Частина українців, які виїздять на заробітки в Європу, стають жебраками — добровільно чи з примусу. Експлуатуючи своїх або чужих дітей, вони випрошують чималі гроші, та не для себе, а для боса, який організував цей «бізнес».
Репортаж про те, як потрапляють у Польщу жебрачками наші жінки і діти готували журналісти краківського відділу польського телеканалу TVN. Супроводжуючи знімальну групу в ролі перекладача, я став свідком зізнань як організаторів, так і жертв. Усвідомлюючи важливість цієї теми для української громадськості, польські колеги погодилися на використання зібраної ними інформації для підготовки цієї статті.
Організатори цього «бізнесу» в Польщі на той момент були вже заарештовані і польський суд розглядав їхню справу. Вирок має бути винесений 17 грудня.
Звинувачені — Нікола і Марчело — особи з подвійним громадянством Молдови і України. Вони вербували у бідних українських селах жінок з дітьми на роботу до Польщі, обіцяючи гарний заробіток. Оформляли їм закордонні паспорти й візи і поводилися дуже чемно аж до перетину кордону. У Польщі ж у бідак забирали паспорти, залякували і змушували відробляти затрачені на них кошти протягом кількох місяців.
Журналістам вдалося організувати зустріч із одним з українських вербувальників, арештованим за нелегальне володіння вогнепальною зброєю.
Чоловік 25—30 років, назвемо його Андрій, розповів, що його завданням було формування груп з 5—6 осіб. Люди, очікуючи на від’їзд, тиждень—два жили на квартирах у Львові. Це були переважно жінки, деякі з дітьми, а також каліки. Люди не лише з України, а й з Молдови та з Середньої Азії. За кожну людину організація Андрія отримувала 1000—1500 доларів від польського замовника. Сам Андрій мав з кожної оборудки 20%. Ціна «товару», звичайно, залежала від «якості». За кордоном заробітчан сортували відповідно до віку і вигляду й направляли на таку «роботу», де вони могли найбільше заробити. Гарненькі молоді жінки потрапляли, звичайно, в борделі, а старші та каліки — на жебракування.
За словами Андрія, бажаючі потрапити на роботу за кордон знаходили пропозиції в інтернеті чи в газетних оголошеннях, дзвонили за вказаними номерами і, зрештою, потрапляли до нього, або його колег. Жодної вини за собою він не відчуває, адже люди приходили добровільно, а він їм «допомагав».
Вирушаємо на пошуки жертв цього «бізнесу». Польським журналістам вдалося дізнатись адреси жінок, які «працювали» жебрачками в Ряшівському воєводстві і біля Лодзі.
Дорога стає все гіршою, а села — біднішими. В селі Кихті на Житомирщині має мешкати Людмила, яка зі своїми двома доньками протягом двох років жебракувала у польських містечках. Точніше, зі старшою, Аллою, якій тоді було 4 роки. Молодшу на рік Настю у неї забрали для роботи з іншою українською жебрачкою — Яною. Згодом, коли ту арештувала польська поліція і депортувала в Україну, Настя опинилася в дитячому притулку. Там її і знайшли мої польські колеги. Цікаво, чи впізнає вона їх і як згадуватиме своє життя у Польщі?
Зупиняємося біля старої хати з поламаними парканом. Вдома застаємо стареньку маму Людмили і маленьку Настю, якій зараз уже шість років. Тепло вбрана, але чомусь боса, дівчинка бігає по холодній хаті, радіючи гостям. Мати Людмили не відразу погоджується на розмову. Лише після довгих пояснень і запевнень про наші добрі наміри запрошує до хати. Згодом зі школи приходить першокласниця Алла. У неї – серйозні очі й поведінка.
Алла трохи соромиться згадувати про Польщу, каже, що більше не хотіла б їхати за кордон. Натомість Настя, пам’ятаючи добре ставлення до неї в дитячому притулку, не проти знову поїхати до Польщі. Відомо, що перша жінка, до якої потрапила Настя, погано її годувала й часом била. З Яною було краще, але все ж у дитячий притулок Настя потрапила в жахливому стані. Польська влада довго не могла з’ясувати, де мати дитини. А Настя тим часом швидко звикала до приязного оточення й почала розмовляти польською мовою.
Пропрацювавши майже два роки, мати дівчаток вирішила тікати в Україну без документів. Людмила лише не знала, де знаходиться її друга дитина. Звернулась у поліцію. Але польська влада не поспішала віддавати Настю, адже Людмила заробляла жебрацтвом. Тоді жінка зробила офіційні зізнання, що її змушували до цієї роботи Нікола і Марчело. Відтак почалося слідство. Влітку цього року Людмила з обома дочками повернулася додому.
Однак за якийсь час жінка відмовляється від даних свідчень. Виникла підозра, що їй погрожували спільники злочинної групи. На щастя, свідчення проти Ніколи дали також інші жінки, тому справа потрапила до суду.
Наступного дня вирушаємо на Кіровоградщину — до Яни, з якою жебракувала маленька Настя. Вже стемніло, коли ми дісталися села Червона Кам’янка за Олександрією. Питаємо в магазині дорогу, і двоє старшокласників, які за столиком пили пиво, погоджуються нас провести. Схоже, нам пощастило, бо вночі самі ми б ніколи не потрапили на висілки до Яниної хати, та ще й по дощу, на слизькій грунтівці. Підпихаючи час від часу мікроавтобус, добираємося до потрібного будинку. Однак, почувши наші голоси, господарі гасять світло і не відчиняють двері. Лише після довгих пояснень наших провідників, що боятися нічого, знову вмикають світло і нам дозволяють увійти.
Молода жінка та її мати безупинно курять. У кутку — чоловік, схоже, п’яний, не в змозі встати аби привітатися. Яна охоче розповідає про свої поневіряння. Її спокусили знайомі жінки із сусіднього села, які не приховували, що займалися жебрацтвом, але гарно заробили і навезли додому всілякого добра. Тож коли завітали вербувальники, вона погодилася. Відтак кілька місяців мусила працювати, віддаючи всі гроші хазяям — Ніколо та його жінці. Потім Яну заарештувала поліція за нелегальне перебування в Польщі й депортувала в Україну. Тепер вона чекає, доки мине термін заборони на видачу візи. Каже, що радо поїхала б до Польщі, але вже на звичайну роботу.
Настю Яна згадує з теплотою. Каже, що ставилася до неї як до власної дитини і шкодувала, коли ту забрали в притулок.
Ми знову їдемо на Житомирщину. В селі Тютюнники живуть дві жінки, які також потрапили в руки Марчело і Ніколи. Швидко знаходимо потрібну оселю. Хата Олени небагата, але прибрана. Двоє дітей, з якими вона їздила до Польщі жебракувати, також вдома. Молода жінка добре розуміє польську мову.
Вона, як і решта, жебракувала з ранку до вечора, незважаючи на погоду чи стан здоров’я. Жінки з дітьми жили в дешевих готелях. Їжею їх забезпечували хазяї, але всі гроші забирали, так що навіть телефонну картку не було за що купити. Якщо хтось заробляв мало, до нього ставилися вкрай погано, часом жорстоко.
Багато залежало від характеру. Олена смілива і не дозволяла себе скривдити, тому, розповідає, її поважали. Коли вона захотіла повернутися в Україну, господарі запропонували гарну платню, аби тільки лишилася.
Олена вважає, що Нікола й Марчело заслужили суворого покарання. Адже вони забирали в жінок дітей, часом їх били. І все заради грошей. Олену підтримує Ліда, яка приєднується до нашої розмови. Власне, із нею обходилися жорстоко, коли вона не назбирувала достатньо грошей. Зазвичай це були матюки, хоча часом доходило й до кулаків.
Повертаючись до Львова, заїжджаємо до Старого Села. Тут зовсім інша картина. Гарні господи, багато новозбудованих будинків. Питаємо в перехожого, чи багато людей з села на заробітках? Каже, що багато, але переважно в Італії і в Греції. Там більші заробітки, ніж у Польщі.
Нашу увагу привертають руїни замку. Щось є символічне у цьому завершенні подорожі. В такій руїні лежить нині українське село. Та не хочеться закінчувати репортаж на сумній ноті. Адже є підстави для поміркованого оптимізму: сьогодні в Україні все більше відчувається брак робочих рук. І є надія, що українки не муситимуть заробляти на прожиття жебрацтвом по закордонах.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
