У ніч із неділі на понеділок у театрі «Кодак» в Лос–Анджелесі відбулася 80–та церемонія вручення найвищих кінематографічних нагород США (і світу) «Оскарів». За багато десятиліть це дійство доведене до такої досконалості, що телеглядач, навіть усвідомлюючи штучність створюваної на сцені напруги, все ж затамовує подих в очікуванні на прізвище чи назву фільму, які прозвучать після сакраментальної фрази «І «Оскар» дістається...» Можуть дратувати помпезність самої церемонії, довгі подяки лауреатів на адресу всіх — від колег по праці до шкільних друзів, бабусь і дітей. Але дивлячись на обличчя цих людей, які переживають момент особистого тріумфу, і сам починаєш співпереживати. Що не кажіть, а «Оскар», попри всю його банальність, це таки дійсно шоу, найважливіша подія у світі «найважливішого з мистецтв»!
Учорашнє дійство дещо втратило в динамізмі з огляду на не дуже вдалого ведучого — Джона Стюарта. Американський комік був ведучим вечора «Оскарів» удруге у своєму житті, але так і не навчився готувати смішні домашні заготовки, імпровізувати, позбуватися хвилювання на сцені та виглядати природньо. Впродовж 200 хвилин церемонії йому вдалися хіба що три–чотири жарти. Малувато як для «найбільшого шоу на Землі» (так називають церемонію вручення кіностатуеток). Але Стюарту слід віддати належне: під час вступної промови він угадав результат, сказавши, що цьогорічні «Оскари» дістануться головним чином «симпатичним фільмам про вбивство». Так і сталося, принаймні в головних категоріях. Із політичних жартів Джона найбільш вдалим був такий: «Якщо ми оберемо президентом афроамериканця або жінку, то астероїд автоматично влучить у статую Свободи».
У головній категорії — «Кращий фільм року» — фактично не було фаворита, якщо не вважати козирною картою по вісім номінацій для фільмів братів Етана і Джоела Коенів «Старим тут не місце» та Пола Томаса Андерсена — «Проллється кров» (у наш прокат він виходить під назвою «Нафта»). Події стрічки «Старим тут не місце» розгортаються у штаті Техас влітку 1980 року. Старий мисливець (у цій ролі — Джош Бролін) знаходить на місці розборок мафії валізку з двома мільйонами доларів. Нюх підказує мисливцеві, що він мусить втікати з ними якомога швидше і подалі. За втікачем вирушає найманий убивця, який залишає за собою гори трупів. У ролі цього втілення абсолютного зла — талановитий іспанський актор Хав’єр Бардем.
Стрічка «Старим тут не місце» стала головним переможцем цьогорічної «оскарівської церемонії», здобувши чотири почесні статуетки: як найкращий фільм 2007 року, за кращу режисеру, кращий адаптований сценарій (за романом Кормака Маккарті) та кращу чоловічу роль другого плану (Хав’єр Бардем).
А героями вечора були брати Коени. Їм тричі доводилося підніматися на сцену, оскільки вони не лише режисери «Старих...», а й автори сценарію та продюсери. Повний тріумф.
Фільм «Нафта» — макабрична сага про зародження нафтової промисловості в США. Головний герой фільму Деніел Плейнв’ю (ірландський актор Деніел Дей–Льюїс) є реальною історичною фігурою. Цей демон капіталізму в гонитві за нафтою ладен був винищити все людство. Найцікавіше розпочинається тоді, коли він зустрічається з собі подібним хижаком.
Стрічка здобула два «Оскари»: для кращого актора (Деніел Дей–Льюїс) та за кращу операторську роботу (Роберт Елсвіт).
Три «Оскари» здобула пригодницька стрічка «Ультиматум Борна», але всі — в другорядних категоріях: кращий монтаж, звук та монтаж звуку.
Цього року ще виразніше проглядалася тенденція, яка набула розвитку в останні роки: дедалі більше «Оскарів» дістається закордонним кінотворцям та акторам. Кращою акторкою журі визнало француженку Маріон Котійяр — за виконання ролі легендарної співачки Едіт Піаф у французькій біографічній драмі «Життя в рожевому». Кращою акторкою другого плану журі визнало англійку Тільду Свінтон за роль у фільмі «Майкл Клейтон» режисера Тоні Гілроя (це пронизлива розповідь про механізми, які діють у великих сучасних корпораціях; фільм мав сім номінацій). Тобто всі акторські «Оскари» дісталися європейцям. До речі, саме Бардем та Свінтон виголосили найкращі промови вчорашнього вечора.
Кращим короткометражним мультфільмом визнано польсько–британську стрічку «Петя і вовк», створену на лодзькій кіностудії «Се–Ма–Фор».
«Оскар» для кращої ігрової «короткометражки» «Моцарт кишенькових злодіїв» повезе до Франції режисер Філіпп Полле–Вілар.
Кращими художниками–декораторами визнані італійці Данте Феретті та Франческа Ло Ск’яво за роботу над фільмом «Свіні Тодд».
«Оскар» за кращі костюми забере до Англії костюмер Александра Бірн, яка одягала акторів британської історичної драми «Єлизавета: Золота епоха».
Гримери Дідьє Лавернь та Ян Арчибальд, які відповідали за грим у фільмі «Життя в рожевому», транспортують свої «Оскари» до Франції.
Повною несподіванкою стала перемога в категорії «Кращий неангломовний фільм» австрійської стрічки «Фальшивомонетники» режисера Стефана Рузовіцьки. В ній розповідається про долю берлінського шахрая, який у роки Другої світової війни потрапив до нацистського концентраційного табору, де його «таланти» помітили і змусили виготовляти грошові банкноти країн антигітлерівської коаліції. Польський режисер Анджей Вайда («Катинь») та росіяни Микита Михалков («12») і Сергій Бодров–старший («Монгол»), які теж мали номінації у цій категорії, повертаються додому з облизнем.
«Спокута» — стильна британська любовно–воєнна драма режисера Джо Райта — мала сім номінацій, а отримала лише один «Оскар» за музику (композитор Даріо Маріанеллі). Такий результат можна вважати великою поразкою.
Соціальна комедія «Джуно» про вагітну дівчину–підлітка була записана в чотири номінації, а здобула серця американців, мала великий комерційний успіх у прокаті. Цей фільм також здобув тільки один «Оскар» — за кращий оригінальний сценарій. Цікаво, що його написала колишня стриптизерка Діабло Коді. Ця молода жінка виглядає насправді «круто»: розкішне татуювання на руці та непристойно високий розріз у нижній частині сукні. Отримавши «Оскар», на сцені вона розплакалася, як мале дитя.
Переможцем у категорії «Кращий повнометражний мультиплікаційний фільм» стала популярна й у нас стрічка «Рататуй» режисера Бреда Берда (студія «Піксар») — про пригоди щуреняти–кухаря.
Цьогорічна церемонія була вельми нудною і мала лише кілька яскравих моментів. Єдиною дійсно цікавою ідеєю було рішення надати право оголосити номінантів та переможця в категорії «Кращий короткометражний документальний фільм»... американським військовослужбовцям, які несуть службу в Іраку. Воно не дивно, адже цього року було рясно на документальні фільми про війни. Втім кращою документальною «короткометражкою» визнано «Утриманку» про права жінок. А от серед «повнометражок» таки перемогла стрічка про війну в Афганістані — «Таксі на темний бік» режисерів Алекса Гібні та Єви Орнер.
На нагороду в повному документальному метражі претендувала картина «вічного американського революціонера» Майкла Мура, але її, імовірно, побоялися нагороджувати, як попередній фільм цього режисера «Фаренгейт 9/11», бо, отримавши нагороду 2004 року, режисер зі сцени виголосив різку промову проти президента США Джорджа Буша.
Утім без скандалу не обійшлося і цього року. І з цілком невинного приводу. Категорія «Краща оригінальна пісня для фільму» була нецікавою — в ній три з п’яти номінованих пісень належали авторству Алана Менкена та Стівена Шворца і походили з мюзиклу «Зачарована». Однак перемогу віддали композиції Once («Одного разу») з фільму «Повільне падіння». Її написав ірландець Глен Хенсард, член рок–групи The Frames, і його подружка–чешка Маркета Ірглова. Хенсард відверто принизив Американську кіноакадемію, заявивши, що «Повільне падіння» та музика до нього були створені ще два роки тому. Сам фільм знятий двома ручними камерами за кілька сотень доларів і тому не вартий уваги. Після таких неприємних зауважень гримнула музика, й Іргловій дали виголосити її промову. Після перерви на рекламу Джон Стюарт таки надав чешці слово, і вона під оплески залу вибачилася за свого партнера. Ведучий у цьому епізоді виявився на висоті і зняв напругу вдалим жартом: «Тепер поцілуйтесь самі і хай поцілуються ваші «Оскари». Але вони ж чоловіки. Втім ми ж в Голлівуді».
За добу до вручення «Оскарів» у Лос–Анджелесі відбулася традиційна, вже 28–ма, церемонія роздачі антинагород за найбільш сумнівні «кінодосягнення» минулого року — «Золота малина». Найбільшу кількість «малин», або, як їх ще називають, «анти–Оскари», отримала стрічка жахів «Я знаю, хто мене вбив» з акторкою Ліндсей Лохан (за сюжетом стрічки — одночасно у головній та другоплановій ролях). Найгіршим актором визнано негритянського коміка Едді Мерфі за роль у комедійній стрічці «Підступи Норбіта» (Norbit). Власне ці два фільми поділили між собою більшість нагород для найгіршого голлівудського непотребу минулого року. Зрозуміло, що «лауреати» традиційно ігнорують таку «церемонію».
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
