У Департаменті громадських зв’язків МВС України за найсвіжішу новину по справі «Еліти–Центр» видають затримання Олександра Волконського (засновника компанії) у Швейцарії, яке, між іншим, мало місце ще 1 листопада 2007–го. Голос у телефонній трубці, прослухавши вступ про другу річницю найбільшого в Україні фінансового скандалу, крім лінькувато–іронічного «Ну і..?», більше нічого путнього не сказав. На запитання про екстрадицію порадив звертатися до прокуратури («Це їхня компетенція»), а на запитання про повернення вкладникам коштів — до... Павла Лазаренка («А він повертатиме гроші, які вивіз?»). Юрію Луценку, який 10 травня 2006–го (тобто ще під час своєї першої міністерської завзятості в уряді Тимошенко) казав, що «буквально йде по сліду» махінаторів, слід було б навчити своїх підлеглих бодай вдавати зацікавленість власною роботою. А ще краще — нічого не вдавати, а таки розплутати всі сліди і вийти на тих, хто залишає їх під носом у міліції.
Мери кивали один на одного, а міліція «просувалась до завершення»
Гріхопадіння «Еліти–Центр» (не без зиску для останньої) виявилось і завершилось у перших числах лютого 2006 року. А почалося за два роки до того. Тоді група будівельних компаній, об’єднаних під назвою «Еліта–центр», успішно продавала інвесторам порівняно недороге київське житло. За найскромнішими підрахунками, йшлося про вісім віртуальних будинків (зводити які компанія іще тільки планувала). Кожен із них — щонайменше на двісті квартир — від 50 до 150 тисяч доларів за кожну (у цінах 2004 року). Одні й ті самі квартири фірми під дахом «Еліти» перепродували по кілька разів різним власникам, які виявили шахрайство завдяки спілкуванню в інтернеті. З цього й почалося викриття «Еліти». Автори афери зникли у невідомих напрямках, підчистивши перед тим банківські рахунки, навіть оргтехніку з офісів встигли вивезти...
Тисячам ошуканих інвесторів, які втратили сукупно мільйони доларів, співчували всі, кому не ліньки. Леонід Черновецький (тоді ще — кандидат у мери Києва) заявляв, що такого ніколи б не сталося, якби при владі був він. Прозорий натяк на причетність до подій міського голови Олександра Омельченка ґрунтувався на певній логіці, адже провернути таку масштабну акцію без відома керівників КДМА спритники з «Еліти» не змогли б. Натомість інша версія подій передбачала активну участь у махінаціях самого Черновецького і його сина Степана: по–перше, Черновецького–«джуніора» не раз бачили у товаристві Олександра Волконського — власника «Еліти–Центр», по–друге, у «Правексі» (сімейному банку Черновецьких) числилися рахунки «Еліти», по–третє, син мера (як стверджувало з посиланням на свої джерела видання «Главред») був одним із співзасновників фірми «Еліт–Боксинг» — однієї зі складових у конструкції «Еліта–центр».
Хай там як, а саме Черновецький обіцяв постраждалим гідну компенсацію, вибравши вже як мер холдингову компанію «Київміськбуд» для зведення будинків — аж на 14 ділянках — і виділення в них 25 відсотків квартир ошуканим вкладникам. На цьому етапі, коментував подію заступник голови Київської міськдержадміністрації Віталій Журавський, «КМДА зробила все можливе, щоб улагодити конфлікт інвесторів і забудовників». Дарма що інвесторів значно більше, ніж вмістять віртуальні будинки від Черновецького, і що забудовники не просто «вступили з ними у конфлікт», а, власне, скоїли тяжкий — з огляду на кількість вкраденого — кримінальний злочин.
Міська влада відвернулася від інвесторів «Еліта–центр» — це достеменний факт, який не можна навіть списати на традиційну чиновницьку байдужість (надто багато знаків запитання вкладаються у вказівну стрілку в напрямку клану Черновецьких). Що ж стосується міліції, то в неї, звичайно, все під контролем, і, як зазначає сайт МВС, «попри всю складність справи і величезний обсяг роботи, слідство послідовно просувається до логічного завершення». Гумор повідомлення у тому, що зацитований рядок датовано серпнем 2007–го, а про те, що казав глава МВС через три місяці після вибуху «Еліти», ми вже згадували...
«Т.», «Ш.», «Ш.» і «той самий» Волконський
У ході просування до «логічного завершення слідства» компетентні органи скупо видають на–гора окрушини інформації. В офіційних повідомленнях від МВС ішлося про «Андрія Т.», «Олександра Ш.» та «Олега Ш.», які, будучи «членами злочинної організації», «заволоділи коштами громадян–інвесторів» тощо. Наївне ховання за першою літерою та крапкою повних імен злочинців, очевидно, має додавати вагу і таємничість міліцейським месиджам. Проте всім і так відомо, що Андрій Терентьєв (керівник відділу продажів) та Ігор Циганок (співвласник «Еліти») — єдині з будівничих фінансової піраміди, хто не встиг чи не зміг вчасно сховатися від невсипущого слідства й нині перебуває в Лук’янівському СІЗО. Більше пощастило оголошеному в розшук Олегу Шестаку (виконавчому директору компанії) — він досі поза межами досягнення українських правоохоронців. А «Олександр Ш.», він же громадянин Росії Шахов, — це той самий Волконський!
Про його затримання за кордоном минулого року повідомляли навіть двічі: спочатку, у жовтні, Волконського нібито здибали просто посеред білого дня у Петербурзі. І, попри очевидні сумніви, тодішній в.о. міністра внутрішніх справ Михайло Корнієнко впевнено стверджував: так, це той самий Волконський. Зрештою з’ясувалося, що йшлося про однофамільця. А згодом «той самий Волконський» вигулькнув у Женеві з ізраїльським паспортом на руках. До речі, у Волконського–Шахова було знайдено ще дев’ять підроблених паспортів Ізраїлю та Росії. А затримали Волконського завдяки його відбиткам пальців, які були введені у базу даних Інтерполу. Втім невідомо, чи так уже його засмучує «відпочинок» на швейцарських нарах. Можливо, що для нього це якраз не найгірший варіант. Хоча в Україні громадянина Росії Шахова не дуже–то й чекають: надто багато газетних та інтернет–сторінок обійшло фото Волконського з Черновецьким–молодшим, Волконського на вечірці в київському ресторані «Маріо» абощо. Хтозна, чи не тому, бува, Україна й досі домовляється зі Швейцарією про його екстрадицію? Чи вся справа у міжнародній дипломатії?
Волконський може бути екстрадиційований в Україну не раніше квітня цього року, повідомив учора на брифінгу начальник міжнародного правового управління Генпрокуратури Віталій Кашко. Він додав, що ГПУ зробила «все можливе» для екстрадиції.
І на завершення сюжету про учасників афери: цікаво, що одного разу міліція таки прохопилась кількома словами про міру провини міської влади. Начальник відділу з розслідування особливо важливих справ при Головному слідчому управлінні Віталій Мехед визнав, що «певні службові особи Київської міської державної адміністрації не забезпечували належний контроль за використанням відведених земельних ділянок». За це «Київську міську держадміністрацію визнано цивільним відповідачем на суму заявлених потерпілими позовів». Але представники мерії в такому статусі вперто не з’являються на засідання Шевченківського райсуду у справі згаданого вище Циганка — КДМА, як ми пам’ятаємо зі слів Віталія Журавського, вже розрахувалася з інвесторами своїм доленосним рішенням. Так що... Як казав попередник Черновецького Олександр Омельченко, «люди пішли в сумнівну фірму, бо там удвічі дешевше... гроші несли готівкою, торбами». Тобто самі винні.
А ще гірше чинить міський голова Черновецький, який торочить про якусь допомогу лише «малоімущим» інвесторам «Еліти» (ніби бідняк міг би придбати квартиру за 250 тис. грн.). Мер навіть виділив із числа постраждалих окрему, лояльну до себе, «Спілку брутально ошуканих громадян» і має намір працювати лише з нею. Хоча ця організація налічує 334 вкладники, тоді як загальна кількість потерпілих — майже на півтори тисячі осіб більша. З огляду на безвихідь частина обманутих «елітівців» має намір 4 лютого — в день річниці краху — оголосити голодування.
«Еліта» повертається?
Є цинізм, який називають здоровим. Україна, на жаль, не знає, що це таке. Наш цинізм — особливий, гіпертрофований, він живе не лише в офіційних коментарях чиновників, він — і в суддівських рішеннях абощо. Про суди ми згадали в контексті останньої сенсації: «Еліта–центр», по суті, повертається на київський житловий ринок — для останнього «кидка» інвесторів у своєму унікальному виконанні. Точніше, компанія сповзається по частинах. А ці її частини через суди позбуваються земельних ділянок, виводячи їх зі своїх активів.
Розглянемо це в деталях: приміром, існує компанія «БІК», яка має відношенн до партнера воконського ігоря циганка і свого часу уклала договір із фірмою «Прогрес». «Прогрес» пообіцяв «БІКу» зібрати з інвесторів 178 мільйонів гривень і передати ці кошти своєму партнеру для зведення житлового будинку на вулиці Отто Шмідта. Насправді ж «Прогрес» передав «БІКу» лише 32 мільйони, а решту — приховав. Відтак будівництво призупинилося й інвестори виявилися постраждалими. Наразі «БІК» просить Господарський суд Києва розглянути цю справу, розірвати договір із фірмою «Прогрес» і повернути «БІКу» право власності на будинок, зведений до 7–го поверху. Родзинка в тому, що і «БІК», і «Прогрес» є частинами «Еліти–центр». І хоч на земельні ділянки групи «Еліта–центр» накладено арешт, жоден суд іще не довів, що компанія «БІК» причетна до афери, тож остання з повним правом може вимагати для себе «справедливості».
У разі позитивного рішення суду «БІК» визнає за собою 32–мільйонний борг перед інвесторами (можливо, навіть його повертає) і — головне! — отримує землю під будівництво, яку може перепродати іншим зацікавленим особам або ж залишити собі і таки добудувати на ній житловий комплекс, з якого, однак, ошуканим вкладникам нічого не перепаде. Останні можуть плакати і скаржитись куди завгодно (хоч у Страсбург), але це нічого не змінить, адже «БІК» нібито чистий перед законом.
«Крім двох справ, які зараз розглядає Подільський і Шевченківський суд, ми довідалися ще про низку справ, пов’язаних з «Елітою–центр», — говорить в інтерв’ю «Газеті 24» керівник громадської організації ошуканих вкладників Юрій Федоренко. — Причому довідалися випадково. До нашого відома не доводять те, що компанії, які входять до групи «Еліта», намагаються через суди уникнути відповідальності». За словами Федоренка, з активів компаній уже виведено 18 земельних ділянок площею більше 21 гектара.
Тож хоч директор компанії «БІК» Лідія Колотигіна й говорить про те, що її підприємство «в жодному разі не знімає з себе зобов’язань перед людьми», віри їй чомусь нема. Можливо, тому що свого часу Колотигіна була секретарем Державного фонду підтримки молодіжного житлового будівництва, заступником голови якого працював Вадим Циганок — брат вищезгаданого Ігоря Циганка. А ще тому, що Циганки колись потоваришували з росіянином Волконським, який виявився парубком моторним і дуже легко зорієнтувався на місці, переплюнувши своїх українських друзів і ставши на чолі великої фінансової піраміди. Дарма, що вона завалилася на дно (будучи, між іншим, цілком свідомо потопленою). Справа його, як бачимо, живе і процвітає.
