Удар під Крутами

Байка про «даремну загибель у бою під Крутами трьохсот гімназистів і студентів», нібито не навчених навіть поводженню зі зброєю, з’явилася ще за часів Української Центральної Ради, для зменшення довіри й поваги до української влади. Цю байку рік у рік переписують «кабінетні» вчені й творці шкільних підручників. Що ж насправді відбулося під Крутами? Над цим питанням працював Науководослідний інститут українознавства при Міністерстві освіти і науки України (директор — Петро Кононенко). Доктор історичних наук, керівник відділу міжнародних відносин Інституту Володимир Улянич у рамках проекту «Українці у світовій цивілізації і культурі» проаналізував документи і літературу з цього питання, свідчення стареньких очевидців бою та їхніх родичів, дані вперше здійснених археологічних розкопок. Результати дослідження вчений опублікував у книзі «Правда про бій під Крутами. Січень, 1918 рік. Приватне розслідування», яка має вийти друком цього року у видавництві «Лицар».

Дванадцять неправдивих тверджень

Найперше дослідник проштудіював діаспорну літературу. Виявилося, що ще в 1967 році в НьюЙорку Українська вільна академія наук США створила «Комісію для дослідження фактів і дат української визвольної боротьби 1917—1920 років». Члени цієї комісії опитали учасників бою під Крутами (які залишилися живими і перебралися до США) і видали книгу «Велика українська революція. Календар історичних подій за лютий 1917 року — березень 1918 року». А колишній прем’єр­міністр уряду Української Народної Республіки Борис Мартос у своїй книзі «Визвольний здвиг України» (1989), що не раз перевидавалася в Україні в роки незалежності, зокрема в статті «Правда про Крути», навів дванадцять неправдивих тверджень, які, на жаль, досі тиражуються в Україні без спростування. У 1995 році вийшла друком грунтовна книжка краєзнавця Івана Ільєнка під назвою «Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року».

Зокрема, Мартос спростовує твердження, що «в бою під Крутами брав участь Студентський курінь, який недавно перед тим склався». Насправді там була тільки одна сотня Студентського куреня (близько 120—130 осіб). Решта куреня під командою С. Довгаля, студента, що повернувся з німецького фронту в ранзі підпоручника, разом з іншими з’єднаннями брала участь у боях на вулицях Києва проти совєцької «п’ятої колони», яка виступила збройно в кількості близько 6000 осіб. Мартос пише, що основою оборони Крут була Перша українська юнкерська школа імені Богдана Хмельницького під командою сотника Аверкія Гончаренка, який був лектором тактики у тій школі й курінним начальником її молодшого курсу (згодом отримав ранг підполковника, емігрував до США). Юнкерів, студентів вищих шкіл, гімназистів і учнів інших шкіл загалом було понад 600 при 16 кулеметах. Бій тривав не «якісь дві години», як дехто пише, а до сьомої вечора, тобто до темряви, упродовж 10 годин. Оборонці Крут були не «напівдіти, які перед тим не тримали зброї в руках», а юнкери війської школи та студенти, що перед тим вправлялися близько двох місяців і вчилися не лише стріляти, а й кидати бомби. Були і саморобний бронепотяг із гарматою й кулеметами під орудою сотника Лощенка, і лазарет із лікарем Бочаровим та санітарами, і вагон із запасом набоїв та гранат. Студентська сотня не була «ганебно покинута» командирами «там­таки», бо її командир сотник Омельченко залишався постійно при ній, поки не був тяжко поранений і віднесений до лазарету. Він помер дорогою до Києва.

Близько 7ї вечора, коли вже стемніло, бій почав стихати. Тоді сотник Аверкій Гончаренко дав наказ поступово відходити до потяга, що стояв на іншій стороні станції Крути. При цьому першою відходила Студентська сотня, а потім, по черзі, 2га, 3тя і 4та сотні юнкерів, а 1а сотня прикривала відхід вогнем.

Як зазначено у згаданому «Календарі історичних подій», «є відомості, що праворуч юнкерської школи у полі зайняли позицію приблизно 80 добровольців «Вільних козаків» із сусідніх сіл, які цілий день відбивали наступ більшовиків. По закінченні бою ці добровольці повернулися до своїх сіл». У «Календарі» також зазначено: «При перевірці виявилося, що під Крутами ми втратили вбитими й пораненими і такими, що зникли без вістей, близько 250 юнаків, 30 студентів і 10 старшин. Разом біля 300 вояків, з яких близько 150 поранених були вивезені санітарним поїздом до київських шпиталів».

Набоїв не бракувало

Минулого року було здійснено археологічні розкопки на військовому кладовищі в селі Крути, організовані Державною міжвідомчою комісією у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій. Експедиція Володимира Улянича зібрала також документальні фото і свідчення селян, що сприяло правдивій реконструкції подій під Крутами 16 (29) січня 1918 року. Професор Улянич довів, що загальна кількість вояків у зведеному формуванні захисників станції Крути становила 1065 козаків та старшин, у тому числі з таких підрозділів: Перша українська військова юнкерська школа імені гетьмана Богдана Хмельницького; Перша сотня студентського куреня Українських Січових Стрільців; козаки села Хороге Озеро; козаки села Кагарлик через річку від села Крути; загін сотника Твердовського; українська міліція села Пліски; бронепотяг — платформа Лощенка; бронепотяг Ярцева; бронепотяг полковника Алмазіва з артилерією та кулеметами; панцерники підполковника Самійленка з кулеметами і гарматою.

У спогадах очевидців не раз згадується про кулеметника, інваліда з однією ногою, який тяг самотужки важкий кулемет без набоїв, не бажаючи залишити його ворогові. Описується, як сотник Твердовський оперативно створив у Ніжині збройний загін і вирушив на допомогу захисникам Крут. Щодо настрою самих студентів­січовиків напередодні виїзду до Крут варто зацитувати спогади старшини УНР Миколи Чоботаріва «Визвольні змагання очима контррозвідника», де зазначається: «Я цілком випадково мав розмову з тими молодиками: українськими фанатиками, що входили до складу Студентської сотні. Я лагідно та делікатно наводив цих занадто молодих юнаків на думку, що бути на фронті, битися з ворогом — це не забава, а дуже тяжка і небезпечна справа. Одверто я не міг їм сказати, що вони ще діти і даремно ризикують життям. Але ж треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всілякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української держави... Юнкерська військова школа і Студентська сотня в героїчній боротьбі боронили підступи з півночі на Київ, і не було всього того, що потім різні писаки розписували про Крути. Ті обвинувачували уряд, який, мовляв, дітей вислав, а набоїв не дав, що дітваки не вміли тримати рушницю у руках і т. д. і т. п. Це все неправда, і юнаки з Юнкерської школи, і дітваки зі Студентської сотні знаменито билися, і набоїв не бракувало, і ці молодики вміли тримати рушниці і виявляли чудеса героїзму».

300 загиблих нападників

Факти свідчать, що в бою під Крутами оборонці української державності завдали агресорам нищівного удару й отримали переконливу військову перемогу. Бій тривав до пізнього вечора. Командир українських підрозділів поставив Першу резервну сотню юнкерів прикривати вогнем відхід основних сил до ешелонів. Наказ командування було виконано, наступ ворога зупинено. Захисники Крут за наказом командира організовано зібрали своїх поранених та вбитих і від’їхали у своїх ешелонах, залишаючи ворогові поруйновані та підірвані колії й мости. Затримавши ворога на чотири дні, хлопці дали змогу укласти БрестЛитовський мир, що подовжив вік Українській державі.

На підставі грунтовних розрахунків і таблиць, які наводить у своїй книзі Володимир Улянич, нападники втратили вбитими понад 300 красногвардійців. У селах Крути, Печі, Пліски, Хороше Озеро дослідники опитали нащадків очевидців тих подій та ознайомилися з кладовищами, меморіальними місцями поховань учасників боїв.

За участю та науковим керівництвом Володимира Улянича на старому військовому цвинтарі села Крути з дозволу відповідних адміністративних органів було виявлено, частково розкопано і зафотографовано 300 поховань красногвардійців із «революційної армії» Михайла Муравйова. Радянська влада встановила там цегляний обеліск із написом: «Героям революції, що загинули за владу Рад у боях із петлюрівцями в січні 1918 року».

За поширеною серед військовиків формулою воєнного історика Броніслава Урланіса, на одного вбитого під час бою припадає чотири поранених і зниклих безвісти. Таким чином, ворог утратив 1500 вояків із загального числа 3000, тобто половину свого особового складу. Було чого скаженіти агресорам! Нападники втратили боєздатність на чотири дні. Вони мусили «зализати рани», підтягнути нові сили, відремонтувати поруйновані мости й залізничні колії. І після цього продовжили наступ на Київ, переважно на реквізованих селянських возах.

Усупереч правилам війни

Українських вояків загинуло під Крутами 97. Якщо врахувати і 24 юнкерів, розстріляних і закатованих більшовиками в селі Літки Броварської округи,— 121. Але ж не «триста студентів», про що уже 90 років розповсюджується дезінформація.

Нападники заборонили ховати захисників Крут, залишивши їхні спотворені катуванням тіла (перед тим мародерськи роздягнені) для залякування населення. Попри цю заборону, священик села Печі разом із жителями звіз тіла до теплої хати, щоб їх можна було вирівняти. На кладовищі села Печі під старою вербою викопали велику яму. Селяни зібрали нове полотно і вистелили ним дно могили. Там поховали 17 полеглих хлопців. Як відомо, в березні 1918 року, після підписання БрестЛитовського миру і вигнання більшовицьких нападників, тіла героїв були перезахоронені на Аскольдовій горі в Києві.

З’ясовано, що в селі Літки Броварського району під курганом із хрестом покоїться прах 24 юнкерів першої сотні Першої військової юнкерської школи ім. Б. Хмельницького, які в ніч із 16 (29) на 17 (30) січня вирушили пішки до Києва через Семиполки, досягши 1 лютого ввечері села Літки. Уранці 2 лютого з Бобрика в село ввірвалася муравйовська банда верхи на конях. У нерівному бою переважна більшість юнкерів загинула, а кільком захопленим у полон муравйовці відрубали шаблями голови.

Розстріл військовополонених був категорично заборонений міжнародними конвенціями. Ще в 1899 році 27 держав прийняли в місті Гаага на Міжнародній конференції три так звані «Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни», серед яких — «Про мирне вирішення міжнародних відносин», «Про закон і звичаї сухопутної війни». У 1907 році зібралася друга Гаазька міжнародна конференція, в якій брали участь уже 44 держави, було прийнято ще 13 конвенцій про закони і звичаї війни. Головнокомандувач Українського війська Симон Петлюра у 1920 році включив до «Статуту польової служби» всі Гаазькі конвенції про гуманне сталення до військовополонених. І навпаки, Ленін виступав за смертну кару для полонених не тільки на фронті, а й у тилу.

Більшовики розстріляли полонених і під Крутами, одразу ж за залізничним переїздом під старими тополями. Про місце розстрілу свідчать не лише зібрані Володимиром Уляничем спогади нащадків сучасних подій, а й вірш Павла Тичини, рідний брат якого загинув разом з іншими захисниками Крут.

ДОВІДКА «УМ»

На думку Володимира Улянича, на кладовищі села Печі потрібно встановити пам’ятний обеліск біля старої верби, що збереглася до сьогодні, де вперше було захоронено 17 захисників Вітчизни. Слід також обладнати колишній театр бойових дій під Крутами вказівками­таблицями, на яких має бути зазначено, де і який підрозділ тримав оборону. А також продумати план спорудження військового меморіального комплексу­музею на честь захисників Крут. Слід переглянути зміст теми про Крути в навчальних програмах середніх шкіл, технікумів та ВНЗ. Доречно буде проголосити день української перемоги в бою під Крутами, 29 січня, Днем української зброї і відмінити свято Захисника Вітчизни 23 лютого, оскільки немає підстав святкувати міфічну «перемогу» війська тоталітарної держави, якої вже не існує.

УТОЧНЕННЯ

У числі «УМ» за 29 січня 2008 р. у довідці до статті «Відчайдушні з багнетами» сказано, що Курган­могилу в Крутах установив Народний Рух України. Галицьке братство колишніх вояків української дивізії «Галичина» уточнює, що спорудження Кургану було здійснене у 1996 р. на кошти Братства з охорони воєнних могил БРОДИЛЕВ зі США, через Галицьке братство дивізії «Галичина», за сприяння Борзнянської районної державної адміністрації. По завершенні роботи Курган було освячено 29 вересня 1996 р. за участі тисяч українців. 29 січня 1998 року довкола Кургану встановлено таблиці з усіх областей України.