160 років тому, у 1848–му, в Києві гостював Микола Гоголь. Одна з байок про Гоголя розповідає, що до зустрічі з письменником ретельно готувались, а Михайло Юзефович (представник адміністрації київського навчального округу) задля такої нагоди зібрав у себе в гостях молодих професорів Київського університету, серед яких був, зокрема, і Микола Костомаров. Уся професура вдягла новенькі мундири і помітно хвилювалась перед прибуттям почесного гостя. Гоголь з’явився похмурим і насупленим, ні з ким майже не розмовляв, а тільки дивився весь час на такого собі пана Михольського, ба, навіть не так на самого Михольського, як на його жилет: оксамитовий, весь у химерних цятках та звивинах, дуже схожий на шкіру ящірки. Найцікавіше, що на самому Миколі Васильовичу був майже такий самий жилет.
Наступного дня, розповідав Михольський письменнику Ієроніму Ясинському, прибіг до нього чоловік і в ім’я Бога благав продати злощасний жилет, оскільки «один пан з Санкт–Петербурга» придбав собі такий предмет туалету у Гроса (відомого на той час київського кравця) і тепер вимагає оцей, другий... Михольський прохачу відмовив, не без задоволення додаючи, що той приходив ще тричі...
Микола Лєсков — відомий російський письменник — анекдот Михольського категорично заперечує. На тій хоча б підставі, що майстерня Гроса з’явилась у Києві ніяк не раніше 1855 року. Складно сказати, як усе було насправді... Але ми, очевидно, дарма вважаємо маразмом і марнотратством надмірну стурбованість теперішнього політбомонду брендами, трендами, Віттонами чи котонами. Адже навіть Микола Васильович не цурався ексклюзиву «від кутюр»... (За матеріалами книги Анатолія Макарова «Київська старовина в особах»).
КОМЕНТАР
«Свірід Петрович Галахвастов, знавець київської моди: Вот жильотка — здайоться–кажеться пустяк, а хитра штука: только нємножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту... Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — єто первая хворма...» (Михайло Старицький, «За двома зайцями»).