Олександр Козулін: Я пробачаю Лукашенку

Політв’язень Олександр Козулін, якого влада Білорусі відпустила на три дні з колонії, щоб він зміг поховати дружину, повернувся за ґрати. У четвер, свій останній день на волі, він зустрівся з групою білоруських журналістів. За чотири години потому, пізно ввечері, він уже був у колонії. До завершення терміну покарання Козуліну залишається відсидіти понад 3,5 року. На звільненні Козуліна наполягають США та Євросоюз. Цього тижня Білий дім оприлюднив заяву, в якій застерігає: діалог з офіційним Мінськом почнеться тільки після того, як політв’язень вийде на свободу.

Нагадаємо, що адміністрація колонії «продемонструвала гуманізм» (до речі, цілком обґрунтований законодавством Білорусі) лише через три дні по смерті Ірини Козуліної. «Керівництво колонії виявило співчуття і людяність: начальник, коли повідомляв мені про смерть Ірини, навіть сльозу пустив, — розповідає Козулін. — Але все керівництво — люди в погонах, вони виконують накази, тому якби не клопотання західних послів, громадськості, то, напевне, мене б ніхто не випустив на ці три дні».

— Що вас підтримувало у в’язниці ці роки?

— Напевно, та велика кількість листів, які я отримував і з Білорусі, і з–за кордону. Писали навіть діти. В цих листах не просто рядки — душі людські. Я ставав сильнішим, читаючи ці послання. Влада не може зрозуміти, звідки я беру сили... Я ніколи не стану на коліна. Можна коліна обрубати, але я все одно вистою.

— Після того як Лукашенко спершу відмовився випускати вас із в’язниці на похорон, у вас з’явилася ще більша ненависть до нього?

— Я пробачаю Лукашенку. Моя сім’я його пробачає за все лихо, яке він нам завдав. У мене нема до нього зла, роздратування чи ненависті, я пропонував би Лукашенку забути про особисті образи, забути про минуле і почати все з чистого аркуша заради майбутнього нашої країни. Я готовий простягнути руку Лукашенку.

— Що буде, якщо президент прийме вашу пропозицію?

— Якщо він відкине її, то покаже всьому світу і всьому народу Білорусі, що в нас немає нічого святого. А якщо зможе переступити через себе, то в нього особисто і в нашої країни все буде добре.

— Як ви гадаєте, чи може ідея європейської інтеграції об’єднати владу і опозицію в Білорусі?

— Опозицію та владу в нас можуть об’єднати лише спільні моральні цінності. Що ж стосується євроінтеграції Білорусі, то вона надто віддалена і туманна. Хоч ми й мусимо її прагнути. Не виключено, що Лукашенко відмовиться від пропозиції ЄС та США (відпустити політв’язнів, надати більшу свободу слова, почати демократичні зміни в обмін на фінансову допомогу. — Ред.) і піде на жорстке тотальне насильство. Отож важко сказати, в який бік ми рухатимемося надалі. Треба чекати, що вирішить Лукашенко.

— Вас часто порівнюють із Лукашенком зразка 1994 року. Що ви скажете на це?

— Ми з Олександром Григоровичем антиподи. А антиподи завжди притягуються. Думаю, що той, хто вивчає теософську літературу, добре зрозуміє, що я сказав.

— Можливо, йдеться про те, що найближчим часом вас амністують і ви вийдете на свободу?

— Я завжди розраховую на краще, проте готуюся до найгіршого. Тож сьогодні я готовий до гіршого розвитку подій. Абсолютно певен, що до 25 березня (День проголошення Білоруської Народної Республіки. — Ред.) мене не звільнять.

— Влада пропонувала вам поїхати в Німеччину, супроводжувати туди дружину на лікування, але ви відмовилися. Чому?

— Мені пропонували насправді, щоб я разом із родиною просто виїхав. З боку влади ця пропозиція пролунала на найвищому рівні. Питання, пов’язані зі мною, у цій країні вирішує лише одна людина. Пропонувалося просто з в’язниці посадити мене в машину, відвезти до трапа літака, яким я разом із родиною відразу вилетів би до Німеччини. З часом обіцяли й амністувати мене. Говорили, що в Білорусь я зможу повернутися через півроку. Але ж це лише пропозиція на словах! Де–факто це ж депортація з країни! А я з Білорусі виїздити не хочу.

— Ви відмовилися самостійно чи консультувалися з сім’єю?

— Будь–яка жінка хоче допомогти своєму чоловіку. Будь–яка дружина хоче побачити хоча б шматочок сонця і свободи. Моїй дружині цього дуже хотілося. Однак лікування в Німеччині нам практично не пропонували. Адже, враховуючи стрімкий розвиток хвороби моєї Ірини, фактично нам пропонували, щоб вона померла в Німеччині.

— Як ви оцінюєте білоруські демократичні сили нині?

— Треба поставити крапку в дискусіях опозиції і почати об’єднуватися. Якщо кожен із нас зробить крок назустріч, то ми досягнемо згоди. Але нічого не справдиться, якщо кожен наполягатиме лише на власній точці зору і вважатиме себе істиною в останній інстанції.