Приниження гіганта

Днями Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко вкотре підтвердила свої плани терміново приватизувати низку великих українських підприємств. Фахівці б’ють на сполох: до переліку потрапили стратегічні об’єкти, що мають безпосередній вплив на безпеку країни. Яскравий приклад — харківський «Турбоатом».

Власне кажучи, привид аукціонного молотка над ним витає вже так давно, що боротьба з цим безтілесним, але загрозливим духом стала для підприємства замалим не частиною високотехнологічного виробничого процесу. Пам’ятається, відбивали атаку і дрібних прохіндеїв, які прагнули відкусити від акціонерного пирога по маленькому шматочку, і великих гравців енергетичного ринку, що за протекції столичних управлінців готові були проковтнути одразу все заводське господарство за ціною престижної іномарки. Досі ніби щастило — до чужих рук відпливло лише 25 відсотків акцій. І ось на тобі, нова проблема. Причому несподівана і скандальна.

Завод за вартістю... одного верстата

У переліку підприємств, визначених Кабміном для першочергового продажу, «Турбоатом» потрапив за номінальною ціною 80 мільйонів гривень. Це та сума, з якої можуть початися торги у випадку, якщо держава таки пустить підприємство з молотка. «Що таке 80 мільйонів, та ще гривень? — коментує ситуацію попередній директор заводу Анатолій Бугаєць. — Сьогодні це вартість одного верстата, а їх у нас — сотні».

Кінцевий результат аукціону (останній обіцяє бути досить жвавим) принесе державі суму на порядок вищу. Наразі експерти називають різні цифри, що балансують в межах 250—500 мільйонів доларів. Така вартість прогнозується не випадково. Виробничі площі підприємства становлять 200 тисяч квадратних метрів. Якщо їх помножити на дві тисячі доларів (сьогоднішня ціна квадратного метра торгових площ Харкова), то саме і вийдуть передбачувані експертами 400 мільйонів. «Іншими словами, викидаємо мізки (йдеться про науку, тобто, власне, конструкторське бюро. — Авт.), викидаємо турбіни, кличемо туди наших і не наших торгашів і робимо хороший торговельно–розважальний комплекс», — так, не без гіркої іронії, змалював майбутнє енергомашинобудівного підприємства президент міжнародної консалтингової групи UIS Едуард Сімсон, який багато років пропрацював на «Турбоатомі» як учений. Причому неймовірною така перспектива видається лише на перший погляд. Скажімо, харківський машинобудівний гігант «Серп і молот», який десятиліттями випускав комбайнові двигуни, не так давно був проголошений банкрутом і вже готується служити дахом для численних фірм та фірмочок саме торговельно–розважальної індустрії.

З ціною «Турбоатома» все набагато складніше і тому, що йдеться про стратегічне для країни підприємство. «Цифра 400 мільйонів доларів як верхня межа, — каже Едуард Сімсон, — на мій погляд, абсолютно смішна. Це стратегічне питання. І скільки ти зумієш взяти, розігравши його правильно, стільки і дадуть. Для США та Росії півмільярда доларів — не проблема. Якщо подивитися на програми розвитку атомної енергетики Росії, Китаю, інших країн, то найближчі 5—7 років «Турбоатом» може продемонструвати зовсім інші показники. Тому його вартість з урахуванням перспектив оцінювати дуже складно». А відтак поспішність, із якою Кабмін намагається виставити гігант на торги, не може не викликати у фахівців справедливий подив. І протест, відповідно, теж.

Хто примчить на удар молотка?

Першим із високопосадовців, які поставили під сумнів доцільність продажу «Турбоатома», був Віктор Ющенко. Він нагадав урядовцям про вже затверджену державну стратегію розвитку енергетичної галузі до 2030, в рамках якої харківський гігант має поставити вітчизняним АЕС двадцять атомних реакторів типу ВВЕР («Турбоатом» — єдиний виробник таких турбін на теренах СНД). І у випадку, якщо його контрольний пакет акцій потрапить до рук російських фінансово–промислових груп, Україні, не виключає Президент, доведеться стояти у черзі для замовлення необхідних їй реакторів.

Така перспектива дійсно реальна. Російська Федерація перебуває на порозі масштабного розвитку енергетичної галузі. Лише до 2010 року тут планують ввести в експлуатацію 20 ГВт енергетичних потужностей. Підприємства групи «Силові машини», що належить Володимиру Потаніну, визначені головними виконавцями вищезгаданої програми. Але, як відзначають економічні аналітики, теперішній потенціал «машин» замалий для реалізації такого плану. Напевно, саме тому представники російської групи минулого літа вже відвідували Харків, де провели нараду з керівниками «Турбоатому», «Електроважмашу» та НДІ «Енергопроект». «У Росії розробляється величезна програма модернізації енергетики, — сказав тоді представник «Силових машин» Борис Вайнзихер, — і ми чітко розуміємо, що нам потрібні потужності в Україні». Тоді росіяни не виключали також можливості спільних поставок турбін для будівництва електростанцій у Мексиці. У свою чергу експерти припустили, що літній візит міг мати і більш віддалені наміри. Наприклад, можливість придбати в Україні активи енергомашинобудівних підприємств або вивести «Турбоатом» після купівлі його акцій з вітчизняного та міжнародного ринку як потужного конкурента.

Водночас на корпоративну частку «Турбоатома» наразі претендує й російська група «Енергетичний стандарт» Костянтина Григоришина, яка вже є власником 14 відсотків акцій підприємства. Остання з весни минулого року через компанію «Сварог Есет Менеджмент» активно домагалася повернення у директорське крісло попереднього керівника підприємства і відповідно піддавала сумніву законність призначення на цю посаду «соціаліста» Віктора Суботіна. І оскільки це протистояння з різною активністю триває і зараз, а позиція СПУ на політичній арені після виборів помітно ослабла (проблеми Валентини Семенюк, як керівника Фонду держмайна, — тому зайвий доказ), минулорічний конфлікт у розрізі боротьби за харківський гігант може набрати нової сили. Причому воюватиме «Енергетичний стандарт» не лише з непоступливим Віктором Суботіним, а й «Силовими машинами», які мають більш потужні ресурси для придбання «Турбоатома».

Експерти наразі озвучили в цьому зв’язку щонайменше два варіанта розвитку подій. Одні аналітики не виключають, що пан Григоришин, як міноритарний власник заводу, може заблокувати через суд продаж «Турбоатома», оскільки його позиції порівняно з іншими претендентами дещо слабші. А інші припускають можливість домовленості між «Енергетичним стандартом» та «Силовими машинами», в рамках якої перший представлятиме інтереси другої, і вони разом відметуть решту конкурентів. Резон у цьому дійсно є. Навіть якщо «Енергетичний стандарт» зуміє придбати порівняно невеликий пакет акцій підприємства, той, разом з уже існуючими 14, буде суттєвим важелем впливу на стратегію розвитку енергомашинобудівного гіганта.

Водночас, на думку експертів, контрольним пакетом акцій «Турбоатома» можуть зацікавитися німецька компанія Simens, французька Alstom і навіть американська General Electic. Причому остання зробить це у першу чергу для того, аби не мати більше проблем, подібних до скандального «Бушерського контракту». Тобто захистить власні інтереси на той випадок, якщо Україні заманеться поставити турбіну до якоїсь «неправильної», з точки зору Сполучених Штатів, країни. Якраз у цьому і полягає найбільша цінність такого підприємства, як «Турбоатом». Поки він залишатиметься конкурентоспроможним на міжнародному ринку енергомашинобудування, Україна може мати свої важелі впливу на світовій арені. Тобто стратегія не продається взагалі. А якщо й продається, то за дуже великі гроші і лише після того, як держава з усіх боків захистить свої власні інтереси.

Роздержавлення у супроводі протестів

Торік харківський гігант збільшив реалізацію продукції на 38 відсотків і майже в шість разів перевиконав доведений йому державою план з чистого прибутку. За цей же період тут випустили 8 парових і 6 гідротурбін, що дозволило підприємству перерахувати до бюджету коштів на 30 відсотків більше, ніж минулого року і збільшити середню заробітну плату на 63 відсотки. Сьогодні завод має конкретні замовлення на багато років уперед і з урахуванням світових тенденцій розвитку атомної енергетики, можна припустити, що не залишиться без роботи і у майбутньому. То ж який резон продавати його саме зараз? «Ми хочемо зрозуміти логіку, чого ми прагнемо досягти, пропонуючи продати прибуткове підприємство, яке є ключовою ланкою у подальшому будівництві атомної галузі», — озвучив позицію глави держави перший заступник секретаріату Президента Олександр Шлапак. — Якщо уряд вирішив продати «Турбоатом», зробивши ставку на інші типи реакторів, то це його право. Але в такому випадку необхідна додаткова аргументація і публічне обговорення цього варіанта».

У свою чергу, Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко через тиждень після коментаря Віктора Ющенка підтвердила свій намір продати всі підприємства з озвученого раніше списку, збуривши чергову хвилю протистояння на політичному Олімпі. Причому знову без жодних пояснень. Складається враження, що опозиція таки має рацію, прив’язуючи аукціонний молоток пані Тимошенко до її палкого бажання виплатити обіцяні вклади Ощадбанку. Принаймні, додаткової аргументації, яку вимагає Президент, так ніхто і не надав. Та й просто аргументацію також.