Жив так, щоб подобалося

04.01.2008
Жив так, щоб подобалося

Відомий актор Олександр Абдулов помер учора о 8.20 у московському Центрі серцево–судинної хірургії ім. Бакулєва, куди його госпіталізували напередодні Нового року. Про цю втрату першим повідомив Сергій Вольтер, заступник директора театру «Ленком», в якому працював Олександр Гаврилович. Абдулову було всього 54 роки...

 

Усі знали про хворобу кінозірки. Цього літа під час зйомок у Балаклаві в нього несподівано загострилася виразка шлунка. Актора негайно прооперували, а за кілька днів потому, коли його стан погіршився, Абдулов відправився на консультацію до Ізраїлю. Там йому й поставили діагноз — «рак легенів», четверта стадія. Попри заборону лікарів, він покинув клініку «Іхілов» і полетів на батьківщину помирати. Актор багато курив, хоча й розумів, що з його легенями про цю шкідливу звичку треба забути. «Я не хочу здоровим помирати, тому п’ю і курю», — приказував народний артист Росії.

Олександр Абдулов народився 29 травня 1953 року в Тобольську. Батько був режисером театру в Фергані, тому на сцену Сашко вийшов у 5 років — зіграв епізодичну роль у виставі «Кремлівські куранти». За бажанням батька після школи намагався вступити у Театральне училище ім. Щепкіна, але невдало, тому, повернувшись із Москви, склав іспити на факультет фізичного виховання місцевого педуніверситету. Та наступного року він, упертий, знову поїхав у Москву і таки вступив у Державний інститут театрального мистецтва — на курс Раєвського. У 1975 році його гру в дипломній роботі відзначив голов­ний режисер Московського театру ім. Ленінського комсомолу («Ленком») Марк Захаров і запросив у трупу.

Серед найуспішніших театральних ролей Абду­лова критики відзначають Хоакіна (рок–опера «Зірка і смерть Хоакіна Му­р’єтти» Пабло Неруди), Фернандо Лопеса і Людини театру («Юнона і Авось» Вознесенського і Рибнікова), Микити («Жорстокі ігри» Арбузова), Трубецького («Школа для емігрантів» Ліпскерова), Менахема Мендла («Поминальна молитва» Горіна). Але ми його все–таки знаємо більше як кінозірку.

У кіно Олександр Аб­дулов дебютував у 1974 році, ще студентом. Популярність прийшла до нього лише після ролі Ведмедя у телевізійному фільмі «Звичайне диво» (1978), який поставив Марк Захаров за п’єсою Євгена Шварца. Загалом актор знявся у понад 140 стрічках. Кращі з них: «З коханими не розлучайтесь», «Бал», «Той самий Мюнхгаузен», «Шукайте жінку», «Вбити дракона», «Чарівники», «За прекрасних дам», «Формула кохання», «Десять негре­нят», «Гардемарини, впе­ред!». Останнім часом Абдулов знімався у телесеріалах «Некст» і «Некст–2», а також у проекті Володимира Бортка «Майстер і Маргарита». Він автор сценарію до фільму «Ши­зофренія» режисера Віктора Сергєєва.

Перший режисерський досвід Абдулова — напівдокументальний фільм «Храм має залишитися храмом». У 2000 році відбувся і його режисерський дебют в ігровому кіно «Бременські музиканти і Ко».

Олександра Абду­лова помітили і відзначили не лише глядачі, а й влада. Отож на його рахунку чимало державних і професійних відзнак і нагород — «Заслужений артист РСФСР» (1986), «Народний артист Росії» (1991), а у грудні 2007 року Путін вручив йому орден «За заслуги перед Вітчизною» ІV ступеня.

Актор ділився планами і був повний оптимізму. Щоб розвіяти чутки про свій стан здоров’я, в останньому інтерв’ю почав розмову з анекдоту «Зустрічаються два євреї, один другому говорить: «Хаім, ти чув, Ізя помер!» — «Що, знову?» — «Та чого ти кричиш, чого кричиш, он він йде!» Він не любив говорити про свої проблеми. Казав, що і так виливається велика кількість негативної інформації, тому не хочеться зайву краплю негативу кидати на людей: «Я так влаштований, що весь негатив переживаю сам із собою — у кращому випадку, і в гіршому — коли зі мною близькі, мої рідні».

У красеня і плейбоя Абду­лова було три дружини. Перша — акторка Ірина Алферова (Абдулов вдочерив її доньку Ксеню від першого шлюбу), друга дружина — Галина, театральний менеджер. Третя — Юлія Милославська, набагато молодша за нього. Наприкінці березня 2007 року в них народилася донька Євгенія.

Олександра Абдулова поховають 5 січня на Ва­ганьковському кладовищі в Москві.

  • «Як тебе не любити, Києве мій!»

    Щорічно в останній тиждень травня жителі столиці святкують День міста. Свято чекатиме буквально на кожному кроці y центрі міста, адже цього року програма заходів нараховує 35 різних художніх, культурно-освітніх і спортивних подій. >>

  • Кровна залежність

    У жінки, яку покусали собаки в Миколаєві, медики діагностували гостру крововтрату і хронічний сепсис, який є прямою загрозою для життя. Їй терміново потрібно кілька сеансів переливання крові. Лікарі просять усіх небайдужих городян надати допомогу і здати кров. Нагадаємо, потерпілій через отримані травми ампутували праву руку. >>

  • «По-моєму, чувак, нас кинули»

    Невідомий нещодавно виманив майже 40 тисяч грн. за уявне пальне у 67-річного фермера із Золочівського району Львівщини. З цього приводу ошуканий чоловік звернувся в поліцію. >>

  • Конвеєр репресій

    Учора в Сімферополі й Алупці окупованого Криму відбулися чергові обшуки у будинках кримських татар. За словами адвоката Еміля Курбедінова, у більшості випадків, затриманих людей у масовому порядку відвозять до так званого «Центру «Е» у місто Сімферополь (центр боротьби з екстремізмом при МВС Росії). >>

  • «Херсон» наснився

    У ватажка терористичної «ДНР» Олександра Захарченка вочевидь сталося сезонне психічне загострення. Інакше, як пояснити його чергове словоблуддя: мовляв, бойовики «можуть претендувати на Херсонську область й інші населені пункти». >>