Маленька країна — це та, обсяг мізків якої здрібнений до думання про себе саму. Це коли на більше не вистачає або внутрішньої сили, або кебети.
Максимум, куди ширяє наша державницька думка, — це на 200 кілометрів углиб сусідського закордоння. Про сусідів же не можна не думати, навіть якщо й хотілося б: ті стовбичать попід вікнами і мимоволі привертають до себе увагу різними за зазначенням, здебільшого непристойними, жестами. Отож інколи, на жаль, наша Україна нагадує мені тиху провінцію, хутір на краю світу, де живе Кайдашева сім’я. Оповідь боротьби і марнот не заходить бодай у центр села, і вся історія спиняється на межі й вибухає драматичною лайкою, коли клятий сусід гиркає через тин чи риє канаву, аби одібрати у нас п’ятикопійчаний острів. Ні погляд, ні думка не сягають кудись далі, трохи далі за межу і ближче до горизонту.

Позавчора у Пріштині і Тирані феєрверками, концертами за участю десятків тисяч людей із прапорами Албанії, США, Великої Британії та Франції відсвяткували проголошення незалежності Косова.