Поза «зоною» досяжності

Нещодавно троє правозахисників оприлюднили відкритий лист до Президента й уряду із закликом навести лад у кримінально–виконавчій системі. Після низки звинувачень на адресу Держдепартаменту з питань виконання покарань проглядається дві «панацеї», запропоновані правозахисниками Олександром Бецою, Євгеном Захаровим та Олександром Букаловим: по–перше, змінити все керівництво Держ­департаменту, по–друге — підпорядкувати відомство Міністерству юстиції. Про схожі спроби уряду Януковича підкорити собі «зону» «УМ» неодноразово писала протягом минулого року.

Натомість у Держдепартаменті причини появи подібних претензій бачать не в порушенні прав засуджених, а в одвічній боротьбі між кримінально–виконавчою системою та криміналітетом «на зоні» та поза її межами. «Тому мене дивує, що ці правозахисники в лапках стали на бік криміналітету», — відверто зазначив «УМ» голова Держдепартаменту з питань виконання покарань Василь Кощинець.

«Зона» не музей, щоб екскурсії проводити

Отже, експерт із пенітенціарних питань Олександр Беца заявляє, що «кримінальна виконавча служба України як самостійний орган влади при нинішньому її керівництві не спроможна компетентно, прозоро, відповідально та ефективно виконувати покладені на неї функції та завдання». Мовляв, за останні три роки у систему на керівні посади прийшли не фахові люди, а становище у пенітенціарній системі лише погіршилося. На відверте запитання журналістів — «Невже до цього останнього триріччя «за колючкою» було все «тіп–топ»?», полковник Беца лише розвів руками й погодився, що проблеми були й «лавина порушень» пішла ще з середини 90–х років.

Натомість співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров змушений був визнати, що система була у гіршому стані, а в останні роки покращилося фінансування та умови утримання. Мало цього, пан Захаров визнає, що про насилля за гратами правозахисники знають завдяки мобілізації, бо кількість заборонених «на зоні» мобільних усе ж таки зростає. Відтак, де гарантія, що засуджені не використовують правозахисників заради тиску на адміністрацію установи?

Правозахисники кажуть, що керівництво Департаменту регулярно використовує бійців з власного антитерористичного спецпідрозділу для обшуків, побиття та залякування засуджених, але переконливих доказів таких «маски–шоу» не наводять. Пан Захаров каже, ніби лише протягом минулого року сталися жахливі побиття в Ізяславській колонії №31, Бучанській колонії №85 та Слов’яносербській колонії № 60 тощо. «Спочатку засуджених лупцюють, а потім примушують написати «папірця», що претензій вони не мають, — стверджує правозахисник. — І зламаний «зек» покірно повторює усе це прокурору, судмедексперту, бо знає: він повністю залежний від адміністрації. В результаті побиття немовби й не було. А перевірити відомості про побиття неможливо: система закрита, тут ми безсилі».

Натомість у Держдепартаменті відверто дивуються такому безсиллю правозахисників і кажуть, що всі бажаючі громадські, релігійні організації та ЗМІ завжди отримують доступ «за колючку» (підтверджую: за останні три роки особисто більше десяти разів бував в установах виконання покарань, про що свідчать численні репортажі. — Авт.).

«Варто спитати у пана Беци, скільки разів він відвідував установи за останні п’ять років! — обурюється Василь Кощинець. — Або чому пан Захаров лише приїжджає до установ, постоїть біля парадного входу й на територію, «за колючку», не заходить. Може, вважає, що це нижче його гідності? Нас звинувачують люди, які просто не відвідують колонії та СІЗО. Хоча можливості в них є. То про яку закритість системи вони говорять?»

У Держдепартаменті «УМ» навели цікаву офіційну статистику: лише за останні три роки на українських «зонах» 845 разів побували представники іноземних держав, більше 63 тисяч разів установи відвідували представники релігійних, і близько 24 тисяч разів — громадських організацій. Більше 3 тисяч разів «за колючку» офіційно, по роботі потрапляли журналісти. Що й казати, система навпаки стала відкритішою, адже громадськість отримала більше можливостей перевірити її «на дотик». Хоча, за словами окремих працівників системи, «це не музей, щоб тут екскурсії проводити».

Гроші люблять перевірку

Окремо про спецназ. «Богу дякувати, жодного разу при мені його не застосовували проти засуджених, — каже пан Кощинець. — Але на крайній випадок він повинен бути. Бо у нас далеко не янголи сидять. І є бажаючі заробити собі авторитет в кримінальному середовищі, здійняти бучу».

Окремим рядком правозахисники наголошують на фактах грубих зловживань, нецільового використання бюджетних коштів у великих розмірах. Мовляв, це засвідчують численні ревізії, до того ж керівництво відомства нібито нарахувало собі премій більш ніж на 100 тисяч. Натомість пан Кощинець каже, що зарплатню йому та заступникам нараховує Кабмін і якщо йдеться про такі суми, то розумна людина зрозуміє, що коментувати тут нічого. Голова Держдепартаменту наголошує, що готовий надати усім бажаючим (журналістам, правозахисникам) акти численних перевірок КРУ, прокуратури, Тендерної палати тощо. А перевірок лише за останні три роки було 8604, із них, вдумайтеся(!) лише протягом минулого року — більше трьох тисяч (очевидно, саме останнім часом комусь дуже хочеться хоч щось «накопати» проти «не тих» керівників системи).

Натомість пан Беца зізнався, що за останні сім років правозахисники залучили понад 1,5 млн. доларів благодійних коштів на заходи, спрямовані на пенітенціарну реформу та участь громадських організацій в її здійсненні. Та коли журналісти поцікавилися, чому на допомогу установам системи покарань пішло лише 275 тисяч цих«зелених» від Сороса (згідно з даними Держдепартаменту), й куди поділися інші, пан Захаров неприємну тему різко змінив. Цікаво, чому?

І наостанок. З одним з підписантів листа до Президента та уряду — Олександром Букаловим, що є головою ради ГО «Донецький меморіал», після прес–конференції хотів познайомитися відомий політв’язень у справі «9 березня» Руслан Зайченко. Йому було цікаво, як «Донецький меморіал» піклується про політв’язнів та невинно засуджених за часів СРСР, які відбували покарання в колоніях Донбасу. Зокрема, й Юрієм Шухевичем, сином легендарного командира УПА, який «сидів на Дону». Виявилося, що пан Букалов нічого про «донецький період» Шухевича не чув. «То який ви тоді правозахисник? Якого «меморіалу»? — справедливо обурювався пан Зайченко й додав журналісту «УМ». — Захищають права злочинців, а безневинні політв’язні їм ні до чого».