Олександр Житник: «Перш ніж учинити суїцид у цій покинутій хаті, Юрій, судячи з усього, переніс глибокі душевні муки». (Фото Яни ХОЛОДНОЇ. Спеціально для «України молодої».)
«Я, Вихідець Ю., пишу в тверезому розумі й у світлій пам’яті. Пробачте мені. Мені вже втрачати нічого, я вчора все втратив. Життя не навчило, як треба жити. Я цього не переживу, може, так буде краще. Пробачте, Вадиме, Рома, дружина, батько, мама, брат, сестро. Я вас дуже люблю». Таке передсмертне послання видряпав на стіні давно покинутого будинку на безлюдному хуторі 31–річний убивця перед тим, як накинути собі зашморг на шию.
— Якось після похорону молодої жінки, яку збила машина, у нас із Юрою була розмова про те, що за гріхи батьків розплачуються їхні діти, — зітхає Валентина, що залишилася вдовою з двома малолітніми дітьми. — Батько тієї жінки колись убив людину. І чоловік сказав тоді, що дорослі за все повинні відповідати самі. Тому, коли він зник із дому після вбивства, я відразу зрозуміла, що живим ми його не знайдемо — він усі свої гріхи вирішив забрати з собою.
Юрій і Валентина вже два роки формально були розлучені. Але продовжували жити разом, вели спільне господарство, будували плани на майбутнє. Головою в сім’ї була дружина. Вона визначала, як кажуть, життєву стратегію. Та все ж іноді кермо влади намагався брати у свої руки чоловік. Іноді — це коли випивав. Тоді всім місця мало було. Юрій міг і за ніж схопитися, щоб поганяти сім’ю. А наступного дня клявся–божився, що нічого не пам’ятає, за голову хапався: «Я землю гризтиму, тільки пробачте менi». Валя каже, таке з ним почало коїтися після того, як його побили якісь хлопчаки. Два дні лежав удома, не піднімаючись, відтоді почала «планка западати», коли випивав. Не можна йому було пити. Тверезого ж хоч до рани прикладай. Працьовитий, слухняний, розсудливий. І в чому була впевнена Валентина, так це в тому, що чоловік ні за яких обставин не візьме грошей на випивку і нічого не винесе з дому. Тому вона ніколи не ховала гроші від чоловіка. Вони обоє працювали, як прокляті, не знали ні вихідних, ні свят. Тримали декілька корів, багато поросят, все копійку до копійки складали. За вісім років назбирали 26 тисяч гривень. Були у них плани купити автомобіль. Навіть гараж почали будувати. Старший син розповідає, що мріяли вони то одну модель купити, то іншу, то взагалі спочатку придбати трактор, щоб із сапками на городі не стояти, заробити на ньому, а потім уже й машину взяти. Через ті гроші все й сталося. Якби була Валентина того дня вдома, могло б подвійної трагедії й не бути. Але вона, найнявши колгоспний КамАЗ, поїхала на цукровий завод в інший район, щоб привезти худобині жому на зиму. Поїхала на ніч, щоб із самого ранку поставити машину під завантаження. Діти якраз поїхали до бабусі з дідусем до Лебедина на канікули, а Юрій, який залишився сам, вирішив надвечір заглянути в сільський бар.
Достовірно відновити події 29 жовтня вже не вдасться. Тільки опівночі Юрій подзвонив дружині на мобільний і, заплітаючись, сказав:
— Я застав у хаті злодія, він забрав наші гроші, я його убив.
І почав прощатися з дружиною. Валя не повірила в таку маячню і порадила Юрію проспатися. Але коли через деякий час сама набрала його номер, і чоловік не відповів на її виклик, зрозуміла, що трапилося щось жахливе і живим вона його вже навряд чи побачить. А вранці сусіди виявили на подвір’ї сім’ї Вихідців скривавлений труп невідомого чоловіка. Його обличчя було настільки знівеченим, що нещасного ніхто не міг впізнати. І лише коли міліція встановила, з ким Юрій зустрічався того вечора в барі, труп було ідентифіковано. У загиблому від численних ударів одна сільська пенсіонерка впізнала 44–річного сина Сергія.
Сергій повернувся до матері після розлучення з дружиною приблизно рік тому. Довгі роки чоловік проживав у Полтаві, в село навідувався нечасто, та й, переїхавши до матері, ніде не з’являвся, люди встигли забути його, тому ніхто і не впізнав убитого. Юрій теж не дружив із Сергієм, ніколи додому не запрошував. Чому того вечора малознайома людина опинилася в їхній хаті? Валентині розповідали, ніби її чоловік, випивши в барі, похвалився, що майже вже зібрав потрібну суму для купівлі машини. Це почув Сергій, який теж тут випивав. Напевно, й вирішив «пошукати клад».
— Потерпілого раніше притягували до кримінальної відповідальності за крадіжки, тому не можна виключати цю версію, — каже виконувач обов’язків першого заступника начальника Зіньківського РВВС Полтавської області майор міліції Олександр Житник. — Як нам удалося з’ясувати, Юрій залишив бар хвилин на десять раніше Сергія, тобто спочатку він його до себе не запрошував. Хоча, можливо, це відбулося вже на вулиці, без свідків.
Пізніше батьки Юрія повідали невістці, що син прибігав до них після вбивства, розповідав, як усе відбулося. Мовляв, Сергій прийшов до нього додому і запропонував додати. Оскільки випивки в будинку не виявилося, господар вийшов із хати на кілька хвилин, щоб роздобути пляшку (де саме він її роздобув, залишається нез’ясованим. — Авт.). І вже за випивкою йому стукнуло в голову перевірити, чи на місці гроші, відкладені на покупку автомобіля. Він кинувся в спальню, вийняв шухляду з тумбочки. Заповітної коробки з грошима не було. Старенька бабуся, що майже не ходила і залишилася тепер під опікою Валентини, чула, як Юрій кричав на весь двір: «Куди ти гроші дів? Віддавай гроші!» Потім він і до неї в літню кухню заходив, розповідав, що накоїв, прощався і говорив про те, що дуже любить дружину і дітей, проте жити не буде. Але старенька так нічого і не зрозуміла, що насправді трапилося.
— Як розповідали батьки Юрія, він їх обійняв, попрощався і сказав, що у в’язницю не сяде і жити не буде, — плаче Валентина. — «Валя не пробачить мені цього, — казав він. — Це через мене сім’я позбулася всього, що у нас було». Він так любив сім’ю! І вирішив сам піти з життя, тільки б не бачити наших страждань і не чути докорів. Батько Юрія намагався його утримати, але він вирвався і втік у ліс, що поряд. Юрій навіть не пробував замести сліди злочину і, на жаль, не здогадався пошукати гроші, що нібито пропали. Гроші виявила Валентина, повернувшись додому наступного дня під обід із машиною жому. Коробка стояла на тумбочці біля газового котла в коридорі. У ній було рівно 26 тисяч гривень. Жінка припускає, що непроханий гість за відсутності чоловіка знайшов гроші й сподівався непомітно їх винести, коли господар уже нічого не розумітиме. Але за кревні, накопичені такою тяжкою працею, Юрій готовий був убити злодія. І таки убив.
Сергій помер у результаті внутрішньої кровотечі, отриманої від численних побоїв.
Четверо діб співробітники районної міліції, рідні й жителі довколишніх сіл розшукували Юрія. Надії на те, що знайдуть його живим, практично не було. Якби він думав сховатися від розплати, то забрав би з дому документи і гроші, що лежали окремо від основної суми. Але взяв тільки блок дешевих сигарет «Дукат». Якби був живий, то відповів би на дзвінки близьких йому людей, але виклики йшли, а телефон наполегливо мовчав. Валентина, утираючи сльози, розповідає, що після зникнення чоловіка їй снилося, ніби вона знаходить його, проте додому забрати не може. А свекрусі напередодні трагедії наснилися три галоші. Дві вона наділа, а третю чомусь залишила, не взяла з собою. Троє дітей у неї було, а зараз залишилося тільки двоє. Ось тобі й сон у руку. Самогубця випадково виявив мисливець, до речі, колишній співробітник міліції, на порожньому хуторі, кілометрів за десять від села, в якому мешкав Юрій. Заєць побіг у бік напіврозваленої хати, а людина з рушницею пішла слідом. Вікно було вибите, і мисливець побачив жахливе видовище.
— Після того, як через три дні пошуків Юрія його батьки випадково знайшли біля своєї хатини загублений телефон сина (він задзвонив за декілька метрів від стежини в той час, коли вони проходили поряд), стало зрозуміло, чому з ним немає зв’язку, — продовжує Олександр Житник. — На мобільнику було шістдесят вісім викликів. Обірвалася остання ниточка надії. У хаті, в якій Юрій учинив суїцид, ми виявили безліч недопалків, що свідчило про душевні муки людини перед смертю. І прощальну записку на стіні, видряпану чимось гострим.
— Коли ми з Юрієм сварилися, він казав: «Коли–небудь я піду і нічого не візьму, все залишу вам», — зітхає Валентина. — Так і зробив. Інакше він не міг вчинити. І хай говорять люди тепер, що хочуть, я одне знаю: мій чоловік захищав свою сім’ю. Але не знайшлося поряд людини, яка утримала б його від фатального кроку. Думаю, суд його виправдав би. А зараз що? Гроші є, але немає батька у дітей, у мене не стало опори в житті. Я плачу, а хлопчики мене заспокоюють: «Ти повинна жити заради нас». Ось живу, зараз піду поратися по господарству. Але навесні продам усю живність, хату, додам виручку до зібраної суми, і переїдемо до Лебедина, до моїх батьків. Адже я міська сама, познайомилася з Юрієм у технікумі, в якому разом училися на зоотехніків. У його селі пообіцяли нам роботу, сюди і приїхали. Та так і не встигли попрацювати за фахом — колгоспу, що розпався, зоотехніки не були потрібні. А жити треба було. Упряглися в домашнє господарство. Начебто стали трохи на ноги. А ґрунт ураз узяв і пішов з–під ніг.
Як сказав Олександр Житник, кримінальну справу в цьому випадку буде закрито. Проте в районній прокуратурі й у міліції чекають результатів більш ніж півтора десятка експертиз із Науково–дослідного експертно–криміналістичного центру УМВС України в Полтавській області. Вони повинні пролити світло на обставини цієї життєвої драми.
P. S. За сприяння в підготовці цього матеріалу автор дякує співробітникам Центру зв’язків із громадськістю УМВС України в Полтавській області.
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
