Вічність має вимір

17.01.2008
Вічність має вимір

Михайлівський Золотоверхий собор.

...Він молодший тільки за Лавру і Святу Софію. Хоча літописні джерела твердять, що Михайлівський Золотоверхий монастир заснував наприкінці Х століття — в епоху хрещення Русі — перший митрополит київський Михаїл. Проте відлік часу для монастиря традиційно ведуть усе ж з 1108 року — зі згадки про те, як «закладена була церква Святого Михаїла Золотоверха Святополком князем місяця серпня на одинадцятий день». З цього дня й почалася слава прекрасного храму київського — слава, більша за його загибель і величніша за відродження. Про історію Михайлівського Золотоверхого монастиря можна говорити багатоденно й багатосторінково. Ми обмежимося декількома фактами — дещицею з того, що проніс із собою монастир через дев’ять нескінченних віків.      

 

            Факт 1. Усі фундатори перших «михайлівських» храмів на Русі були пов’язані шлюбними стосунками з візантійським імператорським двором. У Візантії архистратига Михаїла надзвичайно поважали. Проте слід зазначити, що Лаодикійський Собор (319—321рр.) засудив ангелопоклоніння — згідно з його постановою, ангелів (і Михаїла в тому числі) слід вшановувати як служителів божих та охоронців роду людського. Та як засвідчує у своїй «Хроніці» Феодосій Софонович, Михайлівський собор був присвячений не просто архистратигові Михаїлу, а диву вигнання ним антихриста.

            Факт 2. Первісні розміри храму становили 28,8 на 18,86 м. Стіни були збудовані з рожевої плінфи та бутового каменю, підлогу викладено великими червоними кахлями. Площини фасадів прикрашали широкі пілястри, по верху проходив меандровий фриз, барабан купола було окантовано стрічкою невеликих ніш.

            Факт 3. А дерев’яний Михайлів­ський Золотоверхий монастир у народі мав назву Варваринського, оскільки в ньому зберігалась невичерпна скарбниця зцілення — мощі святої Великомучениці Варвари. Монастир неодноразово знищували — як навали половців і татар, так і пожежі, які часто спустошували Київ. Але кам’яна церква, яку побудував Святополк, і далі гордо здіймалася в небо, тож біля неї прибудовували дерев’яні келії, й монастир відновлювався.  

            Факт 4. У середні віки монастир юридично закріпив право на самоврядування: у 1523 році ігумен Макарій отримав відповідну грамоту від литовського короля Сигізмунда І. В цьому документі король визнає Макарія настоятелем і дає йому офіційний дозвіл на відновлення монастиря (востаннє перед тим він серйозно постраждав під час навали кримського хана Менглі–Гірея у 1482–му). Вже у 1526 році стараннями Макарія монастир зібрав до своїх володінь чималу територію: Печерську ділянку Старого міста, увесь Хрещатик і половину Клову, а також весь Кудрявець від Львівських воріт до Шулявщини.

            Факт 5. За панування в Росії Петра І права духовенства почали поступово обмежувати. Справу предка продовжив Петро ІІІ — у 1762 році він оголосив про повну секуляризацію церковного майна. У тому ж році Катерина ІІ, що посіла російський престол, повертає монастирям усі маєтності, однак ще через два роки забирає у церкви її нерухомість. Передбачаючи секуляризацію, монастирі почали активно збувати своє майно. Михайлівська обитель відпустила на волю усіх своїх кріпаків, а у 1775–му монастир почав зменшувати господарство і продавати худобу.   

            Факт 6. Історія Михайлівського Золотоверхого монастиря тісно пов’язана з багатьма видатними іменами: у 1628 році його навідував відомий церковний діяч Мелетій Смотрицький; протягом десяти років (до 1643–го) монастир безпосередньо підпорядковувався митрополитові Петру Могилі. У 1701 році гетьман Іван Мазепа своїм коштом виготовив срібну раку для мощів святої Варвари вагою понад 32 кілограми; а у 1712—1715 роках київський губернатор Дмитро Голіцин за порятунок у монастирі під час моровиці докорінно перебудував Варваринський приділ обителі, піднявши його стіни на 2/3 від колишньої висоти.

            Факт 7. У ХХ столітті монастир пережив найбільшу свою трагедію: з 1917 року в його стінах побували найрізноманітніші люди й установи — від військ Директорії до студентів, які облаштували там гуртожитки. У 1922–му розпочався процес над керівництвом монастиря — настоятелем єпископом Олексієм, намісником архімандритом Тихоном та ризничим Інокентієм. Їх звинувачували в тому, що вони не віддали державі церковні коштовності. А в 1934–му на конкурсі побудови «Урядового центру» переміг проект архітекторів Юрченка і Каракіса, який передбачав знищення Михайлівського Золотоверхого монастиря і зведення на його місці партійних та державних будівель. І хоча свідомий науковий світ активно протестував проти подібного вандалізму, добитися вдалося лише демонтажу фресок та мозаїк Михайлівського собору, які нині знаходяться в Росії. Свій голос проти руйнації київської святині подав тоді і Олександр Довженко...

            Факт 8. У постсталінські та повоєнні роки від ансамблю монастиря лишилися тільки трапезна церква Іоанна Богослова, частина цегляної огорожі та кілька пізніших споруд. Однак у 1970–му їх теж планували знищити, побудувавши на тій ділянці, де був собор, музей Леніна. В 1999 році влада незалежної України відновила Михайлівський Золотоверхий собор.

(За матеріалами книги «Історія Свято–Михайлівського Золотоверхого монастиря»: видавництво «Грані–Т», 2007 рік).

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>