«Швидка» для «нічних метеликів»

Здоров’я харківських повій тепер під контролем. У місті раз на тиждень у нічний рейс виїжджає автобус з бригадою медичних фахівців та психологів, які пропонують дівчатам протестуватися на СНІД та інші «професійні» інфекції. Необхідність цього почину найкраще підтверджує такий факт: навіть зараз серед «нічних метеликів» трапляються юні особи, які й досі нічого не чули про найстрашнішу хворобу сучасності.

Протестуйся і спи спокійно!

Співробітники «нічної варти» в душу не лізуть і правильному життю не вчать. Їхнє завдання–максимум за півгодини протестувати пацієнток на наявність інфекцій, що передаються статевим шляхом, пригостити чаєм–кавою і, за згодою самих дівчат, надати пораду психолога. Прізвища, імена та адреси тут ніхто не згадує навіть тоді, коли «нічні метелики» виявляють бажання отримувати аналогічні консультації регулярно під дахом обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом. Фахівці центру разом зі співробітниками фонду «Благо» якраз і курсують містом із нетиповою для нашої ментальності місією.

На сьогодні перевірити власне здоров’я у такий спосіб погодилися півтори сотні працівниць секс–індустрії із тисячі опитаних. Серед них лише в однієї дівчини виявили ВІЛ–інфекцію. Водночас кожна третя з них має інші хвороби. Наприклад, сифіліс, герпес, грибкові захворювання. І хоча ці болячки не належать до числа смертельних, за словами керівника фонду «Благо» Володимира Казуся, вони є сприятливим тлом для появи, власне, СНІДу.

Вийти на контакт з повіями було досить непросто. «Ми шукали дівчат на вулицях Харкова, намагалися налагодити з ними контакт, пояснити, що не хочемо завдати їм шкоди, — каже пан Казусь. — Водночас роздавали буклети, брошури, презервативи, засоби інтимної гігієни, контрацептиви, дезінфікуючі засоби». Картина вималювалася просто–таки невтішна. Серед «нічних метеликів» траплялися дівчата, які мало обізнані з наукою безпечного сексу і навіть такі, що взагалі нічого не чули про СНІД. Це ніби інша планета, що живе за власними законами, правилами і традиціями, залишаючись при цьому «активною» частиною нашого суспільства.

Зрештою через вуличних дівчат нічний мікроавтобус доїхав і до повій, які працюють на квартирах. Тут «персонал» — дисциплінованіший, освіченіший та заможніший. Пропозицію перевірити власне здоров’я організовані повії сприймають охоче. Щоправда, лише після того, як почують від фахівців доброзичливе «ми граємо з вами на одному полі». Цікаво, що «матусі з татусями», тобто сутенери й сутенерші, теж нічого не мають проти такого співробітництва, бо самі зацікавлені у тому, аби наймані на роботу дівчата не розносили усіляку заразу.

Мило, тазик, пивко, дівчатка?

За інформацією різних джерел, у харківській секс–індустрії сьогодні працює від 5 до 8 тисяч дівчат. Володимир Казусь каже, що співробітники його фонду і обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом встигли познайомитися поки що лише з вуличними та квартирними повіями. А є ще «клубні» (працюють під дахом розважальних закладів), за викликом і ті, що супроводжують клієнтів у відрядженнях під личиною помічниць–референтів. Їхні послуги — такий же товар, як мило та віники у саунах або коктейль і музика від ді–джея у нічних клубах. Останнім часом цей бізнес став настільки затребуваним, що його охоче освоюють і чоловіки — про Ґендерну нерівність у царині секс–послуг говорити не доводиться взагалі. За даними пана Казуся, у Харкові наразі активно «трудиться» кілька тисяч хлопців–повій. Правда, шлях до них мікроавтобус із тестами тільки намагається прокласти.

Поява на панелі чоловіків внесла суттєві корективи у термінологію розважальної індустрії. На зміну просто «дєвочкам» прийшли працівники комерційного сексу (ПКС). До того ж їхній соціальний портрет неабияк б’є по державному іміджу країни, сповна видаючи не лише затяжну економічну кризу, а й формальний рівень турботи про підростаюче покоління. За даними Українського інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка, сьогодні на панелі можна зустріти дівчаток, яким виповнилося лише 12—13 років. Значна частина повій (8,1 відсотка) почали своє сексуальне життя у віці від 7 до 13 років. Приблизно така ж кількість дівчат (8,8 відсотка) надають сексуальні послуги фактично з дитинства. Тобто у віці з 12 до 14 років. Майже 40 відсотків «нічних метеликів» уперше «прилетіли» на панель 15–річними. Малолітки користуються попитом на ринку секс–послуг і тому, що більш як третина з них (майже 35 відсотків) через вікове глупство погоджується за додаткову плату обслуговувати клієнтів без презерватива. Значний відсоток повій віком 17—20 років уже мають одну або дві дитини і стоять на вулиці перш за все, щоб прогодувати малюків. Матусями ж вони стали — у своїй переважній більшості — як правило, «по зальоту», бо уроки сексуальної грамотності з ними ніхто не проводив.

Здам сесію... і на панель

Регіональні особливості вітчизняної секс–індустрії мають незначну відмінність. У цьому сенсі Схід і Захід — майже близнюки–браття. Деяку різноманітність у статистику вносять хіба що курортні зони і... Харків. Причому останній і тут примудрився блиснути власним інтелектом, маючи статус великого вузівського центру. Отож соціальний портрет харківської повії можна змалювати такими штрихами. Це дівчина віком 19—20 років, яка здобуває диплом в одному з навчальних закладів міста. Володимир Казусь розповів, що на одній з квартир «матуся» на подив «невже всі студентки?» відреагувала приголомшливою, але досить показовою у цьому сенсі фразою. Мовляв, почекайте, закінчиться сесія, і «наших» прибуде ще більше.

Переважна більшість студенток виходять на панель не від хорошого життя. Президент Інституту соціально–політичних ініціатив Надія Гончарова каже, що останнім часом у Харкові різко поменшало місць у гуртожитках (найвірогідніше, адміністрації вузів почали масово здавати місця «наліво»), тому юнакам та дівчатам, які успішно взяли абітурієнтську висоту, просто ніде жити. А влаштовуючись на роботу квартирними повіями, дівчата вирішують одразу дві серйозні проблеми — фінансову і житлову. Водночас студентська панель — віддзеркалення ще одного вітчизняного лиха — масового зубожіння мешканців сільських районів. «Цих дівчаток зрозуміти можна, — кажуть співробітники обласного Центру профілактики та боротьби зі СНІДом, — мама дала на дорогу та навчання все, що має, а треба ж іще одягтися, поїсти. От і виходить, що діватися нікуди». Підтверджує цей факт і статистика. Серед харківських працівниць комерційного сексу лише 15—20 відсотків є мешканками обласного центру. Решта — приїжджі. Причому з усіх регіонів країни.

Виганяє на панель хар–ків’янок і не минаюча скупість місцевих роботодавців. Сьогодні середньостатистична молода жінка може отримати без проблем місце хіба що у супермаркеті. Але робота касиром або продавцем–консультантом принесе їй після всіх податкових відрахувань максимум тисячу гривень. Якщо ж відняти від цієї суми вартість комунальних послуг чи оренди квартири разом із витратами на транспорт, у гаманці залишиться дріб’язок. Напевно, саме тому чверть опитаних повій працюють на панелі, так би мовити, за сумісництвом. Тобто у звичайному житті вони трудяться ще й реалізаторами, двірниками, прибиральницями, стриптизерками, продавцями. Назвати таке життя успішним, благополучним або хоча б заможним якось не повертається язик.

Душа — як спалена пустеля

Співробітники фонду «Благо», аби не популяризувати найдревнішу у світі професію, категорично відмовляються озвучувати середню заробітну плату жриць кохання. Найнижчу, правда, назвали. Одна з дівчат, що працює на вулиці (квартирні коштують дорожче) якось поскаржилась, що у неї був місяць, коли заробила всього лише 350 доларів. З її точки зору — це повний фінансовий провал.

Невдоволення «нічного метелика» зрозуміти можна. Простирчавши на вулиці з десяти вечора до чотирьох ранку і обслуживши від двох до десяти клієнтів «за зміну», жінка хоче претендувати на більше. Адже за торгівлю власним тілом вона згодом неминуче заплатить дуже високу ціну. Душа — як спалена пустеля, в якій не проростає жодне світле почуття — це про жриць кохання у майбутньому. Психолог Олена Тремба каже, що спроба компенсувати невдоволення від роботи на панелі і відсутність поваги до себе добрим заробітком спрацьовує лише на першому етапі «кар’єри». Далі трапляється найстрашніше. Жінка перестає сприймати мужчину як людину. Для неї він усього лише гаманець, який вималювався на порозі для отримання конкретної послуги. «Психологічна проблема тут полягає в тому, — каже пані Олена, — що жінка починає переносити подібне негативне ставлення на своїх рідних. Це може бути чоловік, співмешканець і навіть дитина». Саме тому повії, усвідомивши небезпеку ситуації, в яку добровільно потрапили, намагаються за будь–яку ціну піднятися з цього соціального дна на поверхню, шукаючи серед клієнтів принца на білому коні. Але проблема полягає в тому, що на вітчизняних теренах такі рятівники не визріли ще ментально. Тому казка про голлівудську красунечку у виконанні Джулії Робертс, вважає пані Олена, для наших «нічних метеликів» — всього лише недосяжне, хоча й красиве, марево.

Цікаво, що й для чоловіків, які регулярно користуються послугами повій, оплачене кохання не минає безслідно. Відома формула «за все у житті доводиться платити» у цьому випадку спрацьовує дещо в інший спосіб. Тобто любов потребує дійсно великих затрат, але душевних, енергетичних, емоційних. І якщо ці високі почуття мужчина намагається замінити доларовим прейскурантом, його фінансова спроможність у коханні згодом може й не допомогти — через втрату фізичного чоловічого здоров’я. Тобто все у житті має власну ціну. І не завжди йдеться про гроші.