Багато інших місць у Києві, де в 1941—43 рр. розстрілювали людей, досі не встановлено.
Коли Україна почала домагатися визнання у світі Голодомору геноцидом проти українського народу, почастішали атаки з боку проросійських сил, зокрема тих, що використовують екстремістські єврейські кола. Останніми днями в інтернет–програмі YouTube (осідок в Америці, Каліфорнія) можна було бачити відео: «Українська міліція, що працює для айнзацґруп, карає євреїв у 1942 р.». Відео дуже невиразне, солдати — не визначеної національності. Чому ж їх названо українцями?
Отже, українців названо помічниками (чи членами) німецьких айнзацґруп, репресивних відділів німецької Поліції безпеки і Служби безпеки (СД). Таке переконання нав’язує інтернет–програма You Tube. Чи воно виправдане? На підставі документа Нюрнберзького процесу L–180, айнзацґрупа «А» (північна, прибалтійська) складалася з 990 осіб. З них 34 відсотки членів Ваффен СС; 3,5 відсотка членів СД; 4,1 — кримінальної поліції, 9 — державної поліції; 13,4 — поліції порядку (Ordnungspolizei); 8,8 — місцевої поліції; 17 відсотків складали шофери; 1,3 — жіночий персонал; 5,7 — перекладачі; 1,8 адміністративний персонал; решта — технічний персонал. Таких точних даних про три інші айнзацґрупи, зокрема про дві, які оперували в Україні, немає, це стверджено під час Нюрнберзького процесу. Але зазначено, що ці айнзацґрупи «могли мати» приблизно такий самий склад. Можна також вважати, що в айнзацгрупах «Ц» і «Д» місцева поліція не складала 8,8 відсотка, бо очевидці твердили, що в них не було українців–поліцаїв, а лише перекладачі.
Відомо, що українці не мали права служити в цих німецьких поліційних органах. У Східній Україні українська поліція могла бути присутня, але, за багатьма даними, не брала участі у розстрілах, за незначними винятками. Зазвичай військові СС не розстрілювали євреїв, бо ці каральні акції належали до айнзацґруп, куди залучали також солдатів із Вафен СС.
Дивує ще одне. У відео про Einsatzgruppen 1 SS Infanterie Brigade ніби видно солдата, який націлюється ззаду в силует людини, котра прямує до напівсхиленої постаті. Це фото можна було бачити на повідомленні про єврейську конференцію в Парижі — в Університеті Сорбонна. Фото підписане так: «Члени німецької поліції націлюються в євреїв з Івангорода, які щойно закінчили копати власну могилу. 1942. Фотограф невідомий». Під фотографією був копірайт — United States Holocaust Memorial Museum з Нью–Йорка. Яке це має відношення до «масових розстрілів євреїв в Україні (1941—1944): Шоаг кулями»? Такою є назва низки заходів, які організував у Парижі United States Holocaust Memorial Museum з Нью–Йорка: показ фільмів, конференції, доповіді, концерт — від 7 жовтня до 7 грудня 2007 року. І чому саме в Парижі?
Виявилося, що французький католицький священик отець Патрік Дебуа разом з єврейською організацією Ягад–ін–унум взявся розшукувати масові поховання розстріляних німцями євреїв на території України. Свідків є небагато, тож поховання віднаходили з допомогою металошукача. Могили не розкопували, за винятком поховання в Буську біля Львова, де було розстріляно 1760 євреїв. У брошурі, яку єврейські кола поширили серед французів та української громади в Парижі, говориться: «Між 1941 і 1944 рр. близько півтора мільйона євреїв України були вбиті під час атаки на Радянський Союз нацистської Німеччини. Переважна більшість із них загинула від куль Einsatzgruppen (мобільних винищувальних відділів на Сході), частин Ваффен СС, німецької поліції та місцевих колаборантів».
Ніхто не заперечує розстрілів євреїв в Україні. Так само ніхто не може заперечити численні страти німцями українців, не лише полонених та комуністів, а й патріотів. Відомо і про жертв радянської влади, у знищенні яких брали участь, окрім росіян і українців, і високопоставлені радянські працівники–євреї.
Процитуємо кілька уривків про розстріли в перші дні окупації з німецьких документів. У повідомленні від 6 липня 1941 pоку, наприклад, сказано, що у Луцьку розстріляно 2000 осіб (без вказування національності) у відплату за замордованих НКВС українців. У повідомленні від 3 липня 1941 р. сказано, що в Мінську страчено 1050 євреїв, а у Вільнюсі з допомогою литовців — близько 500 євреїв і саботажників. 16 липня 1941 р. повідомлялося: «Перед відступом більшовики разом із місцевими євреями замордували певну кількість українців. У Львові передумовою для цього було повстання українців 25.6.41, які намагалися звільнити (з тюрем. — Авт.) їхніх в’язнів. У розділі ІІ про ставлення населення сказано, що у Львові (де жило 99 тисяч євреїв, за даними інших дослідників — 160 тисяч) «населення» згромадило близько 1000 євреїв і, знущаючись над ними, передало їх до зайнятої вермахтом тюрми НКВС. Після цього є інший розділ: «Заходи айнзацґрупи. Поліція безпеки зігнала і розстріляла у відплату за жахливі вчинки близько 7000 євреїв. 73 мужчин було виявлено як функціонерів й агентів НКВС і також розстріляно. 40 мужчин зліквідовано на підставі доносів місцевим населенням. Схоплено передусім євреїв від 20 до 40 років, причому припроваджених ремісників і спеціалістів відпущено. Окрім цих страт, у Львові були переведені відплатні заходи в інших місцевостях». Далі йдеться про злочини й ситуацію у Добромилі, Яворові, Сокалі, Луцьку, Тернополі, Золочеві.
Можна мати деякі сумніви, чи число 7000 стосується самого Львова, чи загалом західних земель України.
А ось декілька рядків про Україну з повідомлення № 56 (18 серпня 1941): «Притягнено до відповідальності українських бургомістрів і комендантів міліції за протинімецькі вислови, невиконання німецьких розпоряджень, знищення німецьких посвідчень. Поляків поставлено на рівні з євреями і почасти вимагається, щоб і вони носили пов’язки... У Львові ОУН продає жетони на Фонд боротьби і поширює листівки, в яких вимагається повернення (з Німеччини) Бандери». Степан Бандера був арештований 5 липня 1941 p. y Кракові і депортований до Берліна, а згодом до концтабору Заксенхаузен.
У Львові чи не найбільше розстрілювала група ЕК 4а, яка невдовзі виїхала далі на Схід, щоб провадити розстріли по інших містах України: у Житомирі, Василькові, Києві тощо. ЕК 4а отримало назву «зондеркомандо 4а» (СК 4а). Від початку свого перебування на території України до 6 вересня 1941 року. (тобто за два з половиною місяці, а не за декілька днів) СК 4а розстріляла 11 328 євреїв у різних містах України.
Про Київ йдеться у повідомленні поліції безпеки і СД з 2 жовтня 1941 року: «Зондеркоманда 4а, у співпраці зі штабом групи і двома поліційними полками «Південь» розстріляла 29 і 30. 9. 41 у Києві 33.771 єврея». Цю ж інформацію знаходимо у звіті № 106 від 7 жовтня 1941, у ній детально описано, в який спосіб була проведена ця операція: оголошено, що євреї мають зібратися у певному місці для «переселення» в іншу місцевість. Німецький звіт говорить, що у дійсності це була відплатна акція супроти євреїв, яких звинуватили у вибухах і підпалах у Києві. Повідомлення поліції безпеки і СД № 128 від 3 листопада 1941 р. свідчить, що на цей час у Києві айнзацгрупа (тобто всі айнзацкоманди разом) розстріляла близько 80000 осіб, в тому числі близько 8000 осіб за протинімецьку або більшовицьку діяльність (отже, і українських націоналістів). А далі у звіті сказано, що до цього часу знищено у Києві близько 75 000 євреїв. Щодо розстрілів євреїв 29 і 30 вересня, у цьому ж звіті говориться: розклеївши оголошення про «переселення» євреїв, німці думали, що зголосяться не більше 5—6 тисяч євреїв, а їх зголосилося понад 30 тисяч. Спершу німці думали, що декілька тисяч осіб зможуть бути «ліквідовані» самою зондеркомандою 4а. Але для такої великої кількості прибулих однієї команди не вистачало, і тому закликали на допомогу два полки німецької поліції. У жодному німецькому документі не сказано, де саме відбулися розстріли євреїв та інших в’язнів у Києві. Ніде у згаданих німецьких документах не зустрічається назва Бабин Яр. Про нього є лише свідчення очевидців. Питання місць розстрілів у Києві потребує окремого дослідження.
Більша чи менша участь у знищенні єврейського населення членами місцевої міліції не може бути доказом злочинності й антисемітизму всього українського народу. Майже всюди на Сході Європи до подібних німецьких винищувальних операцій були причетні окремі місцеві люди. Однак ніхто через це не спрямовує вістря постійних звинувачень в антисемітизмі проти цілих народів. Одне повідомлення айнзацгрупи «А» говорить, що литовські партизани знищили у Ковні вночі з 25 на 26 червня «понад 1300 євреїв, спалили декілька синагог і один єврейський квартал з 60 будинками». З цієї причини ніхто не атакує постійно литовців, що вони «найбільші антисеміти» у світі. Німці знаходили співпрацівників у всіх країнах Європи і ширили пропаганду проти євреїв як «основних носіїв більшовизму». Притому в більшості європейських країн колаборанти були численніші стосовно кількості населення, ніж в Україні. А в одному зі своїх повідомлень вони в підсумках констатували, що в Україні, крім окремих випадків, загальних протиєврейських виступів не було і що «якийсь відвертий антисемітизм із расових чи ідейних причин все–таки чужий населенню».
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
