До–ре–мі–альтернатива

Реформи в освіті — питання підвищеної відповідальності. Тут навіть приказку «Сім разів відмір — один відріж» варто множити на кільканадцять разів, аби новації дійсно мали користь. Свою ініціативу керівництво Київської середньої спеціальної музичної школи–інтернату імені Миколи Лисенка «перемірювало» роками. Останньою краплею на користь негайних змін став той факт, що після закінчення Школи її випускники, обминаючи вітчизняні консерваторії та музучилища, прямують за кордон. Причому фінансові мотиви у цій міґрації не є стовідсотково вирішальними. Юні музиканти — а таких за останні п’ятнадцять років набралося більше ста — заявляють, що коли вони вступлять до тієї ж консерваторії, то за лекціями–семінарами–сесіями–заліками просто не матимуть часу якісно займатися музикою. Навчальна програма в консерваторії чи іншому спеціалізованому вищому навчальному закладі переобтяжена загальноосвітніми предметами. А тому заради диплома про вищу освіту доводиться або ж ризикувати здоров’ям, оскільки для головного у навчальному процесі майбутнього музиканта — власне гри на інструментах — залишаються хіба що нічні години, або ж махнути рукою на свій виконавський рівень і стати–таки бакалавром чи магістром... «Потрібна альтернатива», — каже директор КССМШ ім. Лисенка Валентин Шерстюк і разом із викладачами Школи пропонує свій варіант розв’язання цієї проблеми.

Зрівнялівка чи здорова конкуренція?

— Наша школа вже давно потребує іншого статусу, — каже Валентин Опанасович. — Свого часу в Україні було створено чотири такі спеціалізовані музичні школи — у Києві, Львові, Харкові, Одесі. Півтора року тому я зібрав тут, у себе в кабінеті, директорів цих шкіл, і ми обговорили це питання. Річ у тім, що наші навчальні заклади були відкриті при консерваторіях. Але час іде, й ці школи давно себе переросли. Нонсенс у тому, що вони мають статус загальноосвітньої школи, як і всі звичайні школи в Україні, де людина здобуває середню освіту. Тобто наш випускник отримує звичайний атестат зрілості. А у нас, на хвилиночку, кожна третя дитина — це лауреат міжнародних конкурсів. Ми навчаємо обдарованих дітей з усієї України. У нас працюють професори і доценти, а тому наша школа має всі підстави, щоб бути вищим навчальним закладом.

— Тобто ви б хотіли, аби ваша школа була реорганізована в училище?

— Училища нехай мене, звичайно, пробачать... Але всі музиканти знають, що рівень «десятирічок», як у народі називають наші школи, набагато вищий, ніж рівень музичного училища. Тому що тут дитина займається з першого класу, навчається 11—12 років. Сьогодні у нашій школі викладають десять професорів, дванадцять доцентів, серед наших викладачів — члени–кореспонденти Академії мистецтв Которович та Апатський... Тобто люди, які працюють і в консерваторіях. Ми маємо прекрасну матеріально–технічну базу. Нещодавно наша школа отримала ґрант уряду Японії — один концертний рояль, два напівконцертних та вісім кабінетних. А тому питання про статус нашої школи, я вважаю, сьогодні справді на часі.

— Це питання ви поки що лише означили, чи вже зроблені й конкретні кроки?

— На тій зустрічі ми написали листа до Міністерства культури. Втім підтримки там не одержали... Але до нас приїздила Юлія Тимошенко і, оглянувши нашу школу, погодилася з тим, що вона мусить отримати новий статус. Два роки тому був зареєстрований законопроект, у якому йдеться про зміни до Закону про освіту. А саме — доповнення до його двадцять п’ятої статті.

— Як звучать ці допов­нення?

— Пропонується, що наша школа має бути Вищою мистецькою школою ІІІ–ІV рівня акредитації, яка «проводить освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації у певній галузі мистецтва». Тобто зараз ми маємо початкову школу, базову, старшу, нам потрібно додати ще три–чотири навчальні роки і ми матимемо вищу школу. Тому що діти, які закінчують наш навчальний заклад, від’їжджають за кордон. Багато хто при цьому говорить, що якби вища школа була тут — вони б із задоволенням продовжили навчання і нікуди не їхали. Списки цих дітей ми передали до Кабінету Міністрів і сподіваємося, що невдовзі цей закон буде прийнятий. Коли це станеться — ми почнемо того ж дня готувати документи для отримання акредитації. Нас підтримують Одеса та Львів. Харків теж підтримує, але вони згодні на нижчий рівень і не заперечують проти того, щоб залишитися при консерваторії.

«Консерваторія перевантажена дисциплінами»

— Невже наші консерваторії ваших випускників категорично не влаштовують?

— Консерваторія перевантажена дисциплінами, — говорить заступник директора Ольга Савицька, — вони не дають можливості талановитій людині, яка хоче грати, займатися фахом. Йдеться про музично–теоретичні та загальні дисципліни. Вони хочуть на конкурсах грати. Для цього треба мати вільний час і вільну голову. А в консерваторії майже увесь день у студента зайнятий предметами, де багато чого зайве, без чого можна обійтися. Вже Захід давно до цього прийшов. Там студенти, коли вступають до вищого музичного закладу, вибирають декілька дисциплін за своїм бажанням. А у нас застаріла система навчання.

— То, може, доречніше внести якісь корективи до навчальної програми у вищих навчальних закладах?

— Це питання до Міносвіти, — каже Валентин Шерстюк. — Але чому я ще веду боротьбу на цьому фронті? Бо хочу довести, що для мистецьких шкіл та вузів потрібен свій навчальний план. Аби виховувати фахівців, може, й вузького профілю, але високоякісних. Людина просто не може все охопити. І взагалі конкуренція, альтернатива зав­жди працює на позитивний результат.

— І чому, — продовжує Ольга Савицька, — Україна не може мати навчальний заклад нового типу? Повинна бути альтернатива. Для нас музичне училище, університет імені Драгоманова, університет культури — це не альтернатива. Оскільки ці навчальні заклади мають інше завдання. А от виконавську майстерність пов’язують з нашою школою та консерваторією.

— Діти приходять до вас у дуже юному віці. Ви не боїтеся нав’язувати їм таку тривалу дорогу? А раптом вони передумають, або ж не складеться із професією?

— Такі випадки, звісно, іноді трапляються, — каже заступник директора Надія Стефанюк. — Деякі наші випускники йдуть на економічні, юридичні факультети, деякі — до Університету театрального мистецтва. Наша загальноосвітня програма нічим не відрізняється від навчальної програми звичайної школи.

ДОВІДКА «УМ»

Київська середня спеціальна музична школа–інтернат ім. Лисенка була заснована у 1934 році.

За цей час КССМШ підготувала більше тисячі переможців музичних конкурсів, що проходили в країнах Європи, Азії, Америки. Серед вихованців Школи — відомі композитори та музиканти Ігор Шамо, Леся Дичко, Кирило Стеценко, Володимир Шаїнський, Володимир Кожухар, Олександр Злотник, Володимир Бистряков та багато інших. Більше 20 років школу очолює Валентин Шерстюк.

Зараз у КССМШ ім. Лисенка навчається 515 учнів. У Школі працюють диригентсько–хоровий, фортепіанний, скрипковий, теоретичний та інші відділи.

ДО РЕЧІ

Школою імені Лисенка опікується не Міністерство освіти, а Міністерство культури і мистецтв. У цьому є як свої плюси, так і мінуси. Скажімо, діти в КССМШ навчаються безкоштовно — сьогодні, коли кожна школа має свій благодійний фонд, куди батьки учнів щомісяця сплачують енну суму, цей факт виглядає таким собі шматочком фантастики на тлі реалій життя. А от підручниками для навчання діти мають забезпечувати себе самі. Безкоштовні сніданки для учнів, доплати викладачам та інші привілеї від міської влади на цю школу також не поширюються. Що тут скажеш: комунальна та державна форма власності... Але всі ці малоприємні моменти в навчальному процесі компенсуються особливою атмосферою КССМШ ім. Лисенка. Дітей сюди зараховують після попередніх консультацій — налагодження творчих стосунків та розпізнавання майбутніх талантів починається ще до початку навчання. Щороку класи Школи поповнюються у середньому сімдесятьма учнями. До речі, у саме поняття «школа» тут справді вкладають особливий зміст. «Знаєте, я ніколи не погоджусь, щоб наш навчальний заклад був реформований у коледж чи ліцей, — каже Валентин Шерстюк. — У назві майбутнього навчального закладу обов’язково має бути слово «школа».

* * *

Сьогодні вищі музичні школи успішно функціонують у багатьох країнах світу. В Німеччині таких десять, понад 30 відсотків студентів, що навчаються у цих школах — іноземці. Одна з найстаріших — Вища школа музики в Кельні, що була заснована в 1850 році. Вищу школу музики королеви Софії у Мадриді відкрили у 1991 році, у 1992 році почала працювати Вища школа ім. Гнессіних у Москві. До найпрестижніших музичних навчальних закладів світу належать також Вища школа мистецтв (Утрехт, Голландія), Манхеттенська школа музики (Нью–Йорк, США), Вища школа мистецтв (Женева, Швейцарія), Державна вища музична школа (Тегеран, Іран)...