Як Катя в ООН засідала

Про таку подію у своєму житті одинадцятикласниця роменської школи і не мріяла. Можливість стати учасницею 62–ї спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН відкрив для Каті Карташової проект «Місто, дружнє до дитини».

Так формуються лідери

«Точку зору дітей не поважає ніхто», — так вважають понад чотири відсотки опитаних білопільських школярів. Майже десять відсотків переконані, що їхню точку зору не поважають батьки; понад 16 відсотків мають таку думку про керівників гуртків; майже 34 — про вчителів. Тобто від тих, хто їх виховує, діти не відчувають звичайної поваги. А чи можна без цього виховати особистість?

Звичайно, наведене опитування було невеликим — відповіли на нього 74 учні міста Білопілля. Але навряд чи воно має значну похибку. Бо давайте пригадаємо: наскільки часто батьки, щось вирішуючи для блага дитини, цікавляться думкою самої дитини? І вже не говоримо про ті рішення, які приймає для розв’язання дитячих–молодіжних проблем влада.

Зламати подібне ставлення до підростаючого покоління має на меті проект «Місто, дружнє до дитини». Здійснюваний Дитячим фондом Організації Об’єднаних Націй — ЮНІСЕФ — проект покликаний звернути увагу влади на проблеми дітей та підлітків, спонукати людство до дотримання Конвенції ООН про права дитини.

П’ять років тому спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН розробила рішення про політику щодо підростаючого покоління. «Міста, дружні до дитини» стали однією з форм впровадження цієї політики в життя. Завдяки глобальній ініціативі у світі вже 867 міст світу мають такий статус. Там рішення влади, що стосуються юні, не приймають без консультування з дітьми; бюджети цих міст враховують дитячі інтереси... Фантастика? Особливо, здається, для сучасної України. А втім, у двох областях нашої держави — Сумській та Львівській — з’явилися міста, що побажали ввійти до цього світового кола.

Проект «Впровадження моделі міста, дружнього до дитини, у Сумській області» діє вже другий рік. Здійснює його обласний благодійний фонд «Благовіст» за підтримки ЮНІСЕФ. У перший рік роботи проекту дружніх міст в області було три, нині їх уже шість. І нещодавно в Сумах відбувся форум учасників цієї ініціативи.

«Звичайно, про видимі результати проекту говорити зарано, — каже його керівник Сергій Алещенко. — Витрати на дітей в обласному бюджеті зросли. Але витрати на фінансування дитячих програм у містах–учасниках проекту зросли в рази. Тим, хто хоче працювати в цьому проекті, варто розуміти, що це не декларація. Зробити середовище комфортним для дітей означає забезпечити досить реальні економічні та соціальні програми...»

Себто має бути розроблена й діяти муніципальна стратегія щодо прав дитини. А для того, щоб допомагати створювати таке середовище, засновано дитячі дорадчі ради. Звичайно, поки голос учасників дорадчих рад ще несміливий і недосвідчений. Але важливо, що вони починають сприймати ситуацію, інакше ставитися і до влади, і до себе, формуються як лідери.

Почути позицію дитини

Дитяча дорадча рада при роменському міському голові виявилася найактивнішою на Сумщині. І коли постало питання,хто з дітей має взяти участь у спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН від України, вибір випав на Катю Карташову — голову ради. Представництво ЮНІСЕФ в Україні схвалило цю кандидатуру.

Того зимового дня, коли Катя полетіла в Нью–Йорк, у неї був день народження — виповнилося шістнадцять. Звичайно, таких вражень від дня народження вона ще не мала. Але передусім Катя розповідає про роботу. У приміщенні ЮНІСЕФ понад сім десятків дітей розподілили на комісії. Двадцятьох із них обрали для спеціальної місії — підготовки засідань «круглих столів». Їх відбулося два: перший за темою «Охорона здоров’я» і, зокрема, застереження від ВІЛ/СНІДу. Друга тема — проблема освіти. Катя стала учасницею підготовки та проведення першого «круглого столу».

«Ми працювали в готелі «Міленіум», готували питання для засідання, спілкувалися з дорослими експертами, які допомагали нам знайти відповіді на якісь питання. Одинадцятого грудня відбувся «круглий стіл» у Генеральній Асамблеї. Я ставила запитання щодо Кіотського протоколу. Адже дія його закінчується. Що ж планують далі, які проекти готують, аби зменшувати шкідливі викиди, запобігати негативним змінам клімату у світі? На жаль, відповіді я не отримала. Взагалі в нас склалося враження, що дорослі не були готові до такого спілкування з нами. Тому розмова не була жвавою. Мені, щоправда, пообіцяли дати відповідь наступного дня, але... щось не вдалося, — розповідає Катя. — Другого дня ми були присутні на «круглому столі» з питань освіти. Він був цікавіший».

Ця подія в житті дівчини стала для неї уроком. І, певно, навчить Катю глибше сприймати проблематику прав дитини. Ось у рідних Ромнах виник конфлікт із дитячою лікарнею. «Дитячій раді треба висловити з цього приводу свою думку, — вважає Катя. «Проект «Місто, дружнє до дитини» став для мене поштовхом до активнішого життя, — каже дівчина. — Я зрозуміла, що думку дітей можуть приймати і сприймати. Багато залежить від нас самих: треба висловлювати свою точку зору, не боячись нікого, намагатися щось робити самим...»

Однак багато що залежить і від дорослих. Наскільки місцева влада, депутати здатні прислухатися до думки дітей? Наскільки дорослі координатори діяльності дитячих рад готові до нешаблонної роботи, аби не загнати справу у звичну формальну схему? Ми лише вчимося по–справжньому враховувати права дітей...