Обережно з вогнем, панове!

      Приводом для такого вердикту став позов Міжнародного антифашистського комітету й Об'єднаної єврейської громади України щодо публікації в «Сільських вістях» статей «Міф про український атисемітизм» (15 листопада 2002 р.) і «Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів» (30 вересня 2003 р.).

      Це рішення викликало тривогу й глибоку занепокоєність журналістів, як і всієї громадськості України, бо ще раз жорстко продемонструвало нам заполітизованість суддівського корпусу держави.

      Згідно з європейським прецедентним правом, оціночні судження автора не можуть бути предметом судового розгляду. Суд встановлює і оцінює злий умисел автора, якщо він перекрутить факти. Але в таких випадках позов може подаватися лише до автора і до засобу масової інформації, якщо той працює у штаті редакції. У даній ситуації автор — науковець, він не працює в «Сільських вістях».

      Більше того, редакція у скороченому вигляді опублікувала працю, яка побачила світ окремим виданням за кілька місяців до появи в газеті. Після виходу книжки ніхто не вимагав у суді її вилучення з магазинів і бібліотек, знищення тощо.

      І в Шевченківському суді політикани з єврейських громад позивалися не з автором, який єдино і може бути відповідачем по справі, а лише з газетою.

      В історії українсько-єврейських відносин чимало неоднозначних сторінок. Так само, як час від часу бурхливо обговорюються в нашому суспільстві окремі проблеми історії українсько-польських стосунків, значення Переяславської Ради 1654 року, ролі ОУН-УПА. Але нікому не лізе в голову думка в судовому порядку оцінювати ті чи інші аспекти нашого складного, а нерідко й трагічного минулого, а тим більше вимагати закрити засіб масової інформації, який висловлює точку зору, що радикально відрізняється від іншої.

      В усьому цивілізованому світі для цього існують дискусії за «круглими столами», наукові конференції, інші форми з'ясування істини.

      З усього виходить, що не істину хотіли встановити ініціатори цієї брудної акції. Вони хлюпнули каністру бензину в ледь тліючу жарину проблем історії українсько-єврейських стосунків. Адже той факт, що єврейська громада закриває в Україні загальнонаціональну українську газету з найбільшим передплатним тиражем, не сприятиме порозумінню між нашими народами. І про це треба було б пам'ятати і ділкам від політики, які ініціювали позов, і судді Ірині Саприкіній, і тим, хто стоїть за їхніми спинами. Рішення суду щодо «Сільських вістей» не можна розцінити інакше як велику провокацію.

      Вітаючи тодішнього головного редактора (нинішнього голову редакційної ради) газети «Сільські вісті» Івана Сподаренка з 70-річчям від дня народження, Президент України Леонід Кучма писав: «Я був би нещирим, сказавши, що згоден з усіма публікаціями «Сільських вістей», що всі вони приносять мені задоволення. Але водночас вважаю, що кожен засіб масової інформації і кожен журналіст мають право на свою позицію та її обстоювання. Саме в цьому одна з головних передумов реальної свободи преси і справжньої демократії».

      Повністю підтримуємо цю чітку позицію глави нашої держави. Непогано було б, щоб державні службовці й політикани з деяких громадських формувань дослухалися до думки українського Президента.

Ігор ЛУБЧЕНКО,

голова Національної спілки журналістів України,

Володимир БОДЕНЧУК,

президент Гільдії головних редакторів (керівників)

засобів масової інформації,

Ігор ЗАСЄДА,

голова Київської організації НСЖУ.