Ювілей без помпи

Дами — у коктейльних сукнях, чоловіки — у смокінгах, безпардонні папараці, що шмигають туди–сюди, фанфари і софіти... На ювілейному вечорі Спілки кінематографістів, що відбувся минулої п’ятниці, подібних ознак серйозної мистецької події розгледіти не вдалося. «Картинка» виглядала значно скромніше — гості були вбрані переважно у светри та джинси, сцену ж прикрашало панно із соняхами, яке, підозрюю, на балансі Будинку кінематографістів перебуває вже не один десяток років. Хоча подія цілком заслуговувала і на помпезність, і на вишуканість, і на певний гламур — Спілка кінематографістів України відзначала 50–річчя.

Традиційно для подібних заходів першими ювілярів вітали представники влади. Від уряду та Міністерства культури — міністр Василь Вовкун, від Президента — голова Національної ради з питань культури і духовності Микола Жулинський, міську владу представляв заступник мера Віталій Журавський. Найзворушливіший спіч вийшов у пана Жулинського, який пригадав, як у дитинстві після успішних жнив до їхнього села привозили кіно. «Наші ноги впиралися в екран, бо ззаду нас підпирали старші, — розповів Микола Григорович. — Ці емоції були зі мною все життя, і я з величезною повагою ставлюся до людей, які творять кіно».

Найприємнішим для вуха кінематографіста було привітання від міністра Вовкуна — він нагадав, що цьогоріч фінансування кіновиробництва держава збільшила в чотири рази і виділила для українського кіно аж 200 мільйонів гривень. Віталій Журавський на сцену піднявся з конвертом у руках і на ньому відразу сконцентрували свою увагу всі присутні в залі. Як з’ясувалося, недаремно... Щоправда, перед тим, як розкрити таємницю конверта, пан Журавський вирішив прокоментувати турботу держави про кінематографістів. І, мабуть, не розчувши чи переплутавши, заявив, що 400 мільйонів на кіно — це ніщо. «Я так розумію, ще 200 мільйонів додає міська влада», — не розгубившись, кинув репліку Вовкун. Утім подальшого розвитку ця мізансцена не отримала, і пан Журавський нарешті розповів, що приніс ордер на двокімнатну квартиру, яку отримає заступник директора столичного Будинку кіно Олександр Когут.

Провести ювілейний вечір кінематографісти запросили своїх молодших колег — студентів Університету імені Карпенка–Карого. Ті за справу взялися з ентузіазмом, раз по раз запрошуючи глядачів до оплесків, але в їхньому конферансі постійно проскакували огріхи, на які професіонали, навіть ті, хто починає, просто не мають права. Режисеру Михайлу Іллєнку ведучі «присвоїли» звання народного артиста, і тому довелося виправдовуватися, що насправді він таким не є. А Ніну Ільїну «охрестили» Ніною Іллєнко. Акторка наче й не образилася... Або ж зробила вигляд, що не образилася...

Усі присутні змогли переглянути невеличку хроніку Спілки кінематографістів, яка була заснована у лютому 1958 року. А також привітати нових її членів, членські квитки яким зі словами «сподіваюся, вам добре буде у Спілці, а Спілці — разом з вами», вручив Михайло Іллєнко. Новоспечена спілчанка, актриса Юлія Волчкова, побажала собі та всім присутнім «повних метрів, повних залів та переповнених емоціями глядачів».

Кілька теплих слів та скромних подарунків ювілярам перепало і від керівництва інших творчих спілок. Так, Лесь Танюк презентував СКУ від СТД дві книжки. А секретар Спілки письменників Анатолій Крим — рушник та шкатулку, супроводивши ці презенти поясненнями «цей рушник ми всією спілкою вишивали» та «у цю шкатулку якраз вміщаються купюри в п’ятсот євро — я перевіряв». Художній керівник «Молодості» Андрій Халпахчі подарував статуетку «Скіфського оленя» — фестиваль кінодебютів тривалий час проходив саме в Будинку кіно, тому такий символічний подарунок.

А взагалі–то, як пояснив голова Спілки кінематографістів Борис Савченко, протягом року кінематографісти планують провести ще кілька ювілейних вечорів, так що коли хто не встиг із привітаннями та подарунками — ще не запізнився.

По завершенні урочистостей розпочалася масована ретроспектива кращих фільмів конкурсної та позаконкурсної програми кінофестивалю «Відкрита ніч». Масована, бо картини демонструвалися відразу на семи великих екранах у залах та вестибюлях Будинку кіно. До речі, всі 75 фільмів цієї ретроспективи вийшли на DVD. Михайло Іллєнко дуже журився з приводу того, що майже всі представники влади відразу після привітання подалися у своїх справах і він не встиг їм вручити цю антологію. А раптом хтось би переглянув бодай один фільм із цієї колекції і, можливо, тоді перейнявся проблемою сучасного кіно не лише як чиновник, а й як людина та глядач...