Про обмеження водопостачання мешканці міста дізналися, як завжди, по факту. 1 лютого виявили, що після 8-ї години ранку води в кранах немає. З’ясувалося, що не було її і напередодні. У «сухий режим» Кіровоград потрапляє не вперше. Найдовший у світі водогін протяжністю 130 кілометрів «Дніпро—Кіровоград» обходиться мешканцям надто дорого. На сьогодні міський водоканал купує у водогону життєдайну вологу за вищою ціною, аніж потім продає: тарифи для міських споживачів не змінюються вже кілька років, а водогін збільшує вартість води регулярно.
Як не дивно, підвищення тарифів для споживачів теж суттєво не змінить ситуацію. Навіть якщо прийняти нову ціну з початку цього місяця, то результати будуть лише у березні, а нові розцінки почнуть діяти у квітні. Та й зібрати таким чином існуючі борги за воду навряд чи вдасться.
На зростання заборгованості населення за спожиту воду вплинула і виплата вкладникам Ощадбанку компенсацій знецінених заощаджень. У січні 2008 року платежі за послуги водоканалу через відділення Ощадбанку скоротилися більш ніж у два з половиною рази. Окрім того, споживачі очікують на передбачене бюджетом виділення коштів для безготівкових розрахунків за комунальні послуги зі знецінених грошових заощаджень. Тому і відмовляються платити за спожиту воду, переходячи на її постачання «за графіком».
Незважаючи на заборгованість перед водогоном, директор кіровоградського водоканалу Андрій Карауш вважає дії свого керівництва незаконними. Адже, каже він, існує Закон «Про питну воду та питне водопостачання», який передбачає заборону відключення об’єктів питного водопостачання та водовідведення як об’єктів життєзабезпечення і стратегічного значення. Тому пан Карауш має намір звернутися до прокуратури, міської комісії з техногенноекологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.
Зазвичай з обмеженням водопостачання у місті зростає і кількість аварій водних мереж: труби не витримують зміни тиску. А в зимовий період спеціалісти водоканалу прогнозують якщо не повну зупинку подачі води через підвищену аварійність, то тривалу її відсутність у кількох мікрорайонах міста... І це при тому, що набрати води про запас ані кіровоградці, ані підприємства, яким вона потрібна для виробничого процесу, — так і не встигли.