Жах вулиці «Андріївський узвіз» повертається. Не минуло й двох років, як про його реставрацію влада заговорила знову. Наступ Черновецького вдалося лише відтермінувати, але не унеможливити взагалі. Здавалось, що у 2006–му протести проти калічення Андріївського узвозу зіграли свою роль — вулицю залишили у спокої. Але чиновницька пісня гарна й нова, тож КМДА розпочала її знову. Що цікаво — без додавання свіжих куплетів. Тобто й на сьогодні (після двох років анонсів!) невідомо, що саме мають на увазі під реставрацією вулиці її ініціатори. Де проект реставрації, ким він написаний і з ким погоджений — все це таємниця за сімома печатками. Депутати Київради від опозиційних фракцій скаржаться ЗМІ, що не мають на руках жодного документа, котрий вніс би яку–не–яку ясність. Чиновництво відбувається загальними фразами — мовляв, усе під контролем самих киян, без їхнього схвалення та громадських слухань жоден камінь не впаде. А самі кияни розуміють: нинішня ситуація відрізняється від подій 2006 року. До того ж у гірший бік.
Реставрація з регенерацією
В історію питання наразі вдаватися не будемо. Так, дійсно, Андріївський узвіз востаннє приводили до ладу у 1982 році. Тому Подільська районна адміністрація цілком слушно говорить про необхідність ремонту інженерних мереж вулиці — системи водопостачання, водостоків, каналізації тощо. Та якби справа обмежилась лише поліпшенням комунікацій — ніхто б проти такої реставрації не заперечував. Або якби до вищесказаного додали б також заміну бруківки (зіпсованої будівельною технікою) та встановлення нових красивих ліхтарів (як це пообіцяв заступник голови КМДА Денис Басс). Однак в тому–то й річ, що нагромадження планів заводить міську владу значно далі, ніж проста заміна водопровідних труб.
Є така особлива чиновницька мова, яка нібито й слугує відповіддю на поставлене питання, але водночас є засобом відійти від нього якомога далі. Приміром, колишній керівник Подільської РДА Євген Романенко ще у 2006–му зазначав, що у випадку Андріївського узвозу може йтися винятково про «реставрацію, регенерацію, тобто про відтворення втрачених частин будинків, планувально–просторової структури, композиційної цілісності та функціональної активності історичних центрів вулиці...». Але що таке, наприклад, «функціональна активність» тієї чи іншої точки Андріївського узвозу? Вигнати з приміщення арт–галерею і розмістити на її площі казино, ресторан чи офіс — означає підвищити функціональну активність чи ні? Чим більше варіантів прочитання подібної абракадабри — тим більше простору для маневру. А чим більше абсурду — тим більше безкарності.
Нині Романенко указом Президента відсторонений від виконання службових обов’язків, але, загалом, у вербальних прийомах київського чиновництва мало що змінилась: минулого тижня Руслан Кухаренко (начальник Головного управління охорони культурної спадщини при КМДА) провів спеціальну прес–конференцію, присвячену проблемам Андріївського узвозу. «Планується реставрація пошкоджених будівель, відновлення фасадів, можлива регенерація будиночка, який існував на узвозі століття–два тому», — зазначив він. А відтак перейшов до більш дражливої теми: пере– і надбудови Андріївського узвозу. «Тут не може бути мови про добудову кількох поверхів до існуючих будинків чи зведення висоток. Навіть приватні власники, які володіють більшістю будівель на узвозі, за законом, мають право збудувати лише мансарди, та й то за умови, що вони гармонійно доповнюватимуть архітектурний ансамбль вулички. Але поки що з такими планами ніхто не виступав», — каже Кухаренко.
На прохання прокоментувати сказане Олександр Биструшкін (колишній очільник тієї самої служби, якою зараз керує Кухаренко, а нині — керівник Головної служби гуманітарної політики з питань збереження національного культурного надбання секретаріату Президента) миттю спалахує гнівом: «Не треба нам говорити про мансарди! Якщо на узвозі ще є будинки, які не зареєстровані як пам’ятки архітектури — чи то місцевого, чи то республіканського значення — це нічого не змінює, бо ця вулиця — сама як пам’ятка, як перлина не тільки київська, а й українська, це наше спільне надбання... Я попереджаю Кухаренка про персональну відповідальність за все, що робиться з Андріївським узвозом!».
Можливо, це якраз вчасне попередження, адже в Подільській РДА таки говорять про надбудову двох–трьох поверхів на будинках Андріївського узвозу. Якщо це станеться, на вулиці можна ставити хрест. Що ж стосується Кухаренка, то на уточнююче запитання стосовно «підняття» будівель на узвозі, він каже таке: «Інвестори повинні будуть узгодити проекти реставрації і можливих надбудов з установами охорони пам’яток архітектури та культурної спадщини». А загалом, за його даними, на сьогодні ще немає «проектної фінансової документації, невідома і вартість проекту». Неясно й те, на чий совісті буде досі не народжений проект реконструкції вулиці — чи то всім заправлятиме Подільська РДА, чи то міська влада вкупі з зацікавленими інвесторами?
Розбазарити узвіз
Що, здавалось би, може бути гіршим за перспективу побачити, як над автентичними будинками Андріївського узвозу нависають будівельні крани, як калічать вулицю, тягнучи її за вуха вгору, на висоту хмарочосів, і як сам узвіз перетворюється на вузький темний тунель? Як зникає з обрію звичний пейзаж, як київські гори заступають видовжені у висоту будівлі, як Київ остаточно втрачає свій шарм, ще поки законсервований у цій неповторній і єдиній у своєму роді вулиці? Та не будемо недооцінювати столичних чиновників і товстосумів, яких вони обслуговують: варіант «ще гірше» є також можливим. Адже на додачу до намальованої картини слід пам’ятати й про те, що земля теперішнього Андріївського узвозу вже частково роздана новим власникам.
Дякуючи фракції Блоку Кличка, у розпорядженні «УМ» є документи, що підтверджують відведення десятка земельних ділянок для, як сказано в постанові Київради, «нового будівництва». Судячи з них, землевідводи на Андріївському отримали декілька фірм і установ — відомих й не дуже. Зокрема, фірмі «Сула» дісталася земельна ділянка на Андріївському узвозі, 33/6 «для будівництва, експлуатації та обслуговування ресторану в комплексі з магазином з продажу товарів мистецтва». А приватне підприємство «Маркон» заволоділо нині занедбаним клаптем суші на Андріївському узвозі,14–16 — «для будівництва, експлуатації та обслуговування готельного комплексу з закладами громадського харчування та паркінгом для легкового автотранспорту» (і це на вулиці, де рух «легкового автотранспорту» заборонений! — Авт.).
Донецьке акціонерне науково–комерційне товариство «Данко» отримало земельну ділянку на Андріївському узвозі, 7–А «для експлуатації та обслуговування житлового будинку», а Київський науково–методичний центр охорони пам’яток історії — будинок під номером 1–А (це, як зазначено у документах Київради, «історична садиба кінця ХІХ століття»). Остання установа згадана в рішеннях Київради ще двічі: науково–методичний центр планує розширити свою власність за рахунок ділянок на Андріївському узвозі, 34–В та Андріївському узвозі, 13 (за цією адресою, нагадаємо, вже розміщено музей Булгакова, де «УМ» підтвердили, що територія музею потроху скорочується, і з трьох флігелів садиби Булгакових музейникам залишили наразі лише один).
Громадяни Крошка Ольга Миколаївна та Дашків Арсеній Михайлович отримали «у спільну часткову приватну власність» земельну ділянку на Андріївському узвозі, 16. А товариство з обмеженою відповідальністю «Уніком» — ділянку на Андріївському узвозі, 36–В («для експлуатації та обслуговування торговельного павільйону»). З аналогічною метою земля була виділена й товариству «ТОДОС» — ця фірма, судячи з документів, притулить свій павільйон на Андріївському узвозі, 34–В, тобто там, де має намір займати частину площі центр охорони пам’яток історії.
У згаданому переліку нових власників привертає увагу насамперед фірма «Данко» (вона належить Сергію Момоту, народному депутату України від Партії регіонів) та Київський науково–методичний центр охорони пам’яток. Про останній відомо те, що установа ця напряму підпорядкована головному управлінню культурної спадщини при КМДА, а отже, й пану Кухаренку особисто.
До речі, офіс Руслана Кухаренка розташований неподалік Андріївського узвозу — на вулиці Спаській, 12. А взагалі, якщо вже згадувати прилеглі до узвозу вулиці, то слід зазначити, що трохи раніше Київрада «подарувала» земельну ділянку посольству Росії — амбасадори отримали в оренду на 49 років 0,05 гектара землі на Боричевому току. А на Фроловській, 9—11 чималу площу отримало товариство «Андріївський плаза» — скандально відоме планами звести на Подолі іще один бізнес–центр. Між іншим, центр таки з’явиться — це підтвердив на прес–конференції Руслан Кухаренко, зазначивши, що профіль його буде готельно–виставковим, туристичним. «Ми будемо відстежувати, аби всі обмеження і зобов’язання, покладені на забудовника, виконувались», — сказав він.
Гра з вогнем
Треба бути дуже наївним або жити не в Києві, щоб повірити в те, що забудовник, діставшись довгоочікуваної землі, буде виконувати чиїсь приписи або власні ж зобов’язання. Тому авторку цих рядків дуже турбують усі згадані вище торговельні павільйони, заклади громадського харчування, готельні комплекси з паркінгами абощо. Вони можуть мати будь–який зовнішній вигляд — згідно зі смаками та обсягами гаманця їхнього власника. І майже зі 100–відсотковою гарантією стануть кричущою плямою на тілі вулиці, архітектурним нонсенсом, як, наприклад, будівля нового театру на Андріївському узвозі, яка ні на йоту не вписалася в ансамбль прилеглих будинків. Помножте це на кілька зайвих поверхів над кожним будинком узвозу і ви зрозумієте, що більшої шкоди — навіть якщо піддати Андріївський інтенсивному бомбардуванню — вулиці завдати просто неможливо.
Мабуть, доки ще не пізно, Андріївський узвіз у його теперішньому вигляді варто зняти на плівку. Хоча у руку, яка шукає фотоапарат, просто–таки проситься зброя. Адже покладатися у цій боротьбі за місто просто ні на кого. Як слушно зауважив «УМ» один з опозиційних депутатів Київради, «всі зацікавлені в будівництві в центрі Києва, і на Андріївському узвозі зокрема. І Губський з Васадзе від БЮТ, і Прогнімак від «Регіонів», і «Наша Україна»... Збереження дво–й триповерхівок їм просто невигідне — нерентабельно. Правильно писала Ведерникова в «Дзеркалі тижня»: Президент тільки–но видав указ про заборону висотного будівництва в центрі Києва, як відразу його й скасував. Прокуратура мовчить, суди підгодовані, Президент робить вигляд, що нічого не відбувається, і нікого нічого не цікавить».
Але все це, так би мовити, лірика. А фізика ось у чому: як вимагають майбутні орендарі чи власники земельних ділянок відповідних рішень у Київраді? Звичайно, варіант із хабарем ми навіть не розглядаємо — надто банально. Є й інші шляхи, один з яких мало не став на заваді фотокореспонденту «УМ» під час виконання редакційного завдання. Наша колега дуже довго шукала будинок № 33/6, аж доки будівельники з сусіднього майданчика не вказали їй на руїни обгорілого будинку — він нібито й був колись тим самим номером.
Ніхто не звинувачує нових власників ділянки, проте підпали будівель (і не лише на Андріївському узвозі) є випробуваним методом отримати «зіпсовану» землю. Аналогічно чинять ділки на західній Україні з унікальними дерев’яними церквами — і це ні для кого не є секретом. Можна також залишити старий будинок на зиму без даху — через кілька місяців під дощем і снігом його руйнація гарантована. Зрештою, навіть якщо влада намагається бути «чесною» й оголошує проведення конкурсу на оренду приміщення, не виключено, що умови оренди будуть виписані спеціально під громадянина N., якщо громадянин N. встиг напередодні залагодити своє питання з відповідним високопосадовцем. Однак це, як уже було сказано, надто тривіальний варіант.
«Це тільки ви нічого не чули!»
За скасування усіх відведених на Андріївському узвозі земельних ділянок нині активно виступає фракція Кличка в Київраді. З її представником — Наталією Новак — «УМ» записала коротке інтерв’ю.
— Пані Наталіє, що конкретно непокоїть вас у цих землевідводах?
— Справа у тому, що земельні ділянки відводять або під реконструкцію будинку, або під нову забудову. Якщо умови чітко не виписані — на історичному місці можуть звести все, що завгодно.
— Як вони можуть бути не виписані? Хіба претендент на землю не проходить цілий ряд інстанцій?
— Так, усі мають пройти містобудівну раду — це в першу чергу. Але вам, мабуть, відомий відкритий лист спілки архітекторів України, в якому вони закликали своїх колег з містобудівної ради або піти зі своїх посад, або перестати приймати рішення, які псують Київ. Крім цього, треба отримати висновок санепідемстанції, висновок комісії з охорони пам’яток, принести рішення від екологів. І скрізь треба платити. Київрада роздає земельні ділянки за «липовими» висновками, не знаючи, що там насправді побудують. У результаті виростає монстр, схвалений містобудівною радою, де сидять залежні архітектори, які не хочуть ризикувати своїм місцем.
— А Київрада не перевіряє документи, які їй надходять?
— На сьогодні ніде немає прозорості. Нам не дають проектів рішень, а потім ми голосуємо про внесення змін до такого–то рішення. «Скажіть, про що це рішення?» — «Наталіє Василівно, це ви тільки одна нічого не чули». БЮТ кричить: «І ми теж не чули!». — «Сядьте на місце!». Отак і голосуємо.
— Я чула, що всі рішення, прийняті Київрадою, потрапляють «на контроль» до прокуратури...
— І не тільки Київрадою. Іншими установами — також. Усі наші рішення йдуть до міської прокуратури — прокуратура знайомиться і в разі потреби подає протест. Потім Київрада мусить у десятиденний термін розглянути цей протест і відхилити його або ж вирішити питання по суті. Якщо протест відхилено, прокуратура може звернутись до суду — цього вона практично ніколи не робила. Для чого ж тоді було писати протест, якщо потім свою думку ніхто не обстоює? Мабуть, прокуратура на цьому просто заробляє. Зараз, щоправда, вона оскаржує рішення Київради щодо Жукового острова і Пущі–Водиці в суді. Та чи це не ігри? Бо і прокуратура, і Шевченківський суд — повністю під Черновецьким. І якщо забудовники виграють суд, слухання потім можна буде відновити тільки за умов наявності «нових обставин». А які тут можуть бути нові обставини?
— Тоді наскільки вірогідною ви бачите можливість скасувати рішення стосовно Андріївського узвоза?
— Тяжко сказати. Так, Блок Кличка зареєстрував проект рішення про скасування землевідводів. Але річ у тім, що такий проект проходить ряд комісій, а в них представлені не всі фракції, приміром, БЮТ і Блок Кличка не представлені — через перебіжчиків. Комісії пишуть: відхилити. Або: відправити на доопрацювання. Тому коли ти готуєш проект рішення, а він не проходить комісії, його просто не включають до порядку денного. І тоді можна скільки завгодно кричати чи наполягати — на більшість це не вплине. В нашому випадку проект рішення пройшов тільки комісію з питань містобудування та архітектури. Комісія з питань культури та інформаційної політики (голова — «регіонал» Олександр Прогнімак. — Авт.) розгляд відклала. А комісія з питань транспорту і зв’язку та Управління правового забезпечення секретаріату Київради не розглядали проект взагалі.
Після написаного
Союзники Блоку Кличка по Київраді — депутати БЮТ — вирішили взяти під свій жорсткий контроль засідання містобудівної ради. Про це в інтерв’ю «УМ» розповіла глава фракції БЮТ Тетяна Меліхова: «Депутати нашої фракції щосереди будуть присутніми на засіданнях містобудівної ради — заради контролю її рішень. На сьогодні рада повністю перебуває під впливом Черновецького, свої функції вона не виконує, там навіть кворум жодного разу не зібрався. А засідання її проходять так: фахівці можуть скільки завгодно робити свої зауваження — остаточне рішення все одно прийме головний архітектор міста. На даний момент ним є Василь Присяжнюк, хоча прізвище в даному разі ролі не грає. Ця посада завжди підпорядковувалась міському голові».
Що ж, напевне, на сьогодні це справді єдиний вихід. Хоча головному архітектору депутати Київради не мають право диктувати своє бачення. Так само, як і правоохоронним органам: «Ми інформуємо прокуратуру про всі темні оборудки — про викуп квартир у будинку, а потім про передачу його у приватну власність окремим громадянам абощо. Та поки в ГПУ Медведько — ніяких особливих сподівань на його втручання ми не покладаємо. Розраховуємо тільки на те, що зі зміною керівництва ГПУ протести міської прокуратури на рішення Київради відновляться», — говорить Меліхова.
Чи достатньо роблять депутати від опозиції, чи не надто легко підкоряються вони хамському викрику «Сядьте на місце!» — про це (не побувавши в їхній шкурі) судити тяжко. Поки вони покладають надії на зміну влади (і міської, і прокурорської), поки безкінечними бюрократичними коридорами повільно рухаються якісь папери, пригальмовуючи на кожній комісії, митці з Андріївського узвозу здригаються від поганих передчуттів. Схоже, їх час минає. Настає час грошей, а не картин чи народної вишивки. Причому настільки великих грошей, що, підминаючи під себе Київ, ті навіть не відчувають, як розчавили щось своєю танковою гусеницею...
