Ну хто не пам’ятає гоголівської Оксани з різдвяної ночі! Великі променисті очі, лукава посмішка, сміх і жарти — ми бачимо красуню щоразу, як переглядаємо чорно-білий фільм «Ніч перед Різдвом», знятий Олександром Роу 1961 року. Образ Оксани на екрані втілила українська актриса Людмила Мизнікова, тепер Бєлінська. Не будемо рахувати роки, що розділяють теперішнє і нинішнє, а просто завітаємо до гостинної господи Людмили Миколаївни. Духмяний запах пирога, глечики і прабабусині млинки для кави, крісла з вигнутими спинками — тут мешкає наша актриса. Вона щось говорить-говорить, плівка крутиться, а потім — посмішка — неймовірно! — та ж сама, що запалює вогники в очах, точнісінько як у кіношної Оксани. Вічне, кажуть, часу не підвладне...

Цього разу Центр сучасного мистецтва при НаУКМА , який завжди симпатизував передовій думці, подивував навіть тих, хто цю родзинку розпізнав давно. На ініційованій Шведським інститутом та Шведською спілкою ремесел і дизайну виставці «Дизайн для кожного тіла» експонуються предмети, адресовані, зокрема, і людям із нестандартними фізичними параметрами. Тобто користуватися ними зручно не лише середньостатистичній «здоровій» людині, а й вагітним, ревматикам, людям із розладами зору чи обмеженою рухливістю. Кілька десятків експонатів, спроектованих за правилом «універсального дизайну», не залишають жодних сумнівів у тому, що до нестандартних людей можна і варто ставитися з повагою будь-де: вдома, на вулиці, на роботі, в театрі...

Тридцять років тому в місті Ужгород у сім'ї Муржів народилося дитя, якого батьки нарекли Шандором. Оточений змалечку музикою, він рано проявив свій абсолютний музичний слух. Це не дивно, бо ще його дід працював головним скрипалем і капельмейстером у герцога. І батько теж чудово грає на скрипці. Хлопчика в 9 років віддали на навчання в Центральну музичну школу при Московській державній консерваторії. Шандору поталанило з педагогом — він навчався у класі професора Ірини Бочкової, під керуванням якої закінчив ще й консерваторію й аспірантуру при ній.

Нова правда кібер-панку звучить так: світ тримається не на трьох китах, а на далекому сервері. Відтак глобальність катастроф переосмислюється: якщо одного дня Венеція таки піде під воду, а Японія перетвориться на високотехнологічні руїни, безсилі перед землетрусами, — це ще не апокаліпсис. А от якщо накриється мультиюзерний домен — масштаб і наслідки цієї катастрофи погасять сонце.