Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Наступний, 2009, рік ООН проголосила Міжнародним роком астрономії і космосу. Привід для цього більш ніж поважний — сорокарічний ювілей від дня першої висадки землян на інший космічний об’єкт — Місяць. Це сталося всього майже через дванадцять років після запуску першого штучного супутника Землі, політ якого дозволив нашій цивілізації ввійти у нову еру свого розвитку — космічну. Тепер час летить, мов ракета–носій, ледве встигаючи за швидкістю нашої думки. Поняття «нове космічне мислення» з кожним роком стає все більш актуальним.
У той час, коли світ лише готується гідно прожити Рік космосу, країни СНД уже його провели у ніч на перше січня. Випередити планету космічною ініціативою республікам колишнього Союзу допомогло ціле сузір’я ювілеїв, які є частиною їхньої спільної історії: півстолітній ювілей запуску першого штучного супутника Землі і польоту на орбіту першої живої істоти — собаки Лайки, 150–літній, 110–літній і 100–літній ювілеї відповідно Костянтина Ціолковського, Юрія Кондратюка і Сергія Корольова. Два останні видатні діячі космічної галузі, як відомо, були вихідцями з України.
Найгучніша новина минулого сезону має марсіанську прописку. На поверхні нашого вічного сусіда землянам вдалося розгледіти моря. Гіпотеза про те, що на Марсі є вода, таки підтвердилася. Правда, самих морів небагато, вони наскрізь промерзли і вкриті піщаними заносами, але вже той факт, що вони є, приніс ученим нові уявлення про фізичну матерію Всесвіту.
Спосіб, в який вдалося здобути цю інформацію, теж заслуговує на увагу. Усі «репортажі» з червоної планети земляни отримують завдяки місії запущених у 2004 році марсоходів. Спочатку передбачалося, що вони пропрацюють там усього лише 90 діб, бо, за прогнозами вчених, їхні сонячні батареї мали б швидко вкритися товстим шаром пилу і не змогли б виробляти достатню кількість електроенергії. Але, на превеликий подив фахівців, деякі ознаки зносу на «Спіриті» та «Опортуніті» з’явилися аж після 45 місяців роботи, а небезпечний для них пил успішно здувають пориви марсіанського вітру і невеликі смерчі. У результаті американська аерокосмічна адміністрація вже вп’яте прийняла рішення продовжити місію марсоходів. Цього разу — до 2009 року.
Ще одне відкриття, за попередніми прогнозами астрономів, надасть землянам рідкісну можливість прослідкувати на прикладі народження нової зірки перші етапи історії нашої Сонячної системи. А все тому (інформація групи вчених університету Джона Хопкінса), що на відстані 425 світових років від нас формується планета, подібна до Землі. На це вказує одразу кілька фактів, найважливіший з яких такий: у цій точці Всесвіту виник «теплий» протопланетний диск, значна частина якого перебуває у так званій «зоні життя». Планети, які утворюються в її межах, найвірогідніше, мають воду у формі рідини. Живильну вологу в достатній кількості їм можуть доставляти об’єкти з двох зовнішніх льодових поясів. За гіпотезою вчених, саме у такий спосіб на стадії свого формування «запасалася» водою і наша Земля. Тобто астрономи, змінюючи впродовж століть один одного на зоряному посту, можуть прослідкувати етапи становлення нашої рідної Сонячної системи. Правда, це зовсім не означає, що нова планета буде точною копією нашого космічного дому. Природа настільки багатогранна у своїй творчості, що ніколи не створює навіть двох однакових сніжинок. Про підхід до гігантських зірок говорити взагалі не доводиться.
У рік початку космічної ери (тобто теж півстоліття тому) у Харкові відкрився другий за рахунком вітчизняний Планетарій. Зоряний купол штучного неба приніс відчуття нового дому. Квартира, місто, країна, Земля — усе це складові однієї великої домівки під назвою Всесвіт. Ми — його невід’ємна часточка. Можливо, найживіша з усіх живих. Пройнявшись цією думкою, важко жити по–старому. Саме тому для землян стало звичним поняття «нове космічне мислення». У Рік космосу, за словами директора Харківського планетарію імені Ю. О. Гагаріна, президента благодійного фонду «УкрАстро» Галини Желєзняк, і на теренах СНД, і в Україні відбулися численні конференції, де вчені спробували осмислити не лише суто наукові тенденції розвитку нової ери, а й духовну, освітянську, просвітницьку.
Головний підсумок прожитого 50–річчя у цьому сенсі досить оптимістичний. Процес вивчення незвіданих далей нарешті згуртував провідні країни світу навколо спільної ідеї і приніс відчуття того, що їм дійсно нічого ділити. На зміну нестримній гонці озброєнь прийшла ера спільного освоєння Космосу, що неможливе без тісної кооперації, обміну досвідом, фінансової і технічної підтримки. Земляни все більше відчувають себе єдиною спільнотою і потребують нової загальнопланетарної ідеології. Суть її полягає в тому, що матеріальна складова нашого буття з кожним роком ставатиме все менш актуальною. І той, хто не вловить нову тенденцію, ризикує залишитися у великому програші. Людина розумна мусить обрати сковородинівський «шлях серця», відкривши всесвіт власної душі. «З біографічних даних ми бачимо, — каже Галина Желєзняк, — що всі люди, пов’язані з Космосом, жили досить скромно. І ця незвична обставина дає нам привід замислитися над тим, заради чого ми живемо, заради чого вибираємо численні багатства з надр нашої планети, підриваючи її могутність. А головне, яким чином треба перебудувати мислення людства так, аби на нашій планеті панували мир та гармонія».
Без цього, схоже, теперішні представники землян просто не матимуть майбутнього. І оскільки за всю історію нашої планети на ній з’являлася і гинула не одна цивілізація, уроки минулого на теперішньому етапі розвитку сучасної людської спільноти стають особливо актуальними. А все тому, що наростивши небувалу технічну міць, ми увірвалися у відкритий космічний простір все з тим же викривленим почуттям міри і варварським ставленням до навколишнього простору. Вже зараз на орбіті знаходиться кілька десятків тисяч об’єктів сміття у вигляді решток ракет і відпрацьованих супутників, які щомиті ризикують впасти з неба нам на голови. Це якраз той випадок, коли серце не встигає за розумом. Тому паростки нового космічного мислення дають у цьому сенсі неабияку надію. «Вже зараз існують проекти, — каже Галина Желєзняк, — які дозволять зібрати на орбіті все велике сміття і скинути його у надра Сонця. Тобто, простіше кажучи, спалити. До речі, космонавтика взагалі починалася з досить жорстких моментів, як–то вживляння спеціальних датчиків у внутрішні органи експериментальних тварин, що відправлялися на орбіту. Тепер цей процес став набагато гуманнішим, оскільки змінилося саме ставлення до життя, як найбільшої цінності у Всесвіті».
Ще одна сучасна тенденція проявилася у втомі від різноманітних яскравих шоу. Пані Галина розповіла, що в ході численних ювілейних конференцій їй вдалося поспілкуватися з президентом Міжнародної асоціації планетаріїв Мартіном Джоном. Він попросив своїх колег з СНД берегти, мов зіницю ока оптико–механічну техніку, якою оснащені їхні заклади, бо вони точніше відображають картину реального зоряного неба, ніж цифрові. Грандіозні лазерні видовища, на його думку, хоч і створюють неймовірно прекрасне враження від польоту серед зірок, але відволікають від ретельного осмислення побаченого. Істина як завжди посередині. Тобто у поєднанні яскравих шоу і пізнавальних програм, що формують нове сприйняття світу.
Рік космосу, оголошений ООН на честь сорокаріччя першого польоту землян на таємничий супутник нашої планети, схоже, став причиною справжнього «місячного» буму. Повторити першу спробу американських астронавтів готується не одна країна. Точніше вже протягом найближчого десятиліття земляни спільними зусиллями планують запустити на Місяць ракету з міжнародним космічним екіпажем на борту, але, крім спільного проекту, одразу кілька країн намагаються прокласти на супутник Землі власну місячну доріжку. Скажімо, у жовтні японці вивели на орбіту навколо Місяця власний зонд Кагуйя і в грудні приступили до активного вивчення цього космічного об’єкта. А через три тижні по тому китайці успішно запустили свій перший супутник Місяця «Чаньє–1», що стало початком реалізації триетапної програми, яка діятиме до 2015 року. Услід за японцями та китайцями, приблизно у квітні цього року, аналогічний апарат планує запустити Індія, а згодом — і Німеччина. Фахівці німецького Аерокосмічного центру вже повідомили, що у 2012 році відправлять до природного супутника Землі без допомоги інших країн Євросоюзу власний орбітальний розвідник.
Україна, до речі, теж не хоче пасти задніх у майбутній місячній гонці. На початку осені в Євпаторії відбулася всеукраїнська космічна конференція, на якій наші вчені висловили повну готовність приєднатися до всіх програм освоєння найближчої сусідки по Всесвіту. На їхню думку, світ може зацікавитися не лише потенціалом вітчизняних конструкторських бюро, академічних інститутів та підприємств космічної галузі, а й можливостями ракети–носія «Дніпро», якій після відповідного доопрацювання цілком під силу доставляти на Місяць до 300 кілограмів вантажу. Перевага нашого апарата над іншими, за інформацією Аерокосмічного порталу України, у високій надійності і порівняно низькій собівартості польотів.
Місячна гонка стала актуальною для землян не випадково. Ні для кого не секрет, що природні ресурси нашої планети тануть, мов сніг під весняним сонцем, тому пошук корисних копалин на інших космічних об’єктах (у тому числі й альтернативних джерел енергії), з кожним роком стає все більш актуальним. Особливо у цьому сенсі цікава унікальна місячна речовина альмініт. З нього можна видобувати гелій–3 — паливо для майбутніх станцій, які перетворюватимуть ядерну енергію на електричну. «Контейнера однієї ракети, — каже Галина Желєзняк, — достатньо для того, аби на цілий рік забезпечити енергією таку високорозвинену країну як США. Тому видобування альмініту на Місяці зможе вирішити енергетичну кризу на Землі».
Словом, космічна ера, що розпочалася півстоліття тому, успішно триває. При цьому нові можливості, які відкрилися перед людством, вимагають зовсім іншого рівня відповідальності за все, що відбувається навколо. Інакше початок може стати кінцем. Так було вже не раз. Але хочеться вірити, що нам пощастить більше.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
