Гуманоїди прилетіли!

Матерія вторинна, ідея — все, бо з нею немає нічого неможливого. Космічна тарілка замість люстри і велетенська фігура прибульця у позі роденівського «Мислителя» ще раз доводять прикладну дієвість цього твердження. Невже НЛО прилетіли? Ні, вони літають і зараз. Просто тепер є місце, де можна ґрунтовно підготуватися до зустрічі з ними.

Нам бракувало тільки їх

У музеї Космосу, що відкрився торік у Харківському планетарії, з якоюсь астрономічною швидкістю народжується ще одна експозиція — уфологічна. До того ж ідея урізноманітнити суто документальні свідчення фантастичною родзинкою виявилася настільки вдалою, що новина про чергове ноу­хау харків’ян уже встигла облетіти «півсвіту». Тепер двері ще не відкритого музею фактично не зачиняються. А директор планетарію Галина Желєзняк і художник Ігор Березюк, доклеюючи останню шпалеру на космічних стінах, ледве встигають зустрічати та проводжати численних гостей. Приходять журналісти, діти, очевидці літаючих тарілок та усіляких аномальних явищ, науковці.

А нашестя гуманоїдів (великих і маленьких, веселих і серйозних), — справа рук художника Березюка. Когось із них він бачив сам (не важливо, за яких обставин і в якому конкретно вимірі), про когось розповіли очевидці та їхні численні документальні свідчення. Матеріал для втілення образу Ігор не виписував із Місяця чи сузір’я Оріон, де нібито живуть найтолерантніші до нас брати по розуму. Для цього вистачило звичайнісінької будівельної піни, срібної фольги, липучої стрічки і таланту скульптораконструктора. Секрет успіху криється зовсім в інших речах. «З любов’ю можна створювати музей, можна розвивати технології, — каже художник, — можна об’єднуватися з травою, деревами, птахами, інопланетянами. Треба шукати своїх, треба рухатися вгору і не порушувати правила, про які розказуватиме наш музей». Головне керівництво до дії, як істина, знайоме всім. Аби гуманоїд, що пересічеться з тобою у просторі, не завдав тобі шкоди, усміхнись йому першим. Саме тому двоє прибульців Березюка, чимось подібних на юних витончених поетів, тримають у руках квіти — що посієш, те й пожнеш.

Музей матиме також купу дуже серйозних експонатів. Пані Галина показує шматок важкого металу, який має заглиблення явно не природного походження. Історія його появи на планеті просто унікальна. 15 травня 1994 року над Ново­Водолазьким районом Харківської області пролітав із шаленим гулом і з величезним гуркотом упав на землю якийсь таємничий яскравий об’єкт. Як наслідок, на поверхні ґрунту утворився 15метровий кратер, ущент заповнений металевими уламками. Вчені провели дослідження і зробили висновок, що це можуть бути частини супутника, запущеного в 60х роках. Оскільки на тому етапі розвитку космонавтики чи не найактуальнішою була проблема ваги космічних апаратів, то харківські «уламки» не підтвердили стовідсотково запропоновану версію. Більше того, низка фахівців відкрито піддала її сумніву. Отже, інтрига зберігається і, можливо, з часом принесе нам не один цікавий сюрприз.

Експозиція музею також міститиме звіти харківських дослідників­уфологів, уламки метеоритів і вулканічних порід, привезених із Донецької області, відомого заповідника Кам’яна Могила, Криму. Фотографії аномальних зон, над якими найчастіше спостерігаються НЛО, а можливо, і самих літаючих тарілок, названих про всяк випадок незвичними атмосферними явищами, — в експозиції теж не бракуватиме. Розповідатимуть про все не лише екскурсоводи, а й механічний лекторпровідник. Такий собі робот­балакун, електронні «мізки» якого зберігають не одну захоплюючу оповідку про древні цивілізації, незвідані світи і життя у сусідніх галактиках. Самі гуманоїди теж прийдуть. На відкриття музею. З двома Ігор Березюк уже точно домовився. Правда, художник можливо просто жартує. Але з дуже серйозним виразом обличчя.

«Літають і літають, хай їм грець!»

Музей уфології у Харкові не народитися просто не міг. Місце, де русла трьох річок утворюють на поверхні трикутник, за словами астрофізика Галини Желєзняк, може претендувати на унікальну роль аномалії, провідника певної внутрішньої енергії земних надр. Такі куточки планети (в Україні вони зустрічаються ще в Карпатах і Криму, тут ідеться про глибокі внутрішні розломи та тріщини), мов магніт притягують до себе яскраві об’єкти, які вчені найчастіше називають аномальними атмосферними явищами. Обережність у трактуванні викликана відсутністю прямих доказів вояжів НЛО. Але це зовсім не означає, що нетутешні «тарілки» над нами не літають. Де­де, а на Харківщині вже точно живе не один свідок космічного дива, для якого метушня прибульців під боком — таке ж звичне явище, як вирій лелек навесні. Село Борки в цьому сенсі б’є всі місцеві рекорди. «Дзиґу» діаметром метрів 25 тут бачив бодай раз у житті кожен другий мешканець. Вона сідає то на сільському полі, то на лід місцевого озера, після чого в ньому помітно знижується рівень води. Найцікавіше ж те, що харківські уфологи справді не заперечують ці дива, надаючи для доказу сфотографовані круглі вм’ятини на поверхні.

Аналогічний слід у 90х роках залишився також на скутій кригою річці Мжі поблизу Мерефи. «До того ж виявилося, — каже Галина Желєзняк, — що саме коло було трішечки заглиблене. Навряд чи хтось зміг би це зробити. Адже якби сніг і верхівку криги хтось спеціально згрібав би, то нижній пласт льоду так правильно, колом великого діаметра, опустити під воду, мабуть, усе одно не зміг б». Схожі кола харківські уфологи знайшли і на полях Запорізької та Харківської областей. Цікаво, що в експедицію їх покликала інформація місцевих жителів, які повідомили про яскраві об’єкти в небі й водночас скаржилися на те, що місця дивних вм’ятин обходить вигнана на пасовище худоба. Зв’язок між скупченням вогняних куль у нічному небі, круглих слідів на траві та поведінкою вередливих тварин уфологи однозначно не довели через сукупність найрізноманітніших версій. Але вже той факт, що над згаданими вм’ятинами, як і домашні кози, починає вередувати ще й стрілка компаса, таки наводить на певні роздуми. Можливо, колись ці дані буде розглянуто під іншим кутом наукового зору, і тоді ореол таємничості, яким огорнуті невпізнані літаючі об’єкти, нарешті розвіється остаточно.

А от мешканцям Борок докази існування НЛО не потрібні. Вони вже зараз знають, що в їхньому селі прибульці створили всеукраїнський порт, до якого летять спеціальним космічним коридором. Кінцевий пункт їхньої дислокації — селище Сонячне в Сумській області. Там у них — база. Прибульці обрали Борки тому, бо ті розташовані на високому пагорбі. Це зручно і красиво.

До зустрічі в новому ефірі

Офіційно факт існування розумних цивілізацій наука поки що визнати не може, але водночас наполегливо шукає їхні сліди. Скажімо, в 1971 році земляни відправили перший радіосигнал до сузір’я Геркулеса, сподіваючись, що там є кому його прийняти. Летітиме наше послання до адресата 50 тисяч років поспіль і стільки ж повертатиметься, якщо свою відповідь геркулесці перешлють на тій же радіохвилі.

Інопланетяни теж не раз виходили на зв’язок з нашою планетою, про що свідчать спіймані радистами сигнали. Всього їх, виявляється, було чотири. У трьох перших Коаліція об’єднаних цивілізацій Космосу (саме так назвалися автори незвичайних текстів), намагається наставити землян на шлях істини і просить задля нашого ж порятунку припинити війни, ворожнечу, насилля. До речі, третє послання було найсумнішим. Коаліція попередила, що земний світ стоїть буквально на межі катастрофи і що більше земляни не отримають із Космосу жодної звістки. Але по завершенні холодної війни і після того, як супердержави не лише припинили брязкотіти ядерною зброєю, а й свідомо пішли на її скорочення, таки надійшло ще й четверте, найбільш оптимістичне послання. Космічна «адміністрація» повірила в те, що людство здолає кризу й надалі узгоджуватиме свої дії із законами розвитку Всесвіту. «Я гадаю, що розмістити ці тексти в залі уфологічного музею вкрай необхідно, — каже Галина Желєзняк. — Адже тоді кожен наш відвідувач усвідомлюватиме свою відповідальність за майбутнє планети».

Чому інопланетяни не йдуть із нами на прямий контакт, однозначно сказати важко. За однією з версій, ми ще не досягли такого рівня свідомості, аби з нами хтось «космічний» захотів поспілкуватися. Галина Желєзняк каже, що недавно мала розмову з донецьким дослідником цієї теми, який зробив не зовсім приємний для нас висновок. Скоріш за все, припускає він, інопланетяни не вважають нас достатньо розумними. Тобто ми для них лише представники живої природи. Мабуть, ті ж самі мавпочки, тільки більш цікаві та кмітливі. Оскільки ж розвиток земної цивілізації не стоїть на місці, у нас не все так погано, як може здатися на перший погляд. Геніальний Костянтин Ціолковський висловлював гіпотезу, що еволюція неодмінно переведе матеріальне тіло людини у стан, який теперішня фізика називає енергетичним. Напевно, саме тоді в нас і з’явиться чимало співрозмовників. Харківський музей, що відкриється вже цього місяця, покликаний максимально наблизити цей час.