Учора перед посольством Росії замайоріли синьо–жовті прапори. Приблизно тридцять учасників акції «Почуйте голос України!», з ініціативи Комісії з людських прав Світового конгресу українців передали до посольства звернення від громадських організацій України. За роки правління Володимира Путіна в Росії було вбито трьох активістів українських культурницьких товариств, громадян РФ, Володимира Побурінного (підприємця й мецената, заступника голови Товариства української культури «Мрія» — 2002); Анатолія Криля (керівника українського хору «Горлиця» — 2003); Володимира Сенишина (підприємця й мецената — 2006). Вчинено замахи — на керівника Московсько–Білгородської єпархії УПЦ КП архієпископа Адріана й на співголову тульської організації «Батьківська стріха» Наталю Ковальову. Усі ці злочини мають спільні риси: нападники не цікавилися особистими речами, а органи міліції жодної справи не розкрили або ж і не бралися за слідство. За минулий рік було вчинено два напади на експоновану в московській Бібліотеці виставку української літератури про Голодомор. Директора бібліотеки Юрія Кононенка звільнили з посади, і після «кадрової чистки» нове керівництво знищило унікальний фонд українських часописів і почало видавати газету... «Булочка».
Утім ніхто з цього приводу не подавав позовів до суду і не звертався до міжнародних правозахисних організацій. «Реальних важелів впливу на Росію немає, — вважає голова Молодіжного націоналістичного конгресу Ярослав Ілляш. — Хіба громадський протест проти придушення всього національного в Росії, де встановлюється тоталітарний режим». На думку ж експерта Київського інституту міжнаціональної конфліктології Андрія Клименка, український уряд має, нарешті, виробити державну програму підтримки діаспори.
Один із учасників акції, Микола Малуха, колишній голова Спілки Української молоді Мурманська, відчув, що бути українцем у Росії небезпечно, і переїхав до України, щоб працювати на користь власної держави. «До мене приходили молодики «розбиратись» із моєю українською позицією. Коли я намагався провести науковий семінар про УПА, мене викликало керівництво Мурманського державного педагогічного університету, де я тоді навчався, і місцевий уряд, погрожували виключенням із ВНЗ і заведенням карної справи».