Цей випадок, що стався ще 7 липня 2004 року в селі Сокілець Козятинського району й довкола якого закрутилася кількарічна судова тяганина, міг бути й не вартий уваги преси. Та наслідки, які він потягнув, вийшли далеко за межі дріб’язкового інциденту.
Того дня мешканець Сокільця Петро Зарицький (до слова, заступник редактора районної газети і добре знаний на Вінниччині поет, член Спілки письменників) помітив, як на подвір’я зайшов місцевий восьмикласник Андрій Н., вхопив за руку його повнолітню падчерку і повів за хату. Господар вибіг надвір і вчасно зашкодив недвозначному наміру підлітка, який уже встиг скинути свої шорти і напівроздягнути дівчину (самостійно чинити опір вона не могла, тому що страждає затримкою психічного розвитку і визнана інвалідом другої групи). Зарицький відтягнув нападника від потенційної жертви і, оскільки хлопець намагався втекти, скрутив йому за спиною руки, вивів на вулицю і погукав сусідів. Через лічені хвилини він при свідках передав зловмисника родичам, звернувши увагу на його негідну поведінку, і вважав на цьому конфліктну ситуацію вичерпаною.
Але так не вважала інша сторона. Через день батьки помістили хлопця в лікарню і звернулись у міліцію з проханням порушити кримінальну справу, бо Зарицький, мовляв, завдав їхньому синові тілесних ушкоджень. Міліція відмовила, тож батьки подали заяву до Козятинського міськрайсуду, намагаючись довести вину поета в порядку приватного обвинувачення. Процес тривав довго і закінчився в липні наступного року... обвинувальним вироком. За умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження (кілька саден і синець) пана Зарицького засуджено до двохсот годин громадських робіт й стягнуто три тисячі гривень.
Однак Апеляційний суд області скасував вирок і закрив провадження у справі, відзначивши, що умисне легке тілесне ушкодження, вчинене в ході затримання злочинця, не є кримінально караним (а неправомірна поведінка Андрія Н. сумнівів у суду не викликала).
Відтак пан Зарицький вирішив домагатися через суд відшкодування завданої йому моральної шкоди і виставляє суму в 50 тисяч гривень. Відповідачем виступає держава Україна, від імені якої діяв районний суддя. Щоправда, відстояти честь і гідність та стягнути кошти виявилося набагато важче. Процес тягнувся довго, позивачу — замість того, щоб писати вірші і видавати нові книжки, — довелося понад два роки оббивати пороги спершу судів різної інстанції, потім — органів виконавчої служби.
Лише на новий 2008 рік Держказначейство перерахувало позивачу три тисячі гривень — на такому розмірі відшкодування врешті–решт зупинилося правосуддя. Щоправда, як сказав кореспонденту «УМ» Петро Зарицький, суть справи не в сумі (він планує передати гроші на церкву), а в принципі: йому вдалося відстояти власну правоту в тяганині з могутнім державним органом.