Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Сьогодні кіновиробництво в Україні активізувалося настільки, що новина про запуск чи прем’єру чергового фільму сприймається саме як новина, а не як сенсація, як це було кілька років тому. А тому продюсери, аби забезпечити своїй картині посилену, а не прохідну увагу народу, намагаються виділити ту особливість свого проекту, яка вигідно вирізнить його з–поміж інших кінопропозицій. Команда фільму «Може бути» позиціонує свою стрічку як першу комедію українського виробництва. Так би мовити, стовідсотково вітчизняну, адже тут усе своє — гроші, актори, «натура», — немає навіть натяку на копродукцію, ні творчу, ні фінансову, ні будь–яку іншу.
Автор сценарію картини Валентин Халецький колись давно написав гуморичний твір, в якому зафіксував якісь моменти із свого життя. Нагода реалізувати ці записи як кіносценарій з’явилася лише цього року. Втім «з’явилася» — термін не дуже правильний. Оскільки таку нагоду пан Халецький влаштував собі сам — через кредит у банку. У режисери запросив Володимира Мисливого, голову Асоціації каскадерів України та продюсера фільму «Маестро Березовський». А безпрограшним козирем цієї стрічки Халецький назвав наш народний гумор, який, окрім шаленої дотепності, має ще одну особливість — він часто несподіваний. На доказ своїх слів Валентин Халецький пригадав випадок, коли одного хлопчика попросили назвати смішне слово. «Гаврило», — відповів хлопчик. «Чому Гаврило?» — «Бо «гав» — це собака, а «рило» — свиня», — популярно пояснив свої асоціації малий.
На відміну від хлопчика, який продемонстрував неабияку оригінальність, гумор у фільмі «Може бути» вийшов дуже навіть прогнозованим. Та й герої трьох новел, з яких складається картина, дякуючи анекдотам та життю за вікном, представлення не потребують: зять–підкаблучник, теща, дружина із пательнею, випивохи, роботяги... Гумор у картині відповідний, такий собі «сплав» анекдотів, тостів, гумористичних програм для невибагливого глядача, побутових сценок, свідками яких ми буваємо у переповненому транспорті чи під час сусідських «розборок»... Словом, без претензій на вишуканість та стимул розумової діяльності глядача. Така собі розважалівка для масової аудиторії, в якій знялися маловідомі актори.
Зараз Валентин Халецький домовляється з телеканалами про те, щоб показати «Може бути» по ТБ. А ще він сподівається, що стрічка стане відправною точкою народного комедійного серіалу — матеріалу, можна навіть не сумніватися, вистачить не на одну сотню серій. У планах також — прокат у кінотеатрах та просування картини на російський ринок. Автори фільму навіть натякнули, що до цього процесу вони планують залучити Володимира Жириновського. А Валентин Халецький вже думає про нову картину. Цілком можливо, це буде екранізація його політичного детективу «Спасти Люду...».
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>