Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Кайдашиха (Наталя Сумська) невісткам спуску не дасть.
«Кайдашеву сім’ю» Нечуя–Левицького школярі визнають однією з найулюбленіших книг у шкільній програмі. Смачне слово, легкий стиль, колорит, справжня, а не кон’юнктурна українськість, яка сприймається на генному рівні, — ці характеристики повісті забезпечили їй симпатії багатьох учнівських поколінь. А ось театр до цього твору завжди ставився обережно. (Можливо, через жанр, адже п’єси на театральних сценах з’являються значно частіше, ніж інсценізації). Так, Театр імені Франка за свої майже дев’яносто років за «Кайдашеву сім’ю» узявся вперше. Спочатку підопічні Богдана Ступки за його ж рекомендацією ознайомилися з інсценізацією повісті Миколи Босака. Але потім режисер Петро Ільченко з акторами вирішили самі «перекласти» Нечуя–Левицького «театральною мовою». Чи не найактивніше за таку колективну творчість виступала прима театру Наталя Сумська, яка після п’яти «безпрем’єрних» років нарешті отримала головну роль у рідному театрі. Та ще й яку — самої Марусі Кайдашихи! На відміну від Української драми, з однією з найскандальніших жінок рідної літератури пані Наталя була знайома дуже добре — саме Сумська начитувала «Кайдашеву сім’ю» для серії аудіокниг «Класична українська література». Майбутню виставу вирішили максимально наблизити до традиційного українського театру, автентичності, обрядовості. Не забуваючи при цьому про речі філософські та стратегічні, яких у цій повісті зашифровано вдосталь.
«Кайдашева сім’я» — знакова річ для української ментальності, — каже Петро Ільченко. — Настільки, що іноді, пригадавши грушу, яка всохла, хочеться заволати: «Люди добрі, та що ж ви робите? Ви хочете, щоб Дніпро всох, аби ви нарешті зрозуміли, що треба берегти одне одного, свою землю, кожен її куточок?». Усі ми, як і Кайдаші, — різні, але ми — одна сім’я».
Цю ідею режисера у сценографії вистави підтримав і художник Андрій Александрович–Дочевський. На сцені — три окремі споруди, наче три дахи над головою для Кайдаша (Володимир Коляда), Карпа (Олександр Форманчук) й Лавріна (Назар Задніпровський). Іноді вони з’їжджаються, але зазвичай стоять окремо — батько й сини не хочуть чути один одного й так рідко мають спільну думку. Хоча і над цими будиночками–трансформерами, і над їхніми мешканцями сяє одне сонце — у виставі воно плетене з лози.
Оркестрову яму переобладнали під гору, якою впродовж вистави курсують троїсті музики, бігають, проклинаючи одна одну, Баба Параска (Ніна Гіляровська) та Баба Палажка (Зінаїда Цесаренко), крадеться до шинку старий Кайдаш, їдуть до Києва святити паски люди... А от головну героїню, Кайдашиху, глядачі перші сорок хвилин вистави марно виглядали і на сцені, і на цій горі. Але тільки–но Наталя Сумська виходить із–за лаштунків — зриває шалені овації залу. Далі більше, оскільки з’ясувалося, що прем’єрна пауза акторському таланту Сумської зовсім не зашкодила. Перепочивши від нових ролей, свою Кайдашиху Сумська за чотири місяці роботи над виставою озброїла цілим арсеналом психологічних придумок, у яких її Маруся розкрилася в усій своїй красі. Кайдашиха–Сумська кумедно ходить «качечкою», раз по раз примовляє «а–га–га», гучно сьорбає невістчин борщ, коментуючи, який він несмачний, бо сало збігло, махає над Мотрею (Олена Медведєва) рогачем і з тією ж Мотрею качається по сцені — жіночки не поділили мотовило і кожна тягла його у свою скриню. Інтонації Сумської ідуть окремим звуковим рядом у виставі — актриса з невимушеною легкістю переходить із вереску на крик, з крику — на істерику... Словом, завжди тримає ситуацію під контролем.
...Своїм «Кайдашам» «франківці» залишають шанс. Починається злива, Кайдашиха накриває фартухом мішки із борошном, з яких вона дві хвилини тому разом із синами та невістками будувала паркан між подвір’ями, а до неї з обох боків біжать онуки й несуть ночви, аби прикрити бабу від дощу. А там і діти підтягуються, винувато туляться біля матері. Така ось майже ідилічна картина...
Опісля розпочалася ще одна злива. Оскільки «Кайдашеву сім’ю» показували якраз на Водохреще, Наталя Сумська вирішила покропити водою акторів та глядачів. Дісталося й Віталію Борисюку та племінниці Тоні, які прийшли привітати її з прем’єрою.
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>