(PHL.)
Втомливий шлях до Віфлеєму, суєта і переповнені оселі довкола. Довелося народитися в убогій стайні. І потім бути відкинутим людьми. Різдво — найсвітліший день для заплаканих, голодних, забутих, дивних, відкинутих суспільством. Христос прийшов у світ серед ночі, у печері на околиці Міста хліба (саме так перекладається назва Віфлеєм). Він поділився з нами самим собою, як хлібом. Син Божий зійшов згори, щоб люди змогли піднятися до небес. По суті, це Різдво кожного з нас: нагода для відкриття і дбайливого зрощення в собі сердечної теплоти. Адже заповідано: «Станьте, як діти». Це день, коли кожен віднаходить себе справжнього — виноградину у ясному гроні на вічноживій Лозі. Чи впустимо Ісуса у свої домівки?
З Різдвом Христовим розпочалася нова ера літочислення. Утім немає жодного історичного документа, де була б вказана точна дата народження Ісуса. Свято стали відзначати у Римі через кілька століть після події. Можливо, поштовхом послужили торжества ідолопоклонців на честь Сонця. 25 грудня 274 року кесар Авреліян проголосив Сонце головним покровителем Римської Імперії. Це був час зимового сонцестояння, коли після тривалого спаду сонячних годин і панування зимових сутінок настає «поворот» сонця: дні починають довшати. Сонце ніби народжується заново. Християни визнають Ісуса духовним Сонцем Правди, яке освітлює духовний і душевний світ, розганяючи морок омани. Отож приурочили свято Його народження до природної дати видимого небесного світила.
Історія Божого народження детально описана в Євангелії. Діва Марія чекала сина, якого Бог обіцяв їй через ангела. Саме в той час римський кесар Август захотів довідатися, скільки людей живе в його царстві, щоб знати, скільки збирати податків. Кожен мусив піти до того міста, звідки походили його предки, і там записатися. Старий Йосиф і Діва Марія мали йти до Віфлеєма, оскільки були з роду Давидового. Прийшли туди надвечір стомлені, місто ж було переповнене людьми, котрі прибули для перепису. В убогій печері вночі народився Ісус Христос. Божа Мати сповила його і поклала до ясел із сіном.
Історія Божого народження змальована в українських християнських колядках:
Не в царських палатах
Сина породила,
А поміж бидляти
В ясла положила...
А нині, по двох тисячах років, ми одного з зимових вечорів запрошуємо Дитятко у свою душу, як у глибоку печеру, — щоб освітило нас своїм народженням. Тиша, потріскує свічка. Лунає різдвяний дзвоник, ніжна музика Неба. І високо над нами — Зірка–дороговказ.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
