Риболовля на столичних Березняках. (Фото Володимира СТАДНІКА).
Професіонали кажуть: рибалити треба цілий рік. Кожна пора викликає свій азарт від цього хобі. Для багатьох непосвячених загадкою було: в чому «філософська суть» зимової риболовлі? Виявилося, в тому, що в цей час «мисливця» і рибу розділяє найменша відстань — 10–20 сантиметрів льоду.
З дитинства панічно боюся виходити на річкову кригу. Тому завжди дивуюся сміливості рибалок, які роблять це з величезним задоволенням, незважаючи на те, якої товщини лід. Особливо цього року, коли за відсутності справжніх зимових морозів, товсту та міцну кригу можна побачити хіба що на штучних ковзанках і льодових стадіонах, та аж ніяк не на ставках чи озерах. Проте це не проблема для завзятих рибалок. Вони виходять на лід навіть у «плюсову» погоду, коли той вкритий не снігом, а водою і ледь не тріскається під важкими чоботами (схожу картину можна побачити й у ці дні на Дніпрі)
Людей, закоханих у риболовлю, можна побачити біля води у будь–яку пору року. Їх не лякає ні спека, ні лютий мороз. Це хобі з ризиком для здоров’я стало для них невід’ємною частиною життя. А дехто взагалі риболовлю, зокрема зимову, називає діагнозом. «Знаєте, це навіть не захоплення, — розповідає запеклий рибалка Віктор Оніщук, — це стиль життя. Один раз спробував, і все — захворів».
Рибалити ще треба вміти, стверджують професіонали. Треба відчути рибу, поріднитися з нею. «Риболовля — це мистецтво, — зізнається власний кореспондент «УМ» на Рівненщині, секретар тамтешньої обласної філії Федерації риболовного спорту Богдан Дем’янчук. — І його треба опанувати. Це виклик для справжнього чоловіка. Так само, як опанувати мистецтво стріляти з лука, мистецтво боротьби, їзди верхи…Без набутого досвіду спортсменом–рибалкою стати неможливо. Треба добре знати рибу та її звички. На незнайомій водоймі передбачити, де можливі її «стоянки».
Мистецтву риболовлі Богдан Дем’янчук не зраджує ніколи. У всі пори року, у спеку, дощ чи навіть тридцятиградусний мороз, увесь вільний від роботи час він рибалить. Взимку полюбляє посидіти біля ополонки. Серйозно зимовим «полюванням» на рибу займається вже 14 років і має неабиякі рекорди: лящі — до трьох кілограмів, п’ятикілограмові щуки… Одного разу пощастило піймати з–під льоду 28 кілограмів карасів. «Зимова риболовля — то особлива пристрасть. — каже він. — Уявіть, людину і рибу розділяють лише десять сантиметрів льоду. Саме взимку ми опиняємося найближче один до одного — «ловець» та «звір». Хоча взимку досить важко впіймати примхливу та полохливу рибу. Тому доводиться використовувати тонку волосінь, через яку відчуваєш кожен порух риби. Ця волосінь, якщо говорити метафорично, схожа на натягнутий нерв».
До речі, щороку Федерація риболовного спорту України влаштовує змагання на льоду. Головне завдання — звичайно ж, виловити якомога більше. Нерідко в таких заходах беруть участь, окрім досвідчених рибалок, ще й школярі. «На спортивних змаганнях із зимової ловлі головне — швидкість. Треба добряче попотіти, адже це — боротьба», — каже Богдан Дем’янчук.
Зараз рибалки можуть спокійно сидіти на 30–сантиметровій кризі і ні про що не хвилюватись (хіба що про теплий чай). А тиждень тому, коли стовпчик термометра показував +5 протягом доби, про спокій можна лише мріяти (принаймні людям, яким доводиться спостерігати за тим, як запеклі рибалки сидять посеред річки по коліна у воді). Однак це нікого не зупиняє. Наприклад, один із таких «хлопців–екстремалів» на моє запитання: «Чи не страшно?» — з посмішкою відповів: «Так під водою ж лід є, і до того ж — міцний».
Взагалі–то, згідно з правилами зимової риболовлі, на лід треба виходити лише тоді, коли його товщина не менше 5 сантиметрів. Проте справжні хлопці–екстремали, хоч і добре знайомі з усіма правилами, на деякі все ж не зважають. І ці 5 сантиметрів для них — не показник. «За умови, коли лід тонкий, треба виходити на нього не одному. До того ж треба мати з собою деяке спецспорядження, яке стає у пригоді у непередбачуваних ситуаціях. Наприклад, міцну мотузку з прив’язаним на одному кінці «грузом», — діляться рибалки. «У моєму житті було два випадки провалювання під лід. І лише швидкі та точні дії, без паніки і переляку, допомагали не загинути. Звичайно, це завжди ризиковано, проте навіть після другого «провалу» жага до зимової риболовлі не зникла», — розповів «УМ» Віктор Оніщук.
Здавна ми чули про те, що зігрітися на морозі допомагають «100 грамів». Проте професійні рибалки це твердження спростовують. «Розумієте, оті 100 грамів ніколи й нікому добре зігрітися не допомагали, — стверджує Віктор Оніщук. — По–справжньому зігрітись у мороз на льоду допоможе лише велика кількість чаю та жирний курячий бульйон, до того ж треба тепло одягатись. У спеціалізованих магазинах, наприклад, продаються рибацькі костюми, які допомагають утримувати тепло. Тож «100 грамів» — це, скоріше, міф. Принаймні для тих, хто займається риболовлею професійно.
З початку нинішнього року на льоду загинули дев’ятеро осіб, повідомив «УМ» Сергій Кушнір, оперативний черговий аварійно–рятувальної служби на водних об’єктах Міністерства надзвичайних ситуацій. Минулого ж року жертвами риболовлі стали 165 рибалок, із них 48 загинули під час зимової риболовлі. У 2007–му вдалося врятувати 69 рибалок. А в 2006 році загинули 107 рибалок, із них 30 — на льоду. Врятувати вдалося 79 любителів небезпечної риболовлі.
У дипломі про вищу освіту 40-річного Валерія Бондаренка написано: лікар ветеринарної медицини. Та з ветеринарією в нього якось не склалося. Аби заробити на життя, почав, як і багато хто, займатися торгівлею. Жив у Харкові, а 14 років тому перебрався до Полтави. Разом із дружиною Владою почав багато мандрувати світом. >>
Бій оголошено. Воїни у важких обладунках роблять перші кроки назустріч і здаються неповороткими. Та раптом усе прискорюється — і загін із протилежного боку ристалища за кілька секунд опиняється поруч. З жорстким бряцанням мечі опускаються на щити. Вже падають на землю бійці, зовсім не жартома повалені супротивниками. >>
Щоб помилуватися краєвидами Львова згори, достатньо піднятися на Високий замок чи міську Ратушу. Проте лише цими загальновідомими оглядовими майданчиками місто Лева аж ніяк не обмежується. Старовинне місто з костелами та церквами має свої таємниці усюди, зокрема й на дахах. >>
Саме зі столиці Галичини вісім років тому почалася мода на карети і «європейські» упряжі (екіпажі, запряжені двома або чотирма кіньми). Коні львівського каретного двору і в кіно знімаються, і туристів катають, і навіть беруть участь у рицарських боях. >>
Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер. >>
Старі машини харківського клубу «Самохід» «знімалися» у серіалі «Ліквідація» та ще в сімох картинах. Вони незмінно беруть участь у парадах 9 Травня і з’являються скрізь, де є потреба продемонструвати техніку минулого століття. У кожного з цих раритетів — своя історія, нерідко пов’язана зі знаковими подіями або іменами відомих людей. На цих автівках, мотоциклах, броньовиках ніби закарбувалася мить, яка більше ніколи не повториться, але має у часі свого живого свідка. Їх у світі лишилися одиниці, тому всі поспішають побачити те, чого завтра може й не бути. >>
