«Великий Київ ще покоїться в землі...»

Подія викликала ажіотаж столичної публіки та широку полеміку в пресі. Не менш взаємним та непідробним був і інтерес Реріха до Києва — вперше художник побував на наших теренах у 1896 році. Поїхав глибоко вражений побаченим у київських соборах та монастирях: «Перед очима ще сяє Візантія золотом і смарагдом тканин, емалей... Повз нас проходять строкаті фіно–тюрки. Загадково з’являються величні арійці. Залишають згаслі вогнища невідомі мандрівничі... Коли суджено замість притупленої національної течії скластися чарівливому «неонаціоналізмові», то головним його скарбом буде велика давнина — вірніше: правда і краса великої давнини», — писав він.

А ще Реріх замислювався над тим, чому саме на київські землі — «у далекі ліси» — прибув свого часу апостол Андрій, той, що, за легендою, сповістив про заснування міста. У XVII—XVI століттях до нашої ери тут існував потужний культ Астарти малоазійської, а отже, мало бути й чимале поселення. «Великий Київ ще покоїться в землі — у незайманих румовищах», — казав Реріх.

Для «великого Києва» великий Реріх зробив чимало. Неодноразово виступав ініціатором археологічних досліджень, відновив технологію роботи з мозаїкою, що застосовувалася в часи Київської Русі, — згодом за ескізами художника в Почаївській лаврі були створені найбільші в Україні мозаїчні полотна. Також за сприянням Миколи Реріха у Києві був організований міський художній музей (побудований у 1899 році; архітектор — Владислав Городецький; меценати — Богдан і Варвара Ханенки, Микола Терещенко та інші; нині — Національний художній музей України).