Бог любить трійцю

      Чемпіон України — харківський «Локомотив» — залишився єдиним представником України в єврокубках, хоча стартували троє. «Залізничники», маючи досить високий рейтинг, почали боротьбу з 1/8 фіналу Кубка топ-команд. Тоді в першому матчі на майданчику чеського «Їхістроя» харків'яни програли у п'яти партіях — далося взнаки поступове входження в сезон. Проте вже в матчі-відповіді у рідних стінах наші волейболісти не дали підстав засумніватися у своєму класі, здобувши реванш — 3:0. Для того, щоб утретє поспіль потрапити у «фінал чотирьох», харків'янам залишалося здолати опір іспанського «Ельче», у складі якого вистачає «збірників» із різних країн.

      І знову довелося розпочинати в гостях, де суперникам, як відомо, і стіни допомагають, і взагалі, на Піренеях майже за визначенням не буває слабких команд у ігрових видах спорту. Нагадаємо, що «Локомотив» 21 грудня обіграв «Ельче» в чотирьох партіях — 3:1 (28:26, 21:25, 25:21, 25:21). Після чого в рідному «Ювілейному» слід було поставити «знак оклику». Незважаючи на рахунок першого матчу, завдання було не з простих. Тим більше, що доля підготувала нашій команді важке й сумне випробування. Напередодні повторного поєдинку в головного тренера «залізничників» Сергія Побережченка померла мати, і він не зміг бути разом із підопічними у відповідальний момент. Але хлопці з гідністю вийшли з важкої психологічної ситуації, перегравши суперника за сценарієм свого наставника і віддавши гостям, як і в Ельче, лише другу партію — 3:1 (25:23, 21:25, 25:16, 25:21).

      Якщо іспанці діяли на межі можливого, то «Локо» міг у будь-який момент додати, тим більше, що на боці харків'ян була 3-тисячна підтримка уболівальників. Слобожанські фани, до речі, з властивим їм максималізмом вважають, що саме цього року почесний єврокубковий трофей таки повинен уперше в історії незалежного українського волейболу приїхати до них.

      Одним із чинників на користь перемоги «Локомотива» в євротурнірі може бути місце проведення «фіналу чотирьох» — у попередні роки харків'яни змагалися у вирішальних квартетах на чужих майданчиках, а цього разу президент клубу Євген Щербина робить усе можливе, аби фінал Кубка топ-команд приймав саме Харків. Інфраструктурних та фінансових перешкод для цього вистачає. Але не даремно ж у нас полюбляють казати, що Бог любить трійцю. У 2002 році наші чемпіони в Польщі були в четвірці останніми, минулого року в Голландії поступилися лише в фіналі. А тепер, коли команда довела, що й після смерті свого багаторічного наставника Леоніда Ліхна не лише зберігає традиції, а й прогресує, варто, вочевидь, спробувати нарешті заволодіти почесним трофеєм, чому суттєво сприяла б підтримка своїх уболівальників.

      До речі, цього сезону прийняття вирішальної стадії Кубка топ-команд є менш матеріально обтяжливим, оскільки титульним спонсором турніру стали «Австрійські авіалінії». Хоча, можливо, від співпраці з таким спонсором зиск має лише Європейська конфедерація волейболу.

      З можливих суперників «Локомотива» у «фіналі чотирьох» станом на вчорашній ранок був відомий лише один. Португальський клуб «Кастело да Майя» двічі у трьох партіях переграв угорців із клубу зі складною назвою Vegyesz Kazincbarcika. Португальська команда, укомплектована, зокрема, латиноамериканськими легіонерами, добре відома черкаському «Азоту», який двічі перегравав її в попередньому розіграші Кубка топ-команд. Двох інших суперників «Локо» 13-14 березня можна передбачити без особливих проблем, адже австрійський «Вассеркрафт» з Іннсбрука в першому поєдинку виграв 3:0 на майданчику словацького «Кальцита», а румунський «Дельтаконс» (Тулча) таку ж переконливу фору забезпечив собі в домашньому матчі з болгарським клубом «Лукойл-Нафтохімік».

      Не виключено, що аргументи португальців, австрійців та румунів щодо прийому «фіналу чотирьох» переважать, але сьогоднішньому «Локомотиву» не бракує досвіду гри при вороже налаштованих трибунах. І все ж віриться, що національна федерація та Держкомспорт сприятимуть приїзду почесного єврокубкового трофею у Харків. Принаймні це було б не зайвим до додаткового поштовху в очевидному прогресі вітчизняного волейболу — до речі, олімпійського виду спорту.