1. Міккі Маус
Доброму дідуганові Міккі Маусу цього року виповниться 80. Незважаючи на вік, мультяшний ветеран досі тішить дитяче око.
Образ Міккі Мауса (з англійської — Мишеня Міккі) вигадали в 1928 році молодий мультиплікатор Уолт Дісней та його товариш Аб Айверкс. Дісней якось зізнався, що Міккі до певної міри був породжений Чарлі Чапліном — таким самим незграбним і добрим персонажем. Щоправда, Чаплін не зумів перелаштуватися при переході з німого кіно до звуку. А Міккі пройшов через усі «мідні труби»: вчився говорити, а потім постав у кольорі. А що Міккі був добрим, то й друзів мав хороших: качура Дональда, песиків Гуффі та Плуто. А який же супергерой без «дами серця»? Тож художники намалювали для Міккі подружку — Мінні.
Регулярні зйомки найвідоміше мишеня закинуло ще в 1953 році. А остаточно Міккі Маус пішов із кінематографа в 1995–му — тоді вийшла остання серія «Міккіади». Персональну зірку на Алеї слави в Голлівуді йому відкрили в 1978–му.
2. Мишка з «Курочки Ряби» і «Ріпки»
Це, певне, найсильніша серед мишей. Уявіть: розбити яєчко, яке били–били — не розбили Дід та Баба. Правда, користі від того акту було мало: розплакалися пенсіонери над шкаралупою. З іншого боку, Курочка Ряба навзамін обіцяла знести виріб із дорогоцінного металу — золоте яєчко, і Мишка стимулювала такий приріст капіталу.
В іншій пригоді наша казкова Мишка була гуманнішою: допомогла родині вирвати з землі велетенську ріпку. Зусилля старих разом з Онукою, Собакою й Кицькою були марними без потуги все тієї ж Миші.
До речі, вона «позувала» ще для кількох народних казок. Наприклад, саме Мишка першою побачила рукавичку, в якій вмістилося чимало звірів на чолі з ведмедем.
3. Сірий та Білий із «Пригод Кота Леопольда»
Кажуть, першу серію «Кота Леопольда» відмовлялися пускати на радянське телебачення через надмірну дивакуватість персонажів: виглядало так, що не кіт має їсти гризунів, а вони — його. Замість того, щоб покарати вередливих мишей, Леопольд їм усе пробачав. Хай там як, а мультфільм пробився на екрани, та ще й став хітом. Мільйони дітей виховувалися на фразі: «Рєбята, давайтє жить дружно», а сотням котів судилося носити ім’я Леопольд. А от прізвиська мишей–розбишак менш відомі. Товстого звали Сірим, худіший — то Білий.
Перші серії «Кота Леопольда» (режисер — Анатолій Рєзніков) вийшли на студії «Союзмульфільм» у 1975 році. Тоді мультфільм робили в складній техніці: герої та декорації малювали на клаптиках паперу, які перекладали під склом. Решта вісім серій були вже мальованими покадрово.
4. Джеррі з «Тома й Джеррі»
Із Джеррі все в порядку. Орієнтація — традиційна: кіт Том женеться за мишеням Джеррі, те щосили тікає. Як і належить, у цих баталіях перемагає добро. Себто миша. Джеррі — спритніший, розумніший, винахідливіший. Якщо ці якості не допомагають, можна звернутися до сильного кузена, якого бояться всі коти на світі.
В американському мультику мало лірики «а ля Леопольд». Це бойовик. Дітей на цьому не виховаєш, зате можна добре пореготати.
Том і Джеррі — теж ветерани. Їх у 1940 році створили мультиплікатори Уїльям Ханна і Джозеф Барбера. Серіал знімали до 1980–х. Вийшло більше 200 серій. Шість мультиків отримали «Оскарів».
5. Ремі з «Рататуя»
Ремі — найвідоміший щур, який з’явився на світ за останні роки. Він добре знається на кулінарії, стравах, прянощах. Мрія життя Ремі — стати кухарем. Але хто повірить, що щуреня вміє готувати? Знаходиться такий дивак — кухар–невдаха Лінгвіні. Цей тандем починає готувати вишукані страви. Лінгвіні все робить руками, а Ремі підказує, що і як. Його вирішальний шедевр — друга страва під назвою рататуй, приготована за допомогою цілого загону друзів–щурів. Ось вам ще один приклад, коли гризуни допомагають людям.
«Рататуй» (режисер Бред Берд, студія «Піксар») вийшов на екрани влітку 2007 року. За півроку мультик із блискучим гумором і чудовою анімацією зібрав більш, ніж півтора мільярда доларів.
6. Щурячий король із «Лускунчика»
А це чи не найбільш негативний персонаж із–поміж щурів і мишей. У казці Гофмана Щурячий (в іншому перекладі — Мишачий) король постає семиголовим, на кожній голові — по короні. Він має на меті убити Лускунчика й помститися за смерть своєї матері Мишильди. Зажерлива потвора ранить Лускунчика і, поки той оклигує, вимагає від дівчинки Марі щоночі приносити йому жертви — іграшки з цукру, інакше з’їсть самого принца. Король не зносить любові та інших подібних сентиментів. Але й безсилий проти любові. Помирає від шаблі закоханого Лускунчика. Сім корон стали подарунком для Марі. Потім їх, певне, переплавили на обручки...
Казка «Лускунчик і мишачий король» була написана німецьким письменником Ернстом Теодором Амадеєм Гофманом у 1816 році. За її мотивами Петро Чайковський написав чудову музику для балету. Відзнято кілька мультиків і фільмів на цю тему. А в природі такий Щурячий король теж трапляється: це сіамські близнюки світу гризунів, що зрослися тілами.
7. Гайка й Рокі з «Пригод Чіпа і Дейла»
Студія Уолта Діснея подарувала людству ще двох відомих мишей — Гайку і Рокфора. Вони — напарники двох бурундучків–рятівників Чіпа та Дейла.
Рокі — сильна миша, має неподоланну пристрасть до сиру, розуміє мову малого Вжика. Гайка — молоденька миша–механік, винахідниця, вродлива, подобається Чіпу і Дейлу. Вона — донька відомого інженера, який був приятелем Рокі. До речі, оригінальне ім’я товстої миші — не Рокфор, а Монтерей Джек.
Серіал «Чіп і Дейл поспішають на допомогу» вперше з’явився на телебаченні у 1989 році. Через якісь два роки його вже крутили на першому каналі радянського ТБ. Загалом було відзнято 65 серій.
8. «Криса» Лариска
Найвідомішим пацюком у Радянському Союзі була Лариска — сіра соратниця Старої Шапокляк із мультфільму про Чебурашку. Їхня місія — чинити зло. Пам’ятаєте, «кто людям помогает — тот тратит время зря, хорошими делами прославиться нельзя»? «Криса» Лариска живе у ридикюлі підступної бабці. Охоче бере участь у всіляких збиткуваннях із добрих тварин.
Лариску вигадав дитячий письменник Едуард Успенський. У 1966 році він написав повість «Крокодил Гена та його друзі». Наступного року за мотивами цього твору вийшов мультик режисера–мультиплікатора Романа Качанова. Потім було ще три серії.
9. Круть і Верть із казки «Колосок»
Круть і Верть — рідкісні ледацюги. Гедоністи. Їм би тільки стрибати та танцювати, крутитися та вертітися. Люблять поїсти. Але не люблять роботи. Півник Голосисте Горлечко питає в них, хто піде молотити, хто замісить тісто, хто спече хліб — а ті двоє постійно відповідають: «Не я». Тож Півник сам усе зробив. А коли пиріжки почали розтікатися ароматом, Круть і Верть прибігли до столу. Півник спитав у ледацюг: хто молотив, хто місив, хто пік? «Не я», — відповідали миші. То й лишилися голодними. Отак, дітки, працьовите добро перемогло ледаще зло.
10. Вєра і Надєжда з «Рєпки» за Подерв’янським
Вєра і Надєжда — жертви мутагенезу, цивілізації та радіації. Це здоровенні тварюки із частоколом зубів і великими крилами за плечима з п’єси Леся Подерв’янського «Казка про рєпку». Вони нагадують птеродактилів «і ведуть себе соотвєтствєнно». Безпардонні. Курять недопалки і плюються на підлогу. Вєра і Надєжда такі великі, що їх боїться навіть мутант–котяра Мурзік, котрий стрибає вгору на 20 метрів, в довжину — на 50, може перегризти будь–яке залізо і подряпати будь–яку каменюку. Такі яку хочеш «рєпку» витягнуть. У Подерв’янського вона — розміром із клуню. До речі, цю антиутопію Лесь склав ще до чорнобильської аварії — дехто казав, що тим самим Подерв’янський передбачив мутагенези в 30–кілометровій зоні.
Інші відомі гризуни: спритна біла мишка Стюарт Літл з однойменного фільму; Сплінтер із комікса про Черепашок–Ніндзя; бригада бандюків–щурів з угорського мультика «Пастка для котів»; мИшкетери з іншого мультфільму тощо.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
