Пацюк на спині у кота

Багатьох лякає реальна зустріч із символом нинішнього року. Та до них не належав юний Михайло Золло. Свою кар’єру дресирувальника він почав із того, що навчив кота й пацюка їсти з однієї миски, а згодом з його легкої руки гризун уже безтурботно качався...на спині у кота.

— Я пам’ятаю Михайла Михайловича, але вже не як діючого артиста, а як пенсіонера, який мінімум двічі на тиждень з’являвся у цирку, навіть у 90–річному віці, за рік до смерті, — розповідає народний артист України, заступник директора коледжу театру й кіно Микола Кунцевич. — У київському цирку було спеціальне крісло в першому ряду восьмого сектору з написом: «Почесне місце заслуженого артиста РРФСР Михайла Золло». В характері Михайла Михайловича були риси, притаманні клоунам: душевна щедрість, дивовижна сонцесяйність. Під час репетицій любив сісти у перший ряд і радив молодим дресирувальникам: «Отут треба жорсткіше, за це слід заохотити, а за це — врізати». Михайло Михайлович належав до того покоління артистів цирку, які вміли все — і тримати коня, і сальто стрибати, жонглювати, дресирувати, знали, як облаштувати манеж.

Знайдені музейниками матеріали цілком підтверджують спогади про Золло як циркача–універсала. З них можна довідатись про те, як у роки творчого становлення артист–початківець після тривалих, виснажливих тренувань зробив номер «Людина без кісток». Повертаючи обличчя до спини, юнак згортався подібно до складаного ножика й пролазив крізь крихітний обруч. На початку ХХ століття лише песик, з яким виступав Золло, стояв на одній лапі. Потім дресирувальник придбав інших тварин. У його незвичайній «трупі» були й «артисти», ідея дресури яких здавалася неймовірною, — наприклад, морські свинки, цапи, гуси, поросята.

У виставі «Звірина залізниця» з декорації вокзалу на арену виїздив потяг, а його пасажири — 200 дресированих Михайлом Золло тварин — вибігали з валізами й парасольками, свистіли, гуділи, хтось запізнювався і, врешті, сідали у вагони. За цей номер імператор Микола ІІ подарував артисту золотий годинник. Із афіш дізнаємось про ще один незабутній спектакль — «Убивство й похорон Распутіна» (сцена з дресированими собаками й свинями). Це була пантоміма, у якій тварини рухами, жестами й доступними їм звуками передавали зміст того, що відбувалося, а Михайло Михайлович супроводжував дійство комічними коментарями. Він полюбляв гумористичні репризи, в тому числі й на політичні теми (за що неодноразово отримував адміністративні покарання), однак у 1930–х роках зі зрозумілих причин відмовився від комічних прийомів і взагалі текстового супроводу й відтоді виступав лише як дресирувальник.

Відтворити атмосферу цирку Михайла Золло допомагають унікальні експонати — подаровані родичами фотографії, сценічні костюми артиста і його чотирилапих вихованців, вагончик легендарної залізниці й численні афіші, що сповіщають про виступи Золло у Києві та на гастролях (серед них збереглося і п’ять дореволюційних). Стилізовані іграшки у вітринах допомагають уявити звірів–артистів.

Змінювались епохи та їхнє ідеологічне забарвлення. Час, коли циркові дозволяли бути сатиричним і дотепним, поступився місцем добі «закручування гайок», яка диктувала цьому жанрові інші умови — показ краси й могутності тіла «нової» людини й кмітливості «братів наших менших». Проте за будь–якої політичної погоди цирк дарував людям радість і надію. Відчути дух його святкової стихії допомагають мелодії з фільмів «Цирк» і «Містер Ікс» (з Георгом Отсом у головній ролі), які виступають музичним супроводом виставки.

Тетяна КРОП

Уславлені артисти Київського цирку ХІХ — ХХ століть

Михайло Золло (1882—1973) дресирувальник і клоун, широко відомий своїм коронним номером — «Звірина залізниця», ролі в якому виконували близько трьохсот дресированих тварин. Його дочки — Єлизавета і Клавдія — теж виступали на арені як дресирувальниці й вершниці на конях.

Віталій Лазаренко (1890—1939) Знаменитий клоун–сатирик, акробат (перестрибнувши трьох слонів, установив світовий рекорд). Він також ходив і танцював на височезних ходулях.

Надія Делля — «жінка–змія», показувала дива гнучкості, найвідоміший її номер мав назву «каучук».

Володимир та Людмила Шевченки

Усе життя присвятили атракціону «Серед хижаків», у якому майстерно поєднуються різноманітні повітряно–гімнастичні й акробатичні трюки із новими прийомами дресури тварин. В одному номері дресирувальники танцюють вальс на манежі перед десятьма левицями, які сидять півколом як «глядачки». Нині народний артист України Володимир Шевченко є художнім керівником Національного цирку України.