Рятуйте від холоду, рятуйте від спеки

Уже двадцять дві жертви зібрав цьогорічний мороз на Сумщині, п’ятеро з них стали смертельними. Такої кількості постраждалих, як за два післяноворічні тижні, не було навіть у 30–градусні морози 2006 року, повідомляє прес–служба обласного управління МНС. І, звичайно, б’є на сполох, адже причина більшості драм стереотипна. Майже всі постраждалі розповідають схожу історію: випив, заснув, отямився — реанімація.

Практично всі, хто потрапив до опікового відділення, не відбудуться легким переляком: їх чекають операції з ампутації кінцівок. Такою виходить ціна зайвої святкової чарки.

Проблемою є ще й те, що далеко не всі кидаються до лікарні відразу. «Люди вважають, якщо руки–ноги зберігають рухливість, то й біль скоро минеться, — говорить головний комбустіолог області Олег Сосєдський. — Через ці хибні надії втрачається дорогоцінний час, і люди звертаються по допомогу тільки тоді, коли просто приречені на ампутацію».

Серед подібних трагедій трапляються й історії з «хепі–ендом». Так, у Лебедині рятувальники витягнули з колодязя глибиною 11 метрів 76–річну бабусю. Три години вона перебувала в крижаній воді, а зараз уже почувається цілком нормально. Того дня родина поїхала подивитися, чи в порядку старе бабусине обійстя. Подивилися, повернулися додому, зайшли до хати, а літня жінка забарилася. Кинулися — її немає, а мороз на вулиці — мінус 15! Шукали всюди. Донька й онук оббігали сусідні двори та вулиці, знов поверталися до старої хати — раптом бабця засумувала й вирішила сама вернутися туди. Все марно, а дорогоцінний час спливає! Врешті вирішили шукати неподалік у лісі, бо нагодився сусід і сказав, ніби чув звідти крики. На допомогу прийшли інші люди, вже ледь не вся вулиця. І комусь спало на думку зазирнути до колодязя, що стояв осторонь будинків. На дні при слабкому світлі ліхтаря побачили скоцюрблену фігуру.

Поки сусіди кинулися розбирати колодязь, хтось здогадався викликати рятувальників. Старший пожежник Лебединської державної пожежної частини В’ячеслав Скиба спустився по мотузці на дно колодязя. Як розповів потім, бабуся, навіть втративши свідомість, стояла на ногах і, зігнувшись, міцно трималася за залізний ланцюг. В’ячеслав обережно закріпив на жінці рятувальні мотузки, і її підняли на поверхню, де вже чекала «швидка допомога». Тривало рятування десять хвилин.

Коли близько другої години ночі бабуся прийшла до свідомості, промовила: «Яка вода холодна!». А вже пізніше пояснила: схотіла попити, схилилася над відром, узявшись за ланцюг, і... Стоячи у чорній ямі, у крижаній воді, почула гукання онука і вирішила, що смерті ще рано піддаватися — ще жити хочеться. Вчепилася за ланцюг і більше нічого не чула. Врешті–решт падіння в такий глибокий колодязь та тригодинне «купання» минули, можна вважати, легко.

Зовсім не від морозу — від спекотного полону довелося рятувати неповнолітнього сумчанина. Граючись біля вікна, хлопчик необережно засунув лікоть між секції чавунної батареї. Батько не зміг визволити сина, навпаки, стало ще гірше: від різких рухів та гарячої температури опалення лікоть напух. Тоді зателефонували на «01». Ще їдучи до місця події, рятувальники викликали «швидку допомогу» та працівників ЖЕКу. Лікарі допомогти не змогли. Тоді комунальникам довелося спустити з системи опалення воду, аби подальші роботи вести з мінімальним ризиком. А він справді був: чавун надзвичайно крихкий, і розтискання секцій батареї могло спричинити розрив. Хлопчикові пошкодило б не лише руку, а й обличчя. Врешті довелося випиляти частину секції — і лікоть хлопчика вискочив із чавунної пастки. Ця делікатна робота тривала близько години. Але дитина обійшлася без серйозних ушкоджень, постраждали лише м’які тканини, надавлені гарячою батареєю.