Юда в обличчі сучасника

Вірменський кафедральний собор у Львові, занесений у реєстр світової культурної спадщини ЮНЕСКО, є одним із небагатьох уцілілих (після численних війн та революцій) будівель міста, що «пам’ятає» останніх галицьких руських князів, козацьких гетьманів, великих українських письменників та політичних діячів. Саме кафедральному собору зобов’язаний своєю знаменитістю львівський художник Генрік Розен (1891—1982). Дотепер неясно, чому в 1927 році ієрархи вірменської церкви запросили саме його розписати внутрішні стіни вірменського кафедрального собору. Адже тоді у Львові перебувало чимало іменитих митців.

Коли в 1929 році Генрік Розен закінчив роботу, перші парафіяни заціпеніли від побаченого. Уявіть себе на місці віруючого, який на стіні бачить святих апостолів із обличчями відомих сучасників. Так, у величезній надвівтарній картині–діорамі «Таємна Вечеря» легко впізнавалися: художник Ян Матейко, письменник Адам Чарторийський, учений Володимир Дзедушицький, викладачі львівського університету Тадеуш Федорович, Стефан Свежавський, Іоанн Шептицький (батько митрополита Андрея Шептицького), а в образі св. Іоанна Богослова (улюбленого учня Ісуса Христа) художник Розен зобразив самого себе. На інших фресках собору були портрети українського греко–католицького митрополита Андрея Шептицького і вірмено–католицького митрополита Йозефа Теодоровича.

Львівський мистецтвознавець Галина Глембоцька стверджує, що фрески написані в стилі західного модерну, з використанням елементів вірмено–візантійського орнаменту. Розпис середньовічного храму у традиціях сучасного стилю «модерн» є сміливим навіть для новітнього бачення мистецтва. Багато людей, зацікавлених переказами про екстраординарні малюнки собору, приїздять навіть з–за кордону. Одна із загадкових оповідок пов’язана з картиною Розена «Таємна Вечеря» і останнім настоятелем кафедрального собору, вікарієм Діонісієм Каетановичем. На фресці він зображений передостаннім із правого краю, в образі апостола Матвія Євангеліста. Діонісій Каетанович був директором львівської гімназії, настоятелем кафедрального собору, заступником голови львівської вірменської громади, редактором газети і — нарешті — став адміністратором Львівської вірменської митрополії. Львівський митрополит Йозеф Теодорович висунув Каетановича на посаду вікарія, тобто свого заступника.

Однак сміливі ідеї нового вікарія подобалися не всім. Протистояння виявилося при обранні нового львівського митрополита замість померлого у 1938 році Йозефа Теодоровича. Під час таємного голосування кандидат Каетанович одержав усього 11 голосів із 18. Святий престол у Римі теж не поспішав затвердити Каетановича митрополитом галицьких вірмен. Невдовзі почалась війна і функції стосунків вірменської церкви із Римом тимчасово були покладені на митрополита Української греко–католицької церкви Андрея Шептицького. Під час ІІ Світової війни вікарія кілька разів арештовували різні сторони воєнного конфлікту, причому щоразу за доносом невідомого інформатора! Вперше — німецьке гестапо в 1943 році, коли він переховував у вірменському соборі євреїв. Тоді йому допоміг уникнути вірної смерті митрополит Андрей Шептицький, який вніс за його звільнення величезну грошову заставу. Востаннє Каетановича заарештувало радянське НКВС у 1945 році — за «колаборанство» й «нацистську пропаганду» серед пастви. На жаль, рятувати його було вже нікому.

До сьогодні залишається невідомим ім’я інформатора, який постійно доносив на вікарія. Львівський архів гестапо, вивезений німцями при відступі, зник, а архів НКВС у Москві поки недоступний для досліджень. Утім звернемося до картини «Таємна вечеря» у кафедральному соборі. Спершу бачимо там одинадцять апостолів, одягнених у білі туніки, за столом обабіч Ісуса Христа. І тільки коли наш погляд звикне до тьмяного освітлення собору, помітимо з правого краю ледь тінь дванадцятого апостола. Він у чорному вбранні й майже зливається з темними боковими орнаментами. Обличчя зрадника художник не розкриває. Юда начебто відвернувся, ховаючись за спиною апостола Матвія Євангеліста.

І тут — найцікавіше! На фрагменті картини ми виразно бачимо, що апостол Матвій (в образі якого зображений сам вікарій Каетанович) стоїть у півоберта зі схрещеними на грудях руками (знак прихованості або таємничого характеру), прикриваючи собою Юду. Матвій добре знає, хто серед них ренегат, але за якоїсь важливої життєвої обставини захищає його від усіх! Не залишає сумнівів також те, що людина за Каетановичем знайома і близька йому. Художник теж добре знав перевертня, але не побажав розкрити імені, водночас дав нам ключ до розгадки, натякаючи на те, що недруг — відома в суспільстві людина, і його слід шукати серед близького оточення вікарія. Художник забрав розгадку з собою в могилу. Однак з точністю, що межує з містикою, за десятки років до фатальних подій у житті Діонісія Каетановича, художник Розен примітив грядуще зрадництво в оточенні вікарія, розмістивши саме за його спиною біблейського зрадця й інформатора Іуду на найзагадковішій фресці у вірменському кафедральному соборі Львова.

Самвел АЗІЗЯН