Газети й журнали завжди починаю читати з останніх шпальт (не тих, де анекдоти й ледь одягнені кралі, а тих, що під рубрикою «Культура»), книжки — із тих сторінок, де розміщують передмови чи післямови. У сучасних книжках такого годі шукати: мабуть, збиткова то справа — просити когось написати щось критичне чи біографічне.
Хоча сучасні письменники, здається, й не потребують передмовного чи післямовного cлівця. Усе своє позатворче життя вони пофраґментно залишають у численних розмовах із журналістами.
Інтерв’ю з письменником — жанр, яким я особливо захопилася останні кілька років. Аж так сильно, що навіть тему для своєї маґістерської роботи обрала — «Інтерв’ю з письменником у художньопубліцистичному просторі журналістики: техніка, психологія, стилістика». Тобто я вирішила науково довести, що розмова з письменником — це окремий художній твір, який визначається особливою мовою, інколи захоплює, інколи розважає, а подеколи змінює усе подальше життя.
Мені доводилося спілкуватися з українськими письменниками в різних місцях і містах, за різної погоди й політичної ситуації в державі, електронно й диктофонно... З Марією Матіос говорила, сидячи на стосику її нових книжок, які вона безперервно підписувала протягом чотирьох годин. Таню Малярчук, асоціюючи її творчість із Маркесовою, запитувала, чи не літають у її квартирі жовті метелики. Письменницяфантазерка розповіла, що там живуть лише павуки, але якось на Подолі вона зустріла такого великого метелика, що він напевне втік із зоопарку. Любомир Дереш здивував мене тим, що на моє ровесницьке «ти» він відповідав ґалантним «Ви». Спілкуватися із Жаданом, Курковим і Андруховичем особливо складно, бо ці люди вже відповіли на всі можливі запитання (навіть на ті, де йдеться про ще не написані твори). Хоча хто ж не запитає подружжя Дяченків (всоте), як вони пишуть свої романи у чотири руки, або кавалера міжнародного ордена усмішки Івана Малковича — про стрункий стан дитячої літератури?.. Попри те, що відвертий Юрко Покальчук уже всім розповів про своє ставлення до нецензурної лексики в письменницьких текстах, із ним можна поговорити абсолютно про все. Приміром, зізнатися, що його книжку ви дочитали до половини, бо для бруду вже не було місця у вашій душі. Пако не образиться: «Якщо вам воно не йде, ви не мусите це читати». Інтерв’ю з Ірен Роздобудько чи Ларисою Денисенко — це намагання запам’ятати всі деталі їхнього макіяжу й одягу. Ці жінки на цьому добре знаються. Втомлений життям Олесь Ульяненко в розмові часто повторює звертання «сонце моє». Про що б не запитати братів Капранових, вони обов’язково переведуть розмову на проблему української книжки...
Хоча такими іменами сьогодні вже нікого не здивуєш. Час нашим письменникам братися за глибокі ґеніальні романи, замість того щоб відповідати щоденно на одні й ті самі питання (Оксана Забужко з усіма поговорила про Notre Dame d’Ukraine... і наполегливо взялася дописувати роман «Музей покинутих секретів»). А нам, журналістам, наважуватися на глибокі розмови з тими, хто спізнав усю глибину творчості й життя.
...Нещодавно познайомилася з великим життєлюбом Анатолієм Дімаровим. Чотири години говорили про любов, сім’ю, час минулий і час теперішній, про тих, кого уже немає: Тичину, Гончара, Сосюру, Малишка, Тютюнників... Агов, панове журналісти, письменники, які їх знали, ще поряд!..
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
