говорить Кульчинський. — Земля на Барбюса, 5–Б, належить кооперативу, тож без згоди його членів будівництво неможливе. І я зі свого боку зроблю все можливе, щоб цього будівництва не було». Але, додає депутат, не виключено, що від самого початку мета фірми полягала у заангажовуванні до проекту грошовитих «латифундистів». «Ми намагались розібратися у джерелах фінансування компанії. Якщо вони не звели жодного будинку, то звідки гроші на проектну документацію, на дозволи? Ми запитали про це на зустрічі з забудовником, і нам відповіли, що це їхні приватні кошти. Тобто кошти приватних інвесторів», — додає Самсонова.
Якщо дивна будівельна компанія, яка досі не склала докупи двох цеглин, передбачала всього лише втягування городян у чергову аферу, то це ще півбіди. Принаймні для Черепанової гори. А якщо ні? Про ризики такого будівництва ми вже сказали. «УМ» також спробувала розібратися в історії отримання компанією необхідних дозволів та експертних висновків, а також у реакції владних інституцій на протести киян. Дізнались ми наступне.
«Не становить», «не спричинить», «не суперечить»...
Усім відомо, що землевідводами в столиці відає Київрада. Наскільки прозорим та чесним є даний процес, читачу «УМ» пояснювати не треба. Отже, й сьогоднішня історія почалася з отримання МБК дозволу на будівництво. 29 квітня 2004 року Київрада рішенням №248/1458 затвердила передачу компанії земельної ділянки площею 0,27 гектара «у короткострокову оренду на 5 років». Пізніше — 28 вересня 2006 року — міські чиновники приплюсували до цієї площі ще 0,22 гектара (рішення №096/153) «для будівництва житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом».
Після отримання землевідводу кожна будівельна компанія має заопікуватися трьома речами: скласти проектну документацію, пройти необхідні служби й отримати від них позитивні висновки та (бажано!) «подружитися» з мешканцями прилеглих будинків. Останнім пунктом, як правило, нехтують — криваві сутички на Березняках минулого року є тому найкращим підтвердженням. У нашому випадку, щоправда, забудовники вдалися до фальсифікацій, але про це — дещо згодом. Розглянемо момент проходження компанією відповідних інстанцій: слідом за МБК до кожної з них звернулися ображені мешканці будинку №5–Б і отримали звідти стандартні за формою та суттю відписки.
Не всі інституції, щоправда, відповіли адресантам: вулиця Барбюса так і не дочекалась листа від Генерального прокурора, Голови Верховної Ради (на той час — Володимира Литвина), від обох міських голів — Омельченка та Черновецького, секретаря Київради Олеся Довгого, від Уповноваженого з прав людини тощо. Зате озвалося Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища з повідомленням про те, що «у відповідності до Генерального плану Києва, затвердженому в 2002 році, зазначена територія за функціональним призначенням належить до житлової території, що не протирічить (так в оригіналі! — Авт.) розміщенню на ній зазначеного об’єкту».
(Відкриємо тут дужки і зауважимо, що у своєму зверненні городяни не запитували, чи слід вважати їхню територію «житловою», а вказували на загрозу осідання ґрунту, на можливий відрив ґрунту від стрічкового фундаменту їхнього будинку, на ймовірну загибель людей, на невирішене питання інсоляції (тобто доступу сонячного світла до осель), на знищення останнього зеленого острівця у прилеглих районах, на додаткове навантаження на інженерні комунікації тощо).
Аналогічним чином зреагувало на звернення громадян і Державне управління екології та природних ресурсів при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища України. «Даний об’єкт не відноситься до «Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку», — написали екологи, ігноруючи той факт, що організована ними експертиза, по–перше, була проведена ще у 2003 році (а нині надворі, хто забув, — 2008–й), а, по–друге, що дослідження робилися на замовлення іншої компанії і стосувалось іншого об’єкту — вже зведеного дому №5–В. «Свіжак» натомість прибув від Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві: у 2007 році управління дійшло висновку, що «будівництво зазначеного об’єкту не спричинить понаднормативного впливу на стан навколишнього середовища». Свій підпис під сказаним поставив тодішній начальник установи і депутат Київради від Партії регіонів Олександр Прогнімак (нині він у мерії — «головний по культурі»).
А єдиною організацією, яка чесно визнала, що її думки відносно новобудови ніхто не питав, був Київзеленбуд.
Долю вулиці Барбюса вирішує... бульвар Лепсе
Отож, коли фірма–забудовник як не києм, то палицею (а по–простому — хабарем) отримає усі необхідні дозволи, їй можна більше нікого не боятися і ні на що не зважати. Щоправда, залишається такий лоскотний момент, як невдоволення мешканців. Якщо застосувати грубу силу з певних причин не виходить і заткнути протести дрібними подачками також не випадає, ділки разом з чиновниками починають грати в демократію.
Як підтвердили «УМ» у Печерській районній держадміністрації, територіальна громада має право брати участь у вирішенні містобудівних питань. Що ж, і на тому спасибі. Сама ж райдержадміністрація не надає Київській міській раді жодних власних висновків, заперечень, протестів абощо під час ухвали мерією наболілих земельних питань — це просто не передбачено повноваженнями даного органу. (Принагідне питання: навіщо тоді він, цей орган, взагалі потрібен?). Зате представники «територіальної громади» допущені до кермування слугами народу, тобто чиновниками різних рівнів. У який спосіб? «Через внесення відповідних пропозицій та зауважень на адресу Київської міської ради». Все це було б дуже смішно, якби не було так гірко і сумно.
Утім «громадські слухання» з приводу майбутнього житлового центру за участю мешканців будинку по вулиці Анрі Барбюса, 5–Б та компанії–забудовника таки відбулися. Єдина проблема у тому, що слухання ці були сфальсифіковані, як і складений за їхніми підсумками протокол — від першої до останньої літери. «Забудовник передав нам копію слухань, а з неї видно, що рішення про будівництво приймали люди, які жодного стосунку до нас не мають, бо живуть на проспекті Героїв Сталінграда, бульварі Лепсе, бульварі Перова. Натомість є список жителів вулиці Анрі Барбюса, які протестують проти забудови. Є ще одна фальшивка — лист колишнього голови нашого кооперативу — Висоцького Миколи Івановича — про те, що він від імені всіх нас нібито дає згоду на забудову. Хай там як, але це перевищення повноважень голови кооперативу, бо, за статутом, такі рішення можуть приймати загальні збори членів кооперативу», — розповідає Лоліта Самсонова.
З обома підробками ініціативна група протестувальників на чолі з Самсоновою звернулась до правоохоронних органів. Спочатку зусилля мешканців нібито були винагороджені: Генеральна прокуратура доручила прокуратурі Києва розібратися у ситуації, а та, в свою чергу, дуже оперативно підготувала звіт, в якому визнала фальсифікацію громадських слухань та повідомила про порушення кримінальної справи «за фактом внесення невстановленими особами завідомо неправдивих відомостей до офіційного документа». Проте незабаром справу закрили. Без будь–яких пояснень причин.
Після цього «Міська будівельна компанія» спробувала ще раз порозумітися з мешканцями вулиці Анрі Барбюса. «21 лютого вони запросили нас на зустріч, — розповіли «УМ» жителі будинку №5–Б. — Запропонували перевести на рахунок кооперативу 1,5 мільйона гривень — як компенсацію за можливі збитки. Ще обіцяли встановити «маячки», що реагуватимуть на зсуви. Але що нам із тих маячків? Ну припустимо, почне маячок рухатись, а далі що? Це що, зупинить ґрунти, які почнуть сповзати і потягнуть за собою будинок?».
Отже, на маячки городяни не пристають. На 1,5 мільйона гривень — також. На кону — їхнє життя, як би низько не оцінив його забудовник. Якщо будівельна техніка все ж наблизиться до «гарячої точки», локальне «повстання» не забариться. «Ми готові на будь–які акції громадської непокори», — обіцяють вулиці Анрі Барбюса та Федорова. Можливо, до них також приєднаються Лабораторний провулок та вулиця Димитрова або й решта Печерська, яка також потерпає від будівельних вандалів. Адже альтернативний шлях полягає лише у скасуванні землевідводів на сесії Київради.
У випадку із вулицею Анрі Барбюса цим питанням опікується, за даними «УМ», тільки Блок Кличка. Та й той — неуспішно. Адже щоб зареєструвати у порядку денному сесії подібну постанову, її ініціаторам слід пройти ряд профільних комісій, якими керують представники промерської більшості. Але Блок Кличка не самотній у такому тотальному «ігнорі» — свого часу навіть Президентові України не вдалося демонтувати будинок на Грушевського, 9. А ситуація там була аналогічна — і зі зсувними грунтами, і зі ставленням до міста, до якого, по суті, нікому немає жодного діла.
