Художниця Гаяне Атаян: Програвши суди, я виграла ситуацію

Кілька років тому мистецькі кола України здригнулися від безпрецедентної за своїм розмахом афери, жертвою якої стала відома художниця Тетяна Яблонська. У музеї Російського мистецтва в Києві за підтримки Дмитра Табачника було відкрито художню виставку «З приватних колекцій», одним із організаторів якої була галерея «Естамп». Резонанс від цієї події був досить несподіваним: виявилося, що ледь не чверть представлених в експозиції картин — підробки. Жертвами фальсифікаторів стали метри українського живопису ХХ століття — Тетяна Яблонська, Володимир Костецький, Сергій Григор’єв... Але спроби вказати організаторам на цю, м’яко кажучи, невідповідність дійсності наштовхнулися на шалений спротив з боку кураторів виставки. Останні доводили: всі представлені роботи є оригінальними! Й затято ігнорували обурення, зокрема, Тетяни Нилівни Яблонської, яка не бажала, щоб її прізвищем підписували підробки. Тетяна Нилівна, а згодом, після її смерті, дочка Гаяне зверталися до судів. Але, на жаль, усупереч здоровому глузду, рішення Шевченківського суду було не на їхню користь. Гаяне вирішила шукати справедливості за межами України й восени минулого року документи цієї справи були передані до Страсбурзького суду. А зовсім нещодавно про цю історію згадав інший її учасник — Дмитро Табачник. Ви думаєте, Дмитро Володимирович, нехай і з запізненням, спробував перепросити за той прецедент або хоча б його якось пояснити? Навпаки... В інтерв’ю журналу «Антиквар» колишній гуманітарний віце–прем’єр просто образив уже нині покійну Яблонську та її доньку. Щоправда, не називаючи прізвищ. Але про кого так «чемно» відгукується пан Табачник, зрозуміли всі, натяк більш ніж прозорий: «...после одной выставки живописи из частных коллекций, — цитуємо інтерв’ю, що називається «Дворяне с мещанами не стреляются»(!!!), — неврастеническая дочь очень известной украинской художницы устроила гнусную истерику по поводу того, что работы её матери, которые экспонируются на выставке, не являются подлинными». У такому ж дусі пан Табачник продовжив свої розмірковування на тему оригіналів та підробок у мистецтві. А ми вирішили, що буде справедливо, коли його «високомистецькі» тези прокоментує Гаяне Атаян.

Особливості правосуддя по–українськи

— Гаяне, хочу почати з рішення суду, яке було прийняте не на вашу користь і яке змусило вас шукати справедливості у Страсбурзі. Зараз, осмисливши все, що відбулося, можете сказати, чому вердикт був саме таким?

— У тому процесі ми зіштовхнулися з абсолютним нехтуванням і законодавчими нормами, і здоровим глуздом. Експертизу картин зроблено не було, думку начебто автора, моєї мами, суд не врахував. Мистецтвознавці, які серйозно займалися творчістю Яблонської, надали мені фахові оцінки спірних картин, але й цього суд не взяв до уваги. Більше того, коли проходив судовий процес, художник Олександр Шульган побачив ці картини по телевізору і впізнав у роботі, яку приписували Яблонській, свій студентський етюд. У 1995 році його майстерню обікрали, з приводу цього пограбування було порушено кримінальну справу... Але і заяву Шульгана суд проігнорував. Хоча міг би поцікавитися цією історією, взяти свідчення у пана Шульгана, взяти на експертизу його роботи, порівняти з тією картиною, яку він впізнав. Та нічого цього зроблено не було. Будь–яка інформація, яка йшла з нашого боку, просто відкидалася. А тому, що йшло з того боку, вірили всліпу... Я розумію, у чому річ. Адже тут ідеться про великий бізнес, а я їм перейшла дорогу. Але мене у цій історії обурює, насамперед, те, що так принизили художників.

— Чи починали б ви цю справу, якби знали, що рішення буде саме таким?

— Безперечно. Програвши суди, я, фактично, виграла ситуацію. Адже з того часу підробок Тетяни Яблонської я не зустрічала. Можливо, десь вони і є... Але фактів легалізації — відкрито виставити і зробити репродукцію — не бачила. Люди звертаються до мене, показують роботи, що приписуються мамі. Останнім часом це здебільшого оригінали, підробок нема, і мене це дуже тішить. По Тетяні Яблонській порядок наведено.

— І декого це дратує...

— Ця історія зачепила багатьох, та й антикварний ринок загалом. Судовий процес багато чого проявив і позначив, саме в цьому я вбачаю його сенс і для мене, і для суспільства. Ось і в цьому інтерв’ю пан Табачник говорить, що картини куплені у художниці. Чому ж вони не доводили це в суді? Ми не знали навіть прізвищ людей, які є власниками тих робіт. Ніхто не захотів надати картини для незалежної експертизи... Наші суди мене вже не цікавлять. Я чекаю на відповідь зі Страсбурга: чи приймуть мою справу до розгляду? Я готова чекати, готова жити з цим все життя. Але для мене важливо, що і вони з цим житимуть.

Закон про авторське право. Теорія без практики.

— У тому інтерв’ю Дмитро Табачник не обороняється, він атакує. «Доходило до того, — говорить він, — что нас уверяли в подлинности тех полотен, которые писались автором после нескольких инсультов. Выходило, что человек, который не в состоянии удержать в руках чашку, пишет метровые пастели. Не хочу называть имена этих потомков, но их мышиная возня не делает им чести...»

— Як це абсолютно чужа людина, що ніколи не була в нашому домі, дозволяє собі таке говорити... Які декілька інсультів, що це за «не могла тримати в руках чашку», про які «метрові пастелі» взагалі йдеться? Так, мама була прикута до інвалідного візочка, але вона писала до останнього дня, перевчившись працювати лівою рукою. Її твори того періоду були невеличкі за розмірами, аж ніяк не «метрові», та й називати пастелі полотнами є вкрай безграмотним, бо пастеллю працюють на папері. У Києві були дві персональні виставки, де експонувалися ці роботи, люди ходили по декілька разів. Там дотик неба, дотик душі — там така краса... Як можна стверджувати, що це не роботи Яблонської? Так що, виходить, що я і моя мама — шахраї? Мені нема в чому виправдовуватися... Але якщо їм потрібно — нехай запитають у мистецтвознавця Олександра Федорука, в учнів Тетяни Нилівни, які приходили до нас. Невже Табачник думає, що якщо Тетяна Нилівна була прикута до інвалідного візка, то біля неї не було людей? Взагалі, не існує ніякого зв’язку між пізніми пастелями Тетяни Яблонської та підробками з приватних колекцій.

— Пані Гаяне, а чому, на вашу думку, пан Табачник вирішив познайомити нас зі своєю позицією зараз? Адже з тієї злощасної виставки минуло вже майже чотири роки...

— Цей агресивний напад може означати, що йдеться про певні бізнесові інтереси. До речі, на тій виставці експонувалися і картини з колекції Дмитра Табачника. Так що теми для роздумів є. Тим більше, що недавно в одному зі своїх телеінтерв’ю Табачник відмовився розповісти про свою колекцію, пославшись на те, що це його приватна справа.

— До речі, той безпрецедентний випадок із лже–Яблонською продемонстрував ще й теоретичне, але не практичне існування нашого закону про авторське право. Згідно з яким для того, щоб експонувати картини, треба отримати на це дозвіл в автора чи його правонаступників...

— Так, цей Закон був прийнятий ще в 1993 році, але він практично не діє. Щоб виставити або репродукувати картину, треба отримати дозвіл або в самого художника, або ж у його правонаступників. Навіть якщо автор подарував чи продав роботу, й вона фізично не належить сім’ї, авторське право залишається за автором чи його правонаступниками протягом 70–ти років після його смерті. Організатори тієї виставки порушили це право. Через це потрапили в халепу й самі колекціонери. Бо якби вони запитали, чи можна виставляти ці роботи, то відразу б з’ясувалася неоригінальність робіт Яблонської, Костецького, Григор’єва. Якщо художник не має дітей — треба звертатися до фахівців.

Хоча проблема з експертизою у нас стоїть дуже гостро. Про це навіть Табачник говорить... Бажано, щоб функціонували декілька експертних центрів, між якими існувала б здорова конкуренція, щоб до справи залучалися фахівці високого рівня й, головне, з незаплямованою репутацією. А по творчості українських художників я б радила звертатися, перш за все, до Національного художнього музею України. Бо там працюють люди, які мають перед очима еталонні взірці творів цих художників.

Китай нам допоможе

— Де зараз зберігаються картини Тетяни Яблонської?

— Мама працювала дуже багато і картин також залишила багато. Її твори зберігаються в Третьяковській галереї у Москві, у Національному художньому музеї України, в багатьох інших музеях і приватних колекціях. Дещо маємо й ми у родинній колекції. До речі, я дуже тішуся з того, що Національний художній музей відкрив зал українського мистецтва другої половини ХХ століття. Протягом тривалого часу експозиція закінчувалася 30—40–ми роками, а далі була порожнеча, яка тепер ось заповнена. Хоч однією роботою, але художники першого ряду там представлені.

— Наскільки мені відомо, спадщина Яблонської досить мобільна — картини виставляються по різних містах України.

— За останні два роки по містах України було декілька виставок творів Яблонської. До Чернігова їздили твори зі збірки Національного художнього музею. Але здебільшого подорожувала родинна колекція. Виставки з колекції сім’ї були в Житомирі, Черкасах, Донецьку, Маріуполі, двічі — в Одесі, двічі — в Чернігові. Деякі роботи Тетяни Нилівни я возила до Китаю... Велика ювілейна виставка була в Національному художньому музеї, я й надалі прийматиму хороші пропозиції від музеїв. Дуже хочу, щоб видавалися книжки про Тетяну Яблонську, але зараз все ж таки мушу розгрібати це сміття. Та й для книг треба ходити і шукати спонсорів, або ж звертатися до держави, а вона в нас бідна–нещасна... Великий альбом про мамину творчість зараз готується до друку в Китаї. Тож маю надію: якщо альбом буде вдалий, запропоную китайському видавництву зробити україномовну версію.

ДОСЬЄ «УМ»

Гаяне Атаян. Донька Тетяни Яблонської.

Закінчила Київський художній інститут (тепер — Академія), майстерню станкового живопису під керівництвом професора Віктора Шаталіна.

Член Спілки художників України з 1986 року. Мала персональні виставки в київських галереях «Грифон», «Ірена», «Л–Арт», «Місто N», «Тадзіо», Київському музеї російського мистецтва. Роботи художниці зберігаються у Київському музеї російського мистецтва, художніх музеях Запоріжжя та Хмельницького, Музеї Дракона на острові Тайвань, у приватних колекціях в Україні та за кордоном.

ПРЯМА МОВА

Людмила Міляєва, дійсний член Національної академії мистецтв, доктор мистецтвознавства:

— Пастелі Яблонської — витвори мистецтва найвищої якості, підсумок усієї її творчості. Піддавати сумніву авторство тотожно замаху на вбивство. Можна захоплюватися мужністю художника, який, долаючи хворобу, працював до кінця. Можна дивуватися невігластву людей, які беруть на себе сміливість підтверджувати та піддавати сумніву авторство творів мистецтва, маючи про них лише віддалене уявлення.